Одноборства. 1 – Культура нападу.

Одноборства. 1 – Культура нападу.

Роздуми мурахи-фуражира Про одноборства часто співають мантру «це тільки для самозахисту». Благородно, але, як на мене, не відповідає дійсності. Всі одноборства, де практикується атака, можна використати для нападу, і гарантувати, що передані знання не зашкодять іншим, неможливо. Мантра про «самозахист» повторюється, аби переконати себе в чистоті та законності намірів, і це тільки шкодить справі. Бо агресію з людської природи не витравиш. Агресивність – це не тільки слід упливу середовища на індивіда, інтерес до агресії проявляють навіть діти, просто потяг цей нівелюється через…

Читати далі...
«Горизонтальний» світ. Частина 2 – Робітники сцени

«Горизонтальний» світ. Частина 2 – Робітники сцени

Я задумався про те, які цілі переслідує той, хто сповідує інституціоналізм? Чи зробити суспільство "шлунково задоволеним"? - Та ніби ні, адже з'ясування питання керування спільним навпаки вивільнює час і сили для занять красою життя. Але чому ж тоді така зав'язаність на матеріальному, що буцім відкидає культурну сферу, зосередившись суто на речовому боці людських відносин? Чи не веде це нас у затхле "царство живота" з безроздільним домінуванням "мати"? Культура завжди йде обруч із усіма останніми сторонами життя, в тому числі – економічною. Кожний…

Читати далі...
«Горизонтальний» світ. Частина 1 – Естетика та утилітаризм

«Горизонтальний» світ. Частина 1 – Естетика та утилітаризм

Ми вийшли з вертикального світу ієрархічних структур. Перед нами розкривається поле свободи та демократії, омріяний ідеал учорашніх митців та революціонерів. Нібито все ок, але разом із новою епохою постають нові проблеми та виклики. Як то кажуть, «не все так просто». Капіталізм (супутній сучасній демократії) є новим пристроєм в руках падких на ігри лисих мавп, і нема в них іншого виходу, крім як учитися ним користуватися, щоб іграшка раптом не вистрілила в око. Звісно, немає й іншого шляху, крім як спочатку набити собі…

Читати далі...
Нова Вавилонська вежа. Фундамент

Нова Вавилонська вежа. Фундамент

Тобі може хотітися винайти велосипед. Однак ти ніколи не зробиш цього, тупо розмахуючи молотком. Потрібно вчитися, потрібно знати, де застосувати силу, а де – інтелект, де бити, а де крутити. Розрахунок і жменька мистецтва творять дива. Так само і в громадському будівництві. Суспільство – стихія, пожежа амбіцій – подекуди примітивних, подекуди витончених і високих. Окріп емоцій на холодній поверхні раціоналізму. Задача гравця, що мав нещастя забажати змусити все це працювати – пропустити стихію через двигун, так само, як досі це робили інженери…

Читати далі...
Танці на граблях і пам’ять Дідів

Танці на граблях і пам’ять Дідів

У маковому полі досі міни, хоча вони давно не актуальні, і ти забув давно сакральні дати, а все ж іржа працює не так швидко, минуло 70, а все лежать, ховаючи в серцях загибель… Моє «Война без особых причин» загострила прадавні символи та протиріччя, наситивши їх новим життям. І хоча первісне значення символів уже не розрізнити під нанесеними шарами пізніших інтерпретацій та розвінчувань, самої наявності їх уже досить, аби почати холівар. І щоб не бути горезвісними свіфтівськими «тупокінечниками та гострокінечниками», варто задуматися. Є…

Читати далі...
Калькулятор не врятує тебе

Калькулятор не врятує тебе

Прогнозують, що згодом керування транспортом з рук людини перекочує до мікросхем комп’ютерів. Повністю. Що ж, цілком вірогідно, і на перший погляд навіть здається швидше позитивним кроком, адже усунеться «людський фактор», який нібито «збоїть» менше за кремнієві мізки обчислювальних машин. Але одразу наздоганяє друга думка, про те, що так ми втратимо ще один навичок, і станемо в цій справі недбалими. Кожний крок прогресу мав би покриватися синхронно зростаючим рівнем свідомості, або ж – мудрості, яка ув’язує досвід минулого з просунутими технологіями сьогодення. Натомість…

Читати далі...
Перезавантаження символу

Перезавантаження символу

Чим стала Україна і жовто-блакитний стяг для тих, кому вони досі були чужими або незнайомими, хто не успадкував їх від предків? Тому, хто за роки пострадянського безладу примудрився взяти своє життя в свої руки, кому пощастило відкрити для себе принади свободи, хто, по суті, став справжнім підприємцем, тобто виробником цінностей – для того Україна стала символом щасливої змоги працювати і збирати плоди своєї праці, а прапор – кольором надії на справедливіше майбутнє. Україна як міф (образ) зібрала до себе готових узяти відповідальність…

