Гріхи сучасного журналу

Напівправда гірше від брехні, бо породжує стійкіші ілюзії.   [caption id="attachment_1372" align="alignleft" width="418" caption="Знайди 10 відмінностей"][/caption] Сучасні журнали (у незалежності від форми – друковані, аудіо, відео, веб) стали апофеозом політики «клік-пік-флік» - більше картинок, менше тексту. При цьому деякі з них претендують на звання «розумних». Але вони так само подають інформацію низкою коротких уривків, бажано в формі пронумерованих тез. Це не інформація, це програмування. Хоча «програмування» - то занадто красиве слово, так само, як і «зомбування» - надає почуття власної значущості читача. Вживемо слово «дресирування». Його не так просто побачити, бо воно приховане не в самій інформації, а саме в способі її подання. Інформація може бути прекрасною – цитати з великих та/чи мудрих, «правила життя» популярних персон, якісь цікаві факти про світ. Проте між собою це все не пов’язане у велику картину. Нібито підлаштовані під швидкісний ритм епохи, медіа не допомагають думці бути в таких несприятливих умовах, а замінюють її сурогатом – нібито смачним та з якісних інгредієнтів, але все ж таки жирним фаст-фудом – швидко, на льоту, вхопити думку і задовольнити розум. Ти нібито і не відволікся від призначеної тобі соціумом функції, та водночас відкусив шмат усесвітньої мудрості, тим самим наситивши почуття власної вагомості. «Що мені цей офісний планктон, як я читаю Esquire/Men’s Health/ШО!» Але чекай. Ти прочитав афоризм, ти оцінив гостроту його форми, а чи зрозумів ти його? Чи перетравив нутром? Не треба плутати розум та ерудицію. Ерудиція – пам’ять, нашпигована інформацією, відомостями, розум – уміння оперувати інформацією. Чому сприяють журнали – бачите самі. Прочитати розумну річ – не означає нічого, зрозуміти її та застосувати в житті – зовсім інша справа. То який сенс у всіх цих буддійських притчах, «правилах життя» акторів, фактах, що Еверест то Джомолунгма, - коли життя офісного планктону залишається життям офісного планктону і від журнальної фарби суті не міняє? Так, це якісна інформація, так, вона краща за дешеві фемінно-маскулінні листки з картинками макіяжу та дорогих автомобілів/голих жінок, але вона не надто за них вища, бо так само залишається розвагою. Фаст-фудом ума середньостатистичних працівників із завищеною самооцінкою (що може компенсувати кар’єрну посередність). Ерудиція сприяє ожирінню мислення. Кількість інформації в голові (пошматованої, розрізненої, купи різномастих файлів) підміняє почуття якості, й тому справді розумні речі з вуст розумної людини потім сприймаються масою зі зневагою, мовляв, «що ти там ото белькочеш, я тут оно скільки знаю, сам розумний».  

Читати далі...

Media Zappiens (замітки на полях)

Хоча існує Інтернет, який довго вважався потужною альтернативою традиційним ЗМІ, він сьогодні також під контролем ЗМІ, бо вони просто перенесли свій продукт у мережу, і тепер самі користувачі потужно тиражують створені ними повідомлення у соціальних мережах. Навіть якщо не брати до уваги відсоток масового користувача, що мало заглиблюється у дійсність, задоволений поверхневим шаром і озброєний кількома найбільш загальними життєвими принципами, просунуті мешканці соціальних мереж усе одно здебільшого розтікаються по декількох основних контекстах, які можна досить легко виявити і визначити. Якими ми не…

Читати далі...

