Житомир-тур 2018

Житомир-тур 2018

Це ще один пост річної давнини. Перший був про "Замок Барона". Так уже сталося, що я вкрай повільно перетравлюю події, особливо подорожі. Буває, з'їздиш кудись, а потім отак через рік раптом осяює: "Йой, та це ж я був там-то і там-то! І бачив те-то і те-то!" Таке собі "свято, що завжди з тобою", тільки з затримкою. В тур по Житомирщині з Дружиною збиралися довго, багато разів відкладали, один раз скасовували замовлення екскурсії, аж поки нарешті зорі не стали в ряд і силою…

Читати далі...
Осокорки 2016

Осокорки 2016

Два роки тому влітку я зафіксував побачений раніше ефект: порожнє небо на тлі осокорківських новобудов. Споруди виглядали ідеальними геометричними тілами в блакитному вакуумі, ніби були висмикнуті зі світу й самі являли собою світ. У певному сенсі, так і є: новітні, ці будинки є утробами нових світів, котрі будуть зачаті людьми всередині них. Ці чисті аркуші обростуть (уже обростають) рядками біографій, слідами присутності, стіни наберуться подій та історій. Колись ці райони стануть старими, але на цих фото вони ще порожні та гострі, життя…

Читати далі...
Житлово-комунальна екзистенція

Житлово-комунальна екзистенція

Зрозумів одну свою доволі важливу семантичну помилку. Поняття "буття" для мене завжди означало щось порожнє, щось на зразок чистого аркушу, який ще тільки треба чимось заповнити. Зараз, перебираючи різні свої спогади, розумію, що насправді "буття" включає в себе все. Мені згадалися об'їзди будинків-учасників конкурсу "70/30" у січні-лютому минулого року. Об'їзд стосувався фіксації технічних умов у будинках і технагляду за проведенням робіт. Ми з колегами мусили відвідати більше двох сотень осель, залізти у підвали та на горища, а також пройтися по місцях загального…

Читати далі...
“Замок барона” 2018

“Замок барона” 2018

Без трьох днів рік тому ми з дружиною потрапили до "Замку барона" вдруге, на цей раз уже цілковито легітимно, з екскурсією. Зізнаюся, мені тоді не вельми цікаво було слухати розповідь екскурсовода, хотілося фотографувати. Тож я весь час кружляв по периферії групи, клацаючи будь-що вподобане оком. Гадаю, ця думка вже неодноразово звучала, однак не можу її оминути: вкотре здивувався, як проектувальники модерну зламу ХІХ-ХХ ст. примудрялися впаковувати простір в свої будинки. Так, "замок", у порівнянні зі своїми ровісниками, споруда велика, проте менша за…

Читати далі...
Маріупольський жовтень – частина 2. Дух міста

Маріупольський жовтень – частина 2. Дух міста

У Маріуполі зараз чимало нового. Але водночас відчувається, що місто постаріло. Чи то, може, я постарів, а разом зі мною – бачення міста? Місто лишилось на місці, час переїхав у пам‘ять, на вулицю Ностальгії, всотався в звивини, як дощ у асфальт, меліруючи в сиве (хоч це вже давно не модно), тепер час – це ми, бадилля, з ким колись перетнулися пагонами, з ким малюємо на дозвіллі таємничий орнамент стежок, нитками нашими, білими, зшиті клаптики краєзнавства, ми вирощуємо будинки для пташок…

Читати далі...
Маріупольський жовтень – частина 1

Маріупольський жовтень – частина 1

Якось ішов приватним сектором у Маріку, і накотило солодке і гірке водночас відчуття: "Боже, як же ж у нас кльово!" Чому гірке? Тому що мало хто це розумів і розуміє, приймають люди якісь дикі рішення, ідуть на дикі вчинки, а потім жаліють про згублені принади тихого приморського містечка... В чому сіль мистецтва, так це в тому, що воно допомагає навчити любити щось без утрати. Принаймні, намагається...