Читати далі...
Зелена меса – право на свою тінь

Зелена меса – право на свою тінь

Можна і не любити всіх людей. Так воно здебільшого і є, навіть найпопулярніший адепт Любові казав любити ближніх, тобто тих, хто потрапив у твоє ближнє коло, а не дальніх, що стоять на іншому кінці площі. (Та чомусь саме любов до дальніх стала головним предметом проповіді.) Натомість, прихильники більш відокремленого існування люблять людей тим більше, чим далі вони від них знаходяться. І це теж може бути мотивацією до збагачення і збільшення влади. Бо завдяки багатству і владі можна ізолюватися від інших. Питання тільки…

Читати далі...
Зелена меса – гроші ростуть на деревах, дерева ростуть на грошах.

Зелена меса – гроші ростуть на деревах, дерева ростуть на грошах.

Врешті-решт, багатство – не більше, ніж почуття. І об’єктивне воно доти, доки стосується виключно життя тіла. Далі все – суб’єктивно. Але суб’єктивність теж об’єктивна, не завжди і не всі можуть притлумлювати амбіції заради підтримки ресурсного балансу та суспільної рівноваги. Всі пам’ятають концепцію «заплати іншому» або «заплати далі» з однойменного фільму? «Відплати за добро не мені, а комусь іншому, і його попроси зробити так само». Непогана концепція, але в ній забагато альтруїстичного егоїзму, замало місця приділено нашому непокірному «я», що так жадає домінувати.…

Читати далі...
Маніфест пост-людства.

Маніфест пост-людства.

"Мабуть, реальний якісний стрибок людства станеться тоді, коли замість розумних залізяк людям захочеться плодити життя своєї планети, угноювати його так, щоб воно розпухало зеленою масою, щоб виникла потреба виносити життя на Місяць, на Марс, в пояс астероїдів, на супутники Юпітера, щоб цей шалений вир живої речовини квіт і пах, розвивався, адаптувався і продовжував еволюцію у все нових світах. Ми – життя, і біосфера Землі – самоцінна. Вона є джерелом самої можливості радості, тому примножувати і вдосконалювати її – завдання, гідне бога. Досі…

Читати далі...

Окістя цивілізації

Біда капіталізму – це біда незавершеного циклу. Колами рухаються речі в світі, і там, де коло не замкнене, починаються аномалії. Деякі з них є проявом еволюції, а деякі – раковими пухлинами, що гальмують розвиток людства. Гроші теж рухаються колами. Людина бере їх у світу (переробляючи його) і, примноживши, мала б повернути в світ, аби потім змогти взяти більше. Але цього не стається. Гроші мертвіють. Вони або стають засобом до утворення нових грошей, тобто взяття від світу перетворюють на висмоктування його, або перетворюються…

Читати далі...

8-bit philosophy

Не можу не поділитися з вами цим дивом. Якось колега на facebook підкинув посилання на анімаційний ролик, у якому роз'яснювалася "Трагедія спільного" Г. Хардіна. Незбагненними шляхами ютюбовими з нього вийшов я на канал Wisecrack, де з-поміж іншого виділив для себе чудові мультики, у яких було заміксовано образи з класичних восьмибітних ігор та розповіді про різні філософські концепції від Античності до сучасності. Що з цього вийшло - ви можете побачити самі. http://youtu.be/lVDaSgyi3xE?list=PLghL9V9QTN0jve4SE0fs33K1VEoXyL-Mn

Читати далі...
Школа співжиття.  Як ОСББ можуть допомогти країні?

Школа співжиття. Як ОСББ можуть допомогти країні?

Яким чином ОСББ може допомогти країні? Справа в тому, що йдеться не просто про ОСББ. Йдеться, перш за все, про вміння уживатися одне з одним і «не штовхатися». Наскільки взагалі можливо «не штовхатися» - питання спірне, однак без прагнення розлінувати поле соціальної гри і підтримувати на ньому порядок – неможлива успішна гра для жодного з учасників. Уся суть виграшу на полі свавілля полягатиме у довшому чи коротшому терміні сидіння одного на голові в іншого, аж поки його скине в багнюку спритніший і…

Читати далі...
Фантазії про менеджмент агресії майбутнього

Фантазії про менеджмент агресії майбутнього

“In the moment when I truly understand my enemy, understand him well enough to defeat him, then in that very moment I also love him. I think it’s impossible to really understand somebody, what they want, what they believe, and not love them the way they love themselves. And then, in that very moment when I love them.... I destroy them.” ― Orson Scott Card, Ender's Game Взагалі-то, більш суголосно традиції було б святкувати День ЗСУ на Покрова, але якщо вже сьогодні…