Eye of the beholder

Сам я ще не є батьком, але образ дитини, поданий нині в маскульті, мене лякає. З таким успіхом можна всі інстинкти притлумити… Не знаю, чи нині ще жива реклама одного з київських ТЦ, де дівчинка корчить таку фізіономію, що могла б стати маніфестом сучасного бачення дитини. На одній із орендованих квартир, де довелося мешкати, трапилася «анти-шпигунська» стінка. За нею живе… дивна родина. Велика доля їх життя протікала на наших із Дружиною вухах. У молодшої дитини в них було два стани – незадоволене ниття і несамовитий регіт. Рідко було чуть, щоб батьки розмовляли з ним, читали б казки, але дуже часто ставалися гучні скандали… І от нещодавно у мережі я побачив оцю картинку: [caption id="" align="aligncenter" width="391" caption="Отаке."][/caption] і вона мене надихнула подумати, як НЕ треба спілкуватися зі своєю майбутньою дитиною в умовах технократичного суспільства.   [caption id="" align="alignleft" width="237" caption="образи казок бралися людьми безпосередньо з реальності. Релігійний світогляд – у нашому випадку язичницький – бачив світ одухотвореним, живим, сповненим магічними силами. Все це були і є справжні сили – від грому та блискавки до великої сили Дружби та Любові. Просто не казка створює сама себе, а світогляд створює казку. (фото з сюрпризом)"][/caption]

Читати далі...

Тверезий погляд (баляда про вільні уми)

[caption id="" align="alignleft" width="322"] О. Роден - Мислитель[/caption] Ні, цей текст буде не про алкоголь, і навіть не про здоров’я. На жаль чи на щастя. Справа буде про те, як ми використовуємо свій розум. Зазвичай упорядкованість дій, контроль над подіями життя називають «раціональність». Тобто, чим менше ми дозволяємо голим емоціям та забаганкам вести нас, тим яснішим виходить перебування людиною на землі. Ми успішно уникаємо скрутних ситуацій та досягаємо успіхів. Люди різні. Хтось більш схильний вірити інтелекту, хтось – емоційному боку. Для так само різних ситуацій кожний із обох методів буде по-своєму адекватним, у тій чи іншій мірі. От саме вміння правильно визначати, коли чому давати краще хід, називається «тверезість».   Люди фіксують досвід через одну просту причину – вони прагнуть домінувати. Здавалося б, який зв’язок між філософією і жагою влади? Прямий. Людина віднаходить для себе якусь істину, і вона завжди потім прагне спроектувати її на інших у формі вчення. Таким чином можна поширити навколо себе прийнятний і приємний тобі спосіб поведінки. Коли речі відбуватимуться саме так, як зручно тобі. Мабуть, у залежності від темпераменту або ж соціотипу кожної окремої людини, на основі її досвіду виникне філософія або релігія. Раціональніше або навпаки – вчення. Потім його можна проповідувати – читай нав’язувати навколишнім. Нема різниці, як це відбувається, чи за допомогою раціональних аргументів, а чи шляхом залякування ірраціонального боку слухачів, слово про істину піде гуляти світом. На кожне знайдеться по віруючому.  

Читати далі...

