Міражі Цитадельної

Тягнемо зорі й зерно у комору з мішками збережених файлів, на вікнах кіно – понад вечір злітають на плечах стовпів ліхтарі, мерехтять з ними разом світи за стіною навпроти, нам чутно їх шепіт на мові світильників поза фіранками й шторами чи навіть оголених і безсоромно розхристаних в ніч. Я вмикаю чайник, дивлюся на кахлі та на філіжанки із чаєм на двох.

Читати далі...

Питання ти маленьке – «як?» Не вір ілюзії ста років перед пісками декаміріад геологічної історії, секунда ти – від А до Я, омега поруч, заховалась серед спогадів, часу нема на каяття, лише на відповідь…

Читати далі...

Дивися в Порожнечу і люби, тоді дійдеш довершеності, хвиля – ти, маленька хвилька, гарно пролети – і за тобою знову хвилька, дивися в Порожнечу і люби на березі піщанім літери.

Читати далі...

Із двох обидва

I. …а зрештою, в тебе завжди залишається смерть – останній діалог із ґрунтом, рясно вкритим листям, таке інтимне, ні для кого іншого, неначе схованка, проте скоріше крок узбіччям довгої алеї, ти все життя від самого початку поруч з нею у диспуті взаємних заперечень, сплітаючи акорди дивних речень, як промінь сонячного світла звиває колір з пряжі темноти… …Усесвіт нас зробив собі очима, щоби побачити абрис безмежної крихкої Пустоти, де він сплива завихреним самотнім дивом, як над водою чорною спливає ніжний дим у першій…

Читати далі...

Великий егоїзм – продовження

Вчора здійснив акт Великого егоїзму.   Багато міст в Україні потерпає від нашестя каштанової молі – дуже небезпечного шкідника. Багато вулиць Маріуполя, засаджені каштанами, перетворилися на іржаві тунелі з посохлим листям. Це не від спеки і не навіть не від викидів заводів (хоча опосередковано вони в будь-якому разі мають певне відношення, адже впливають на збалансованість екосистеми), а саме від личинок молі, що живуть на листі й харчуються ним.   Є різні методи боротьби з шкідником, у тому числі прибирання та спалення зараженого…

Читати далі...

Метафізична хижість

Із темно-зеленої глибини до світанку сучасного тягнуться корені, наказують коханим їсти плоть і соки одне одного, і того не втамує жодне із християнств. Маленький острах болю тільки втримує від богомолячого прагнення здушити чи загризти, а також холодильне прагнення на завтра безцінне м’ясо залишити. Так світло Аполлона з полювання м’ясоїдного перевернуло любощі тваринництвом молочним, але на стінах назавжди лишились маски Діоніса, і голод по той бік від поцілунку кожного – метафізично хижий.

Читати далі...

Найвищій ступінь егоїзму

Часто чутно «ми хочемо забагато!» Насправді ми хочемо замало. Бажай для себе і роби для себе, тоді світ навколо стане краще – парадоксу тут нема. Жаліємося на життя - на заклик «зроби щось!» лунає відповідь «а кому воно треба?!» Ти скаржишся – значить тобі.   Великий егоїст захоплює Всесвіт. Він іде по дорозі, вважаючи усе навкруги своїм маєтком. А коли бачить, що в хаті його непорядок, то бере і виправляє все мовчки, бо справжній мужик – егоїст, а отже здатен потурбуватися про…

Читати далі...

Абсолют не шукає розваг, на відміну від бога, що все – на два поділив і тепер молотом від ковадла вибризкує іскри – трагедій і щасть, роблячи феєрверк на догоду своїй абсолютній нудьзі.

Читати далі...

Задушливий сухого листя опіум повітря полонив так швидко – Осінь розробила свій бліцкріґ. Про Літо спомин тане цукром у безроздільній прохолоді, вона по небі суне фронтом, занурюється у блакить. Справжніше най – рудий твій колір, зникомий майорить поміж дерев на вітрі, збурює нутро товстими косами, вабить за собою у майбутнє, якого назавжди немає, дощі на круг своя все повертають, з минулого на вилиці спускаються морози.