Читати далі...
Боротьба за ізоляцію

Боротьба за ізоляцію

[caption id="attachment_1744" align="alignright" width="300"]imprisoned_by_money Виходить парадокс: людина піклується про нові черевики, але абсолютно байдужа до стану дороги, по який іде в нових черевиках. Те саме про автомобілі. Карикатурно виглядають гордовиті нуворіши в нових машинах, що підстрибують і б’ються на розбитому в решето асфальті. Так само карикатурно виглядають розкішні двоповерхові маєтки, у яких за цегляним парканом починається коричневе місиво. Отже, все, чого добився один із грошима – це більш-менш якісної ізоляції від болота занехаяної країни. Хіба це свобода? Хіба це якість життя? Сумнівно. Ні, звісно, якщо порівнювати з простим смертним, що трясеться від холоду взимку, їдучи в трамваї в першу зміну на інший край міста – то різниця велика. Та чи такий уже вільний той, хто примушений ходити вулицями з охороною, боятися купувати продукти в супермаркеті та насолоджуватися своїм авто в заторах? Замало, замало бажають люди, і тому, спинившись у прогресі на півдороги, потерпають.[/caption] З одного боку, люди – тварини соціальні. Все, чого людство досягло – завдяки суспільству, втім, як і всі провали теж відбувалися через те саме. Соціальність, життя в множині – це база, від неї нікуди не дінешся, і навіть якщо втечеш – усе одно нестимеш усередині сліди її. Соціальне життя – річ не солодка. У всіх якісь вимоги, накази, побажання і забаганки, амбіції та інші запамороки. Все це валиться на тебе, викликає то гнів, то страх, то пригніченість. Хочеться відсунути все від себе, видобути хоч би трошки вільного місця. А більше – то краще. З іншого боку, хочеться визнання, пошани, любові. А ще – краси. Марнославство – один з рушіїв прогресу, в тому числі й високої культури. Краса – одне з головних джерел приємностей у житті. Ми вдягаємося красиво, бажаємо красивого життя, затверджуємо свій спосіб життя еталоном краси.

Читати далі...

Про патчі та нові версії

Написано як реакція на оцей матеріал. Вже довгий час торочу про безглуздість сучасної софт-індустрії, де замість вдосконалення самої технології відбувається безкінечне наліплювання все новіших патчів, через що, попри збільшення потужностей заліза, продуктивність залишається на рівні, мабуть, початку нульових. Так от, приблизно те саме спостерігаю взагалі у ставленні до життя і техніки. Замість того, щоб удосконалювати спосіб життя, середовище і тіло, людина роздмухує кількість компенсуючих технологій: ізолювання себе від оточення, ліки... Колись в інтерв'ю професор медицини Геннадій Апанасенко розказав, що МОЗ і навіть…

Читати далі...

Проект: Україна

Навряд чи ці думки нові, навряд чи ці думки мої, однак вони просяться назовні, тому написати про це є послугою собі. Може, викупом за незмогу іншим чином прислужитися обраним речам нині…   У чому цінність Незалежності України? Здавалося б, від того всуціль самі проблеми, дикий капіталізм і економічні негаразди… Однак уявіть собі Україну як операційну систему суспільства. Після розпаду СРСР на його теренах оголосили свободу та демократію, очікуючи, що «от, заживем!», а натомість отримали велику кризу в усіх сферах життя. Одразу почали…

Читати далі...
Мутуалізм і люди.

Мутуалізм і люди.

Scratch my back and I’ll scratch yours. Англійська мудрість Є таке цікаве явище в Природі, назване біологами «мутуалізм» - різновид симбіозу, коли обидва види отримують взаємну вигоду від співіснування. Приклади відомі з дитинства: крокодили, потребуючі чистки зубів, і колібрі, котрі їдять під час «чищення»; комахи, що користуються пилком квітів для харчування, запилюючи їх під час збору; рак-самітник, що носить на собі актинію заради захисту і тим допомагає їй харчуватися; а також більш тісні взаємини між кисломолочними бактеріями у нас в кишковику і…

Читати далі...
Ідеш до Європи? – Візьми з собою вудку!

Ідеш до Європи? – Візьми з собою вудку!