Все починається з голови або як урятувати Україну від загибелі

Апанасенко Геннадій Леонідович, нар. 22 листопада 1935 року. В 1959 році закінчив Військово-морський факультет Воєнно-медичної академії ім.. С.М, Кірова. У 1970 р. закінчив ад’юнктуру при кафедрі фізичного виховання і лікарського контролю тієї ж академії. Кандидатська дисертація (1970) присвячена питанням організації після похідного відпочинку особового складу підводних човнів (режим руху, стан функцій і т.ін.). З 1970 по 1979 рр. служив у ВМА ім. Кірова на кафедрі фізіології підводного плавання і аварійно-рятувльної справи – профільній кафедрі підготовки військово-морських лікарів (начальник – профю Сапов Іван Акімович). Брав участь у автономних походах підводних човнів і надводних кораблів ВМФ. Захистив докторську дисертацію в 1975 р., тема – «Фізичний стан і професійна працездатність підводників». В 1979 році, після звільнення в запас переїхав до Києва, де очолив відділ в НДІ медичних проблем фізичної культури (1979-1980), кафедру лікарського контролю і ЛФК Київського медичного інституту (1980-1990). У 1990 році підготував (за завданням Міністерства охорони здоров’я України) кваліфікаційну характеристику по спеціальності «лікар-валеолог», котра у 1991 році була реалізована у вигляді вступу нової медичної спеціальності «лікар-санолог». У 1992 р. організував при Київському інституті удосконалення лікарів (нині – Київська медична академія післядипломного навчання ім. П.Л. Шупіка) кафедру спортивної медицини і санології, котру очолює досі. З 1996 року – ведучій науково-популярної телепрограми «Планета здоров’я» (телеканал «Інтер») Докладніше - натисніть на фото
Все починається з голови. Ось просте і самозрозуміле твердження, що нам необхідно нарешті зрозуміти. Воно стосується всього людського, в тому числі й такої всім обридлої теми, як здоров’я. Всі звикли, що матеріали про здоров’я завжди відгонять нудливістю, а в останній час ще й щедро приправлені параноїдальним духом «теорії змов». Хотілося б зробити інакше…   Що таке здоров’я? – Це капітал. І як можна капітал розтринькати за два дні, а потім опинитися в калюжі, так і здоров’я можна розтратити замолоду, а потім перетворитися на підперту палицею людинку, як на картинах Далі. Капітал можна також примножувати, і це надає можливість купувати на нього більше. Але спочатку треба зрозуміти, що здоров’я – то не просто відсутність хвороби.   Що для людини є капіталом відносно самого її життя? Сила, здатність робити щось: задовольняти потреби, здобувати насолоди. Фактично – можливість виконувати свої біологічні та соціальні функції. Міра цієї можливості й буде кількісною характеристикою вашого капіталу – здоров’я. До цієї думки нас підводить професор Геннадій Леонідович Апанасенко, лікар-санолог, голова кафедри спортивної медицини і санології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупіка. Українцям він також відомий як ведучий науково-популярної передачі «Планета здоров’я» на каналі «Інтер». Пан Геннадій вже давно займається вивченням проблеми здоров’я в суспільстві, підходить до неї як з боку вченого-медика, так і з боку соціокультурного, визначаючи, що так чи інакше, але рівень здоров’я напряму залежить від нашого мислення, а не рівня медичного обслуговування. Тобто є цілком собі наукове обґрунтування того, що здоров’я наше також починається з голови. У бесіді з професором я дізнався, як можна легко виміряти рівень здоров’я людини без надзвичайної апаратури та після невеликої підготовки навіть волонтеру, в чому полягає механізм здоров’я на клітинному рівні та за допомогою чого саме можна свій рівень здоров’я підняти.   Г.Л. Апанасенко: Ті зміни в біологічній природі української популяції, які ми знайшли, і яких, окрім нас, більше ніхто не бачить, призводять до вимирання нації. Якщо ми не зробимо потрібне, то до 30-го року нас залишиться близько 25 мільйонів, а далі – ще менше. Найголовніше – це те, що цього всього не бачать люди, які приймають рішення. В їхніх колах закріпилася думка, що у разі, як ми поліпшимо рівень лікувально-діагностичної роботи, лікувальної роботи, то зможемо подовжити час життя пересічного українця. Це суцільна маячня. Існує багато робіт, у тому числі й українських, які свідчать, що соціальний інститут, який ми називаємо  охороною здоров’я, насправді дуже мало впливає на захворюваність і смертність. Найголовнішим фактором є той рівень, на якому живуть люди, в яких умовах вони живуть і якого способу життя дотримуються. Кажучи про спосіб життя, мало хто задумується, що він залежить від способу мислення. Це лежить поза впливом наших керівних структур. А залежить спосіб мислення від духовності людини, від розуміння, для чого ти прийшов у світ і що залишиш після себе. Тому акцент на сомі, тілі, на фізичній складовій життя – невірний, він нічого нам не дасть.  

Читати далі...