Читати далі...

Музики по той бік мейнстріму

Чи-то музику пишуть занадто довго, чи психологія епохи така, що цікаве в звуковому світі доводиться шукати днем з вогнем, до того ж далеко за межами мейнстріму. Я навіть не кажу про світ брутального авангарду, маю на увазі світ музик, що з якихось причин лишаються маловідомими. Це, доречи, не заважає їм бути популярними в мережі. Мабуть, справа в тому, що вони роблять свою музику для себе і не переслідують відомість за рахунок тиражування їхніх облич по всіх усюдах. Справжнє не вимагає широкої аудиторії для доведення своєї справжності.

Читати далі...

Гріхи сучасного журналу

Напівправда гірше від брехні, бо породжує стійкіші ілюзії.   [caption id="attachment_1372" align="alignleft" width="418" caption="Знайди 10 відмінностей"][/caption] Сучасні журнали (у незалежності від форми – друковані, аудіо, відео, веб) стали апофеозом політики «клік-пік-флік» - більше картинок, менше тексту. При цьому деякі з них претендують на звання «розумних». Але вони так само подають інформацію низкою коротких уривків, бажано в формі пронумерованих тез. Це не інформація, це програмування. Хоча «програмування» - то занадто красиве слово, так само, як і «зомбування» - надає почуття власної значущості читача. Вживемо слово «дресирування». Його не так просто побачити, бо воно приховане не в самій інформації, а саме в способі її подання. Інформація може бути прекрасною – цитати з великих та/чи мудрих, «правила життя» популярних персон, якісь цікаві факти про світ. Проте між собою це все не пов’язане у велику картину. Нібито підлаштовані під швидкісний ритм епохи, медіа не допомагають думці бути в таких несприятливих умовах, а замінюють її сурогатом – нібито смачним та з якісних інгредієнтів, але все ж таки жирним фаст-фудом – швидко, на льоту, вхопити думку і задовольнити розум. Ти нібито і не відволікся від призначеної тобі соціумом функції, та водночас відкусив шмат усесвітньої мудрості, тим самим наситивши почуття власної вагомості. «Що мені цей офісний планктон, як я читаю Esquire/Men’s Health/ШО!» Але чекай. Ти прочитав афоризм, ти оцінив гостроту його форми, а чи зрозумів ти його? Чи перетравив нутром? Не треба плутати розум та ерудицію. Ерудиція – пам’ять, нашпигована інформацією, відомостями, розум – уміння оперувати інформацією. Чому сприяють журнали – бачите самі. Прочитати розумну річ – не означає нічого, зрозуміти її та застосувати в житті – зовсім інша справа. То який сенс у всіх цих буддійських притчах, «правилах життя» акторів, фактах, що Еверест то Джомолунгма, - коли життя офісного планктону залишається життям офісного планктону і від журнальної фарби суті не міняє? Так, це якісна інформація, так, вона краща за дешеві фемінно-маскулінні листки з картинками макіяжу та дорогих автомобілів/голих жінок, але вона не надто за них вища, бо так само залишається розвагою. Фаст-фудом ума середньостатистичних працівників із завищеною самооцінкою (що може компенсувати кар’єрну посередність). Ерудиція сприяє ожирінню мислення. Кількість інформації в голові (пошматованої, розрізненої, купи різномастих файлів) підміняє почуття якості, й тому справді розумні речі з вуст розумної людини потім сприймаються масою зі зневагою, мовляв, «що ти там ото белькочеш, я тут оно скільки знаю, сам розумний».  

Читати далі...