Ми неминуче повинні пройти етап від бунту маси до бунту маси проти себе самої. По інерції з усього свого історичного минулого, аж від розсмоктування Січі та утвердження Івана IV Грізного царем у Москві, СНД волоче важку долю імперської ментальності, коли найвищі з можливих цілі раба є а) мати власних рабів; б) вимагати хліба та видовищ. У тій чи іншій мірі навіть сучасний активізм іще піддається інтенціям упокореного, підсвідомо відчуваючи себе безправним, і тому його поглинає ressentiment. Це аж ніяк не звинувачення, лише сумна констатація сумного факту, адже звинувачувати когось у чомусь можна було б, якби він знав альтернативу наявному. Ми не знаємо альтернативи. Максимум, що ми наразі можемо – це дивитися на Європу і дивуватися її високій культурі, попутно нарікаючи, мовляв, от свого часу Русь задавала тон, а тепер колись немита Європа вибилася в законодавці.   У будь-якій завеликій спільноті люди стають масою, однак Європа сильна тим, що там утворився культурний простір, просочений тою мірою егоїзму, яка вимагає кожний з класів невідступно тягти на себе ковдру. Пролетарій у Франції такий самий пролетарій по суті, однак із тією відмінністю, що він бачить у роботодавці не царя (народного директора), а опонента, що (припустимо) затис його кревні, і вважає, що треба ті кревні витрясти. Це здорове ставлення людини, котра не пройшла крізь соціалістичне прокрустове ложе, де верхи суспільства ототожнилися з низами, і тим самим остаточно збили з пантелику і без того розгублений народ. Опозиційність класів на Заході дозволяє реально відстоювати свої права, задекларована колись у нас «рівність» класів досі примушує робочого ставитися до роботодавця і чиновників як до привілейованих людей, що їм видніше, як тобі краще жити. Змішаність класів надавала начальникам виключне право наказувати, бо влада ж належить народу, а значить начальник народний, і його голос є голос народу. Опозиційність класів, що рівно тягнуть на себе ковдру, змушує домовлятися, змішаним класам незрозуміло, про що взагалі домовлятися. На такому благодатному полі, щедро угноєному терором та словесною чехардою ідеології, дуже легко узурпувати владу. Що й було зроблено. На місце народного директора прийшов капіталіст, а робочо-селянська маса на той час була вже занадто затюкана та заплутана, аби опиратися. Фактично, тільки зараз, крок за кроком, повільно та болісно ми починаємо виповзати з незмінно централізованого протягом століть соціально-політичного ладу. Наш час – справдешні «досвітні вогні», про які писали класики. Важко сказати, як довго нам доведеться розгрібати історичні завали. До того ж, розгрібати їх у першу чергу в самих собі, бо, попри всю високу думку про себе і свої прагнення, ми недалеко відійшли від психології узалежненої та упослідженої людини.

Читати далі...

Genius Loci. З чого починається любов?

[caption id="" align="alignleft" width="250"] Архітектура Львова. Час та стилі - автор Ю.О. Бірюльов[/caption] У книзі «Архітектура Львова. Час та стилі» мені трапилася фотографія з дня святкування 750-річчя міста. Там люди вистроїли собою велику цифру 750, котру закарбували на плівку з даху будинку поруч. Потім я побачив старовинні гравюри з неодмінним левом та святими круг міста. Подумалося мені: а як ті репродукції могла б сприйняти дитина? В кожного з нас, думаю, знайдеться декілька дитячих спогадів про якісь картини чи картинки, що якось зачепили струни душі, лишилися всередині. А ось моя майбутня дитина загляне у велику батьківську книжку і вподобає собі того лева, тих святих, ту цифру з людей, ті «гарні будиночки», що насправді є величезні собори та палаци. Вони складуть її скарбничку простих речей без особливого сенсу, котрі, втім, є самі по собі сенс, краса як вона є, розсипана з предметного джерела відблисками по книжках.   Була колись пісенька «С чего начинается Родина?» А мені от цікаво стало: з чого починається любов? Не кохання до людини, а любов… до життя? Нас приводять у цей світ без питання, і на нас чекає тут не така вже й легка доля, але, одного разу народившись, ми не хочемо одразу йти. Спочатку – бо живемо інстинктом самозбереження і просто не уявляємо, як це – взяти та піти. А потім – бо все-таки любимо життя, наскільки важким воно не було. Від початку збираємо різноманітні дрібнички, що потроху складають цілі гори вподобань. Дитячі вподобання прості по формі: кольорові скельця, гарні картинки, смачні цукерки, м’ячики-ляльки, квіточки, тваринки. Але по суті для дитини за кожним предметом стоїть величезна загадка життя, таємниця, поставлена перед маленькою свідомістю вперше, - змушує тремтіти. Чиста сторінка, дитина відкрита до голосу світу, разом з усіма рефлексами та інстинктами дитина отримує видову жагу пізнання. За іронією долі, саме в час дозрівання душі та тіла, в час дорослішання, котрий якнайкраще підходить до активного пізнання таємниць Усесвіту, ми починаємо думати, що про все вже дізналися, дозволяємо зламати себе буденності, підкорюємося одному рефлексу з-поміж багатьох – виживанню. Звісно, за таких умов тільки й лишається плакати за втраченим раєм дитинства, бо зрештою ми програли в грі життя, вмерли значно раніше за час. Тому я не люблю задушевних розмов про дитинство (хоча й люблю копирсатися в спогадах) вони пахнуть завчасним кінцем життя. Виходить, ми не встигаємо навіть початися.

Читати далі...