Пристрасті за Андрієм

Як завжди виходить, що не той п'є, хто варить, і останнє відео я вивішую із значним запізненням. Можливість ознайомитися з ним була і є на сторінці Проекту "Ноос" на facebook. Отже, Вашій увазі пропоную чергове своє документальне кіно, друге про Андріївський узвіз, перше про його нелегку сучасну долю. З надією на успіх громадської ініціативи щодо його збереження, а також історичного Києва взагалі. У фільмі використані записи творів С. Рахманінова, К. Дебюссі, Л. Яначека і Пахельбеля. Пристрасті за Андрієм from xsimko on Vimeo.

Читати далі...

Експедиція у відоме. Декілька думок про сталкерський світогляд

[caption id="" align="alignleft" width="368" caption="S.T.A.L.K.E.R. - New year in Chernobyl"][/caption] Для геймерів і просто комп’ютерних гравців уже давно відома серія ігор під назвою S.T.A.L.K.E.R. (студія GSC) Її довго розробляли, довго чекали, і зрештою, сяк-так отримали. Сюжет ігри багато в чому взятий з повісті А. і Б. Стругацьких «Пікнік на узбіччі» («Пикник на обочине»), а також зі знятого за мотивами книжки фільму Андрія Тарковського «Сталкер». Лишень тільки дія перенесена в омріяну багатьма загадкову Чорнобильську Зону відчуження. Так і ближче, і наочніше. Окрім того, легенди про тварин-мутантів і покинуте місто Прип’ять стимулювали всілякі ходи фантазії. В самій грі сюжет був з якихось причин реалізований дуже бідно. Потужна закрутка, розвиток подій, нагнітання обстановки, а потім усе вибухнуло в дещо банальний пшик. Кінцівка настільки прямолінійно розставила крапки над «і», що від захоплення й ентузіазму лишилося розчарування майже гірке. Бо ж я стільки часу витратив на занурення у цей світ, просякнутий дивовижною атмосферою загадковості, а зрештою все отак бездарно закінчилося. Образа. Однак, лазійки для фантазії все ж таки лишилися, і попри заточену під американську аудиторію розв’язку історії, можна було задуматися про природу усіх подій. Як «О-сознание» підімкнулося до «ноосфери», що таке ця «ноосфера» в інтерпретації ігрового універсуму, яким же все ж таки чином втручання у настільки глибокі шари світу вплинуло на утворення аномалій. Тобто, зусиллям волі можна розкрутити загадку Зони заново, вивести її на рівень універсуму Half-Life чи навіть Fall Out.  

Читати далі...

Півшляху до Ханаану

Йде двадцять перший рік Незалежності, люди потроху вчаться ходити на власних двох. 40 років Мойша водив свій народ пустелею, аби виросло покоління вільних людей. Мабуть, така доля всіх постколоніальних народів, і Україна вже виконала свою норму на половину. Принаймні, все дуже струменять джерельця громадської активності, громадської самооборони. Краса і гідність відроджуються в житті багатьох громадян, а потім перетікають через їхні вчинки в суспільство. Повільно, крок за кроком, але невпинно народ перетворюється із натовпу на громаду. Далі ще один довід на користь.

Читати далі...