Media Zappiens (замітки на полях)

Хоча існує Інтернет, який довго вважався потужною альтернативою традиційним ЗМІ, він сьогодні також під контролем ЗМІ, бо вони просто перенесли свій продукт у мережу, і тепер самі користувачі потужно тиражують створені ними повідомлення у соціальних мережах. Навіть якщо не брати до уваги відсоток масового користувача, що мало заглиблюється у дійсність, задоволений поверхневим шаром і озброєний кількома найбільш загальними життєвими принципами, просунуті мешканці соціальних мереж усе одно здебільшого розтікаються по декількох основних контекстах, які можна досить легко виявити і визначити. Якими ми не…

Читати далі...

Eye of the beholder

Сам я ще не є батьком, але образ дитини, поданий нині в маскульті, мене лякає. З таким успіхом можна всі інстинкти притлумити… Не знаю, чи нині ще жива реклама одного з київських ТЦ, де дівчинка корчить таку фізіономію, що могла б стати маніфестом сучасного бачення дитини. На одній із орендованих квартир, де довелося мешкати, трапилася «анти-шпигунська» стінка. За нею живе… дивна родина. Велика доля їх життя протікала на наших із Дружиною вухах. У молодшої дитини в них було два стани – незадоволене ниття і несамовитий регіт. Рідко було чуть, щоб батьки розмовляли з ним, читали б казки, але дуже часто ставалися гучні скандали… І от нещодавно у мережі я побачив оцю картинку: [caption id="" align="aligncenter" width="391" caption="Отаке."][/caption] і вона мене надихнула подумати, як НЕ треба спілкуватися зі своєю майбутньою дитиною в умовах технократичного суспільства.   [caption id="" align="alignleft" width="237" caption="образи казок бралися людьми безпосередньо з реальності. Релігійний світогляд – у нашому випадку язичницький – бачив світ одухотвореним, живим, сповненим магічними силами. Все це були і є справжні сили – від грому та блискавки до великої сили Дружби та Любові. Просто не казка створює сама себе, а світогляд створює казку. (фото з сюрпризом)"][/caption]

Читати далі...

Тверезий погляд (баляда про вільні уми)

[caption id="" align="alignleft" width="322"] О. Роден - Мислитель[/caption] Ні, цей текст буде не про алкоголь, і навіть не про здоров’я. На жаль чи на щастя. Справа буде про те, як ми використовуємо свій розум. Зазвичай упорядкованість дій, контроль над подіями життя називають «раціональність». Тобто, чим менше ми дозволяємо голим емоціям та забаганкам вести нас, тим яснішим виходить перебування людиною на землі. Ми успішно уникаємо скрутних ситуацій та досягаємо успіхів. Люди різні. Хтось більш схильний вірити інтелекту, хтось – емоційному боку. Для так само різних ситуацій кожний із обох методів буде по-своєму адекватним, у тій чи іншій мірі. От саме вміння правильно визначати, коли чому давати краще хід, називається «тверезість».   Люди фіксують досвід через одну просту причину – вони прагнуть домінувати. Здавалося б, який зв’язок між філософією і жагою влади? Прямий. Людина віднаходить для себе якусь істину, і вона завжди потім прагне спроектувати її на інших у формі вчення. Таким чином можна поширити навколо себе прийнятний і приємний тобі спосіб поведінки. Коли речі відбуватимуться саме так, як зручно тобі. Мабуть, у залежності від темпераменту або ж соціотипу кожної окремої людини, на основі її досвіду виникне філософія або релігія. Раціональніше або навпаки – вчення. Потім його можна проповідувати – читай нав’язувати навколишнім. Нема різниці, як це відбувається, чи за допомогою раціональних аргументів, а чи шляхом залякування ірраціонального боку слухачів, слово про істину піде гуляти світом. На кожне знайдеться по віруючому.  

Читати далі...

Все починається з голови або як урятувати Україну від загибелі

Апанасенко Геннадій Леонідович, нар. 22 листопада 1935 року. В 1959 році закінчив Військово-морський факультет Воєнно-медичної академії ім.. С.М, Кірова. У 1970 р. закінчив ад’юнктуру при кафедрі фізичного виховання і лікарського контролю тієї ж академії. Кандидатська дисертація (1970) присвячена питанням організації після похідного відпочинку особового складу підводних човнів (режим руху, стан функцій і т.ін.). З 1970 по 1979 рр. служив у ВМА ім. Кірова на кафедрі фізіології підводного плавання і аварійно-рятувльної справи – профільній кафедрі підготовки військово-морських лікарів (начальник – профю Сапов Іван Акімович). Брав участь у автономних походах підводних човнів і надводних кораблів ВМФ. Захистив докторську дисертацію в 1975 р., тема – «Фізичний стан і професійна працездатність підводників». В 1979 році, після звільнення в запас переїхав до Києва, де очолив відділ в НДІ медичних проблем фізичної культури (1979-1980), кафедру лікарського контролю і ЛФК Київського медичного інституту (1980-1990). У 1990 році підготував (за завданням Міністерства охорони здоров’я України) кваліфікаційну характеристику по спеціальності «лікар-валеолог», котра у 1991 році була реалізована у вигляді вступу нової медичної спеціальності «лікар-санолог». У 1992 р. організував при Київському інституті удосконалення лікарів (нині – Київська медична академія післядипломного навчання ім. П.Л. Шупіка) кафедру спортивної медицини і санології, котру очолює досі. З 1996 року – ведучій науково-популярної телепрограми «Планета здоров’я» (телеканал «Інтер») Докладніше - натисніть на фото
Все починається з голови. Ось просте і самозрозуміле твердження, що нам необхідно нарешті зрозуміти. Воно стосується всього людського, в тому числі й такої всім обридлої теми, як здоров’я. Всі звикли, що матеріали про здоров’я завжди відгонять нудливістю, а в останній час ще й щедро приправлені параноїдальним духом «теорії змов». Хотілося б зробити інакше…   Що таке здоров’я? – Це капітал. І як можна капітал розтринькати за два дні, а потім опинитися в калюжі, так і здоров’я можна розтратити замолоду, а потім перетворитися на підперту палицею людинку, як на картинах Далі. Капітал можна також примножувати, і це надає можливість купувати на нього більше. Але спочатку треба зрозуміти, що здоров’я – то не просто відсутність хвороби.   Що для людини є капіталом відносно самого її життя? Сила, здатність робити щось: задовольняти потреби, здобувати насолоди. Фактично – можливість виконувати свої біологічні та соціальні функції. Міра цієї можливості й буде кількісною характеристикою вашого капіталу – здоров’я. До цієї думки нас підводить професор Геннадій Леонідович Апанасенко, лікар-санолог, голова кафедри спортивної медицини і санології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупіка. Українцям він також відомий як ведучий науково-популярної передачі «Планета здоров’я» на каналі «Інтер». Пан Геннадій вже давно займається вивченням проблеми здоров’я в суспільстві, підходить до неї як з боку вченого-медика, так і з боку соціокультурного, визначаючи, що так чи інакше, але рівень здоров’я напряму залежить від нашого мислення, а не рівня медичного обслуговування. Тобто є цілком собі наукове обґрунтування того, що здоров’я наше також починається з голови. У бесіді з професором я дізнався, як можна легко виміряти рівень здоров’я людини без надзвичайної апаратури та після невеликої підготовки навіть волонтеру, в чому полягає механізм здоров’я на клітинному рівні та за допомогою чого саме можна свій рівень здоров’я підняти.   Г.Л. Апанасенко: Ті зміни в біологічній природі української популяції, які ми знайшли, і яких, окрім нас, більше ніхто не бачить, призводять до вимирання нації. Якщо ми не зробимо потрібне, то до 30-го року нас залишиться близько 25 мільйонів, а далі – ще менше. Найголовніше – це те, що цього всього не бачать люди, які приймають рішення. В їхніх колах закріпилася думка, що у разі, як ми поліпшимо рівень лікувально-діагностичної роботи, лікувальної роботи, то зможемо подовжити час життя пересічного українця. Це суцільна маячня. Існує багато робіт, у тому числі й українських, які свідчать, що соціальний інститут, який ми називаємо  охороною здоров’я, насправді дуже мало впливає на захворюваність і смертність. Найголовнішим фактором є той рівень, на якому живуть люди, в яких умовах вони живуть і якого способу життя дотримуються. Кажучи про спосіб життя, мало хто задумується, що він залежить від способу мислення. Це лежить поза впливом наших керівних структур. А залежить спосіб мислення від духовності людини, від розуміння, для чого ти прийшов у світ і що залишиш після себе. Тому акцент на сомі, тілі, на фізичній складовій життя – невірний, він нічого нам не дасть.  