Урбанавтика. Українське монументальне мистецтво в Києві

[caption id="" align="alignleft" width="400" caption="Стадіон "Старт" (вул. Маршала Рибалки 28/4)"][/caption] Я довго не міг зрозуміти радянське монументальне мистецтво. Жила в мені давня образа на штамповані статуї Леніна, котрі в дитинстві посадили в душі відторгнення мистецтва скульптури як такої. Вже в свідомому віці, побачивши якісні альбоми з творіннями античних майстрів, Мікеланджело, Родена – я зрозумів, що в 90-х мене «ошукали» замовні творіння колишньої пропагандистської машини. А скульптура насправді виявилася он яка! Ото з тих пір оселилося в душі підсвідоме заперечення всього пов’язаного з радянщиною. Зірки, серпи-молоти обурювали, майже лютили.   Ситуація поліпшилася з відкриттям світу архітектури. Надивившись на цікаві будинки в Києві, я побачив, що мій рідний Маріуполь зовсім не так ображений, як здавалось раніше. Відкрився модерн і «сталінський ампір», а разом із ним сенси імперської символіки, на яких спекулювали радянські ідеологи. Тоді з-за зірок і молотів вигулькнули роги достатку, снопи колосся, сонце і листя. Для душі, захопленої діонісійством, таке буйство резонансної інформації – хай і використаної за хибним призначенням – на тлі сучасного смислового вакууму стало справжнім бальзамом на душу. Звільнена від імперського трактування, ця краса увійшла в естетичний арсенал цивілізаційного простору.   [caption id="" align="alignright" width="307" caption="пр. Перемоги, 17 - Доісторична (трипільська?) доба"][/caption]

Читати далі...

Київська зона бойових дій

Як я вже неодноразово зазначав, життя в Києві для культурної людини ліпше скидається на бойові дії. Чергувати день і ніч попід адміністративними будівлями треба не прихильникам політичних персоналій, а саме соціальним активістам, що борються за збереження історичного спадку і просто гуманність простору свого життя. Забути про роботу до дозвілля, переїхати в намети на тротуарах і майданах. Бо як тільки Олександр Бригинець постить у facebook новину про якесь позитивне зрушення, якусь перемогу – тієї ж миті опріч з’являється новина про якусь нову атаку.…

Читати далі...

Маріуполь екологічний. Коментар

Експозиція. Все почалося зі смогу. Смог для Маріуполя – явище звичне, від нього позмінно страждають мешканці обох берегів Кальміусу, в залежності від напрямку вітру. Смог проявляє себе в кращому випадку в формі легкого неприємного запаху в повітрі, в гіршому – у вигляді білого півпрозорого туману з різким неприємним запахом. Причиною громадських виступів послужило погіршення ситуації, коли смог перетворився на густий білий туман, який навіть знизив видимість, і запах уже почав перетворюватися на смак у слині. Метеорологи камлали тривогу: високе забруднення повітря I і II ступеня ("Надо", 0629). Але й без зайвих нагадувань було відчутно, що сморід над містом загус до незнаного досі рівня. Час від часу подібне траплялося, адже «несприятливим метеорологічним умовам» все ж таки властиво відбуватися. Але цього разу металургійні підприємства перевершили самих себе, оскільки по декілька днів підряд густий затягав собою райони міста. Жартувати з цим не варто, оскільки викиданий у небо коктейль вміщує в собі канцерогени, і Маріуполь уже давно зайняв лідерські позиції в реєстрі онкохворих дітей. Тому терпець громадськості урвався, і маріупольці зібралися на протестний мітинг «Дайте кисню» перед міськрадою.   http://www.youtube.com/v/CzqmRBjHpUw?version=3&hl=uk_UA

Читати далі...

Привіти з іншого краю України на честь Дня соборності

День соборності – гарне свято для того, щоб згадати, що ми всі живемо на одній землі, об’єднані схожими проблемами і працюємо, взагалі-то, на одну справу. І хоча воно визнано державним і навіть позначено вихідним днем, для багатьох населених пунктів соборність де факто піддається випробовуванню. Як символ єднання розірваної протягом довгого часу держави люди в Києві йдуть по мосту через Дніпро назустріч із довжелезними жовто-блакитними стягами. Зв’язок, міст – ось символи єднання, тому коли в ході «дикої капіталістичної «оптимізації» «Укрзалізниця» скасовує пасажирські поїзди…

Читати далі...