Читати далі...

Пристрасті за Андрієм

Як завжди виходить, що не той п'є, хто варить, і останнє відео я вивішую із значним запізненням. Можливість ознайомитися з ним була і є на сторінці Проекту "Ноос" на facebook. Отже, Вашій увазі пропоную чергове своє документальне кіно, друге про Андріївський узвіз, перше про його нелегку сучасну долю. З надією на успіх громадської ініціативи щодо його збереження, а також історичного Києва взагалі. У фільмі використані записи творів С. Рахманінова, К. Дебюссі, Л. Яначека і Пахельбеля. Пристрасті за Андрієм from xsimko on Vimeo.

Читати далі...

Експедиція у відоме. Декілька думок про сталкерський світогляд

[caption id="" align="alignleft" width="368" caption="S.T.A.L.K.E.R. - New year in Chernobyl"][/caption] Для геймерів і просто комп’ютерних гравців уже давно відома серія ігор під назвою S.T.A.L.K.E.R. (студія GSC) Її довго розробляли, довго чекали, і зрештою, сяк-так отримали. Сюжет ігри багато в чому взятий з повісті А. і Б. Стругацьких «Пікнік на узбіччі» («Пикник на обочине»), а також зі знятого за мотивами книжки фільму Андрія Тарковського «Сталкер». Лишень тільки дія перенесена в омріяну багатьма загадкову Чорнобильську Зону відчуження. Так і ближче, і наочніше. Окрім того, легенди про тварин-мутантів і покинуте місто Прип’ять стимулювали всілякі ходи фантазії. В самій грі сюжет був з якихось причин реалізований дуже бідно. Потужна закрутка, розвиток подій, нагнітання обстановки, а потім усе вибухнуло в дещо банальний пшик. Кінцівка настільки прямолінійно розставила крапки над «і», що від захоплення й ентузіазму лишилося розчарування майже гірке. Бо ж я стільки часу витратив на занурення у цей світ, просякнутий дивовижною атмосферою загадковості, а зрештою все отак бездарно закінчилося. Образа. Однак, лазійки для фантазії все ж таки лишилися, і попри заточену під американську аудиторію розв’язку історії, можна було задуматися про природу усіх подій. Як «О-сознание» підімкнулося до «ноосфери», що таке ця «ноосфера» в інтерпретації ігрового універсуму, яким же все ж таки чином втручання у настільки глибокі шари світу вплинуло на утворення аномалій. Тобто, зусиллям волі можна розкрутити загадку Зони заново, вивести її на рівень універсуму Half-Life чи навіть Fall Out.  

Читати далі...

Півшляху до Ханаану

Йде двадцять перший рік Незалежності, люди потроху вчаться ходити на власних двох. 40 років Мойша водив свій народ пустелею, аби виросло покоління вільних людей. Мабуть, така доля всіх постколоніальних народів, і Україна вже виконала свою норму на половину. Принаймні, все дуже струменять джерельця громадської активності, громадської самооборони. Краса і гідність відроджуються в житті багатьох громадян, а потім перетікають через їхні вчинки в суспільство. Повільно, крок за кроком, але невпинно народ перетворюється із натовпу на громаду. Далі ще один довід на користь.

Читати далі...