Катерина Білокур. Сила Землі у Людині (відео)

(з вечора пам’яті до 111-ліття від дня народження художниці)   [caption id="attachment_1119" align="alignleft" width="226" caption="Катерина Білокур. Привіт урожаю"]Катерина Білокур. Привіт урожаю[/caption] Народне мистецтво мешканцям міст може здаватися нецікавим, навіть нудним, бо воно розглядає світ з іншого боку, іншими очами. Міщанин розглядає світ ніби відсторонено, як, наприклад, кіно. Людина з села, людина Землі розглядає світ ніби ізсередини, бо сама належить до середовища, є його частиною. Для міста Природа відбувається на екрані, відділена від споглядача невидимою межею цивілізації, міського простору. Людина Землі переживає Природу на собі, вона просякає собою все його життя, для неї всі ці квіти, дерева, колосся, погода – не тло, не кінопоказ, а безпосередні події, те, що його найбільш хвилює. «Земному» життю почали заздрити ще романтики у ХІХ ст. Але вони також не пішли далі від кіна, оскільки були вже дітьми часу міст. Проте багато (коли не більшість) геніїв європейської цивілізації брали своє мистецтво саме від Природи, від первісної творчості – народної. Як казав один з класиків музики, нажаль, не можу згадати вже імені: «Ми нічого не створюємо, все створив народ, а ми тільки обробляємо».

Читати далі...

Звуки, що складають Mosaic

Минулого тижня я отримав листа від Юрія Олійника, редактора сайту SvitBandur.com , із запрошенням на концерт ансамблю “Mosaic у Національній спілці композиторів України. Концерт презентував перший запис ансамблю – сюїту «Легенда» авторства засновниці колективу, композиторки Ксенії Руснак.   У складі ансамблю Mosaic талановиті українські виконавці: Людмила Бурлай (флейта), лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів Володимир Лозовський (кларнет), відомий далеко за межами України перкусіоніст Орхан Агабейлі. До складу ансамблю входять і самі композитори: Ксенія Руснак (бандура), Золтан Алмаші (віолончель).   До програми виступу також увійшли інші композиції Ксенії та декілька творів віолончеліста ансамблю, Золтана Алмаші, також композитора, автора музично-театральної містерії «Симфонія діалогів», учасник фестивалів «КиївМузикФест», «Форум музики молодих», «Контрасти» та ін.   [caption id="attachment_1105" align="alignleft" width="300" caption="Зліва направо: Ксенія Руснак (бандура), Людмила Бурлай (флейта), Орхан Агабейлі (перкусія), Золтан Алмаші (віолончель)"][/caption]

Читати далі...

День відкритих дверей у Київському метрополітені

[caption id="attachment_1072" align="alignleft" width="300" caption="У майбутньому гілки метро розростуться."][/caption] Метро – не просто засіб пересування. Це – справжній культ. Важко однозначно сказати, чому він так приваблює нас. Але дуже вірогідно, що справа у перехресті. Людей завжди притягує до себе якийсь пограничний стан, відсутність спокою. Шлях, майдан, клуб – місця підвищеної соціальності. Тут відбувається обмін інформацією, «себе показують і на людей дивляться». А коли простір «перехрестя» ще й такий екстравагантний, як справжнісіньке багатокілометрове підземелля, то цінність його підвищується в рази.

Читати далі...

Genius Loci. Тривимірна історія (відео)

[caption id="attachment_1053" align="alignright" width="300"] Софія на заході Сонця.[/caption] Музеї з точки зору непосвячених зберігають у собі не стільки експонати, скільки ідеї – холодні й байдужі. Самодостатні. Ба навіть не ідеї, а сам лише пафос, незрозумілий пафос відчуженого минулого. Проте той, хто має ключ розуміння історії, знає, що це не просто предмети старовини, які коштують стільки-то. Він знає, чому вони настільки дорогі. Бо це насправді компакт-диски з епопеями не гіршими за всі сім книг про Гарі Поттера. Уламки і статуї, вази і картини оповідають історії цілих поколінь, цілих цивілізацій, і всі вони були складені з доль справжніх людей. Всі вони були живі, вони любили, ненавиділи, захоплювалися чимось, шукали сенс життя або просаджували його в забутті. Кожна подія минулого знаходить відгук сьогодні. Прямо, можливо, це не помітно, але коли вчитатися, то можна зрозуміти, яким чином Древній Єгипет пов’язаний з сучасними християнськими конфесіями, скільки давньогрецького розсіяно в наших уявленнях і навіть у розумових засобах, якими ми користуємося кожного дня. Люди можуть бути дуже різними, вони створюють несхожі культури, часом, навіть поняття «доброго» та «поганого» у них протилежні, але ніхто не залишається островом, як казав Джон Донн. Всі є частиною однієї планети, тому кожна історія має свою вагу та свою цікавість. Музеї не є саркофагами з тліном, вони зберігають життя записаним на предметах, на його продуктах. Саму Землю можна уявити жорстким диском всього живого, опорою для всесвітньої, біосферної пам’яті.

Читати далі...

Час DIYати. Мистецька платформа (відео)

Разом із дорослішанням нових поколінь ми вступаємо в епоху славнозвісного DIY (do it yourself – зроби сам). Оскільки життєвий досвід показує людям і молодим зокрема, що ні від кого нічого чекати не доводиться, вони все більше схиляються до простої думки «коли не я, то ніхто». І беруться, зрештою, до роботи: захищають свій життєвий простір, організують свій час конструктивно на противагу деструктивним тенденціям часу.   Штучний світ відмираючої європейської цивілізації при всьому своєму безглузді ще має порох в порохівницях і використовує його переважно…

Читати далі...

Наталя Мазикіна. Одухотворення глини (+відео)

[caption id="attachment_972" align="alignleft" width="300" caption="Наталя Мазикіна: Посуд – це річ, якою користуються щодня під час прийняття їжі, тому він має безпосередній вплив на здоров’я. Я більше за все люблю робити саме такий посуд, який би приносив радість під час обіду, адже це впливає на настрій, а отже й на здоров’я. Щодо форми, то в майстерні я достатньо тренувалася, зараз уже не дуже замислююся над нею, більше думаю про… духовний аспект виробу. =) "][/caption] Коли наполегливо шукаєш – обов’язково знаходиш. А інколи цікаві знайомства починаються витягатися, як та нитка з клубочка. Отак із гончаркою Наталею Мазикіною мене познайомив герой попереднього інтерв’ю Сергій Казьмін. Він розповів, що вона навчилася гончарству під час тривалого перебування в Японії, працює в тамтешньому стилі, а тому цікавість подвоїлася. І от якось на Андріївському узвозі ми зустрілися й познайомилися вже особисто. Наталя дійсно довгий час подорожувала Китаєм і Японією, в Японії навчилася гончарству і побувала на багатьох виставках і ярмарках. Знає китайську і японську мови, випускниця Інституту іноземних мов з дипломною роботою з історії китайських ієрогліфів, людина, з дитинства знайома з мистецтвом.   Гончарство, як відомо, мистецтво космічне. Як деміурги ліпили людей із глини, так і гончар перетворює безформну глину на дивовижні вироби, надзвичайно корисні в побуті. У кожної цивілізації свої підходи до гончарства, залежно від рівня розвитку технічної думки, а також світочуття. Східні цивілізації, на відміну від Західних, зберегли тонке почуття Природи в собі, й це позначилося на підходах до різних мистецтв. Японці піклуються більше про внутрішню поверхню своєї кераміки, а зовнішню залишають максимально природною – с камінчиками (японська глина має в собі такі) та нарочито недбало вкритою поливою. Незвиклому українському оку одразу здається – «неохайно». А вже потім за тим проступає вся тонкість задуму. Японська кераміка з рук майстра виходить легенькою, витонченою, сповненою відношення. Вона дуже відрізняється від ширужиткових керамічних наборів у супермаркетах, зроблених шляхом пресування замість «викручування». Її наявність на кухні вже якось впорядковує простір, змушує посуд та інші предмети вишикуватися відносно таких естетично продуманих сусідів.  

Читати далі...