Читати далі...
Геометрія Осокорків

Геометрія Осокорків

Новобудови крадуть у неба порожнечу. Їх лінії вихоплюють простір, накидають на нього сітку масштабів і перспективи. Це така чиста, нелюдська і нелюдяна геометрія, область чистих форм, що лише віддалено мають справу з житлом. Народжені в електронних нутрощах комп’ютера, сформовані як ідея в одній з програм для креслення, вони зберегли в собі той дух стерильних математичних алгоритмів, що на них, мов на скелях лишайник, нашароване людське життя, повне потреб, що рідко перетинаються з естетикою. Сонце підсмажує на цій склобетонній пательні чахлі дрібні деревця…

Читати далі...
Фотосет інтимних місць

Фотосет інтимних місць

Японці мають свої "вабі" і "сабі" – красу природності та красу старості. Але старість у даному випадку швидше означає досвідченість. Старі, потріпані предмети мають власну біографію, на них нанесено досвід, почуття – або їх власні, або чиїсь. Нові райони, нові будинки – стерильні, їх біографії ще тільки мають бути написані. А ще – в них досі нема "інтимних місць", закутків, повних локальної та персональної історії – любові, філософії, просто гарно проведеного часу... Старі будинки теж колись були нові, але сьогодні їх цінність полягає навіть не стільки…

Читати далі...
Урбанавтичні етюди
Тінь будинку

Урбанавтичні етюди

Магія ховається в повітрі. Денний шум затуляє її, але в моменти вечірньої тиші її знову можна помітити в атмосфері. Тоді душа міста виходить із хованок, і стіни старих будинків промовляють до уважного вуха... Похід крізь невідомі досі історичні куточки міста відкриває тобі його душу, його непарадне нутро, повне живіших, домашніх сюжетів, написаних на мові старих стін. Там дійсно ховаються потаємні храми, повні чиїхось надій і мрій, закарбованих у літерах цегл, зашифрованих у декорі. І все покрите патиною довгих років і великого досвіду.…

Читати далі...

Будинок барона Штейнгеля (інтер’єри)

Декілька років тому мені з Дружиною пощастило потрапити всередину будинку барона Штайнгеля. Інтригуючий фасад приховує не менш цікавий інтер'єр, де кожна кімната може розповісти чимало історій. Стіни ввібрали в себе дух декількох епох, у закутках куйовдяться тіні, в повітрі висять спогади... Не знаю, чи досі там усе так, як на цих уже застарілих фото, але поділюся з вами цим цікавим моментом своєї персональної історії...

Читати далі...

Урбанавтика. Українське монументальне мистецтво в Києві

[caption id="" align="alignleft" width="400" caption="Стадіон "Старт" (вул. Маршала Рибалки 28/4)"][/caption] Я довго не міг зрозуміти радянське монументальне мистецтво. Жила в мені давня образа на штамповані статуї Леніна, котрі в дитинстві посадили в душі відторгнення мистецтва скульптури як такої. Вже в свідомому віці, побачивши якісні альбоми з творіннями античних майстрів, Мікеланджело, Родена – я зрозумів, що в 90-х мене «ошукали» замовні творіння колишньої пропагандистської машини. А скульптура насправді виявилася он яка! Ото з тих пір оселилося в душі підсвідоме заперечення всього пов’язаного з радянщиною. Зірки, серпи-молоти обурювали, майже лютили.   Ситуація поліпшилася з відкриттям світу архітектури. Надивившись на цікаві будинки в Києві, я побачив, що мій рідний Маріуполь зовсім не так ображений, як здавалось раніше. Відкрився модерн і «сталінський ампір», а разом із ним сенси імперської символіки, на яких спекулювали радянські ідеологи. Тоді з-за зірок і молотів вигулькнули роги достатку, снопи колосся, сонце і листя. Для душі, захопленої діонісійством, таке буйство резонансної інформації – хай і використаної за хибним призначенням – на тлі сучасного смислового вакууму стало справжнім бальзамом на душу. Звільнена від імперського трактування, ця краса увійшла в естетичний арсенал цивілізаційного простору.   [caption id="" align="alignright" width="307" caption="пр. Перемоги, 17 - Доісторична (трипільська?) доба"][/caption]

Читати далі...

День відкритих дверей у Київському метрополітені

[caption id="attachment_1072" align="alignleft" width="300" caption="У майбутньому гілки метро розростуться."][/caption] Метро – не просто засіб пересування. Це – справжній культ. Важко однозначно сказати, чому він так приваблює нас. Але дуже вірогідно, що справа у перехресті. Людей завжди притягує до себе якийсь пограничний стан, відсутність спокою. Шлях, майдан, клуб – місця підвищеної соціальності. Тут відбувається обмін інформацією, «себе показують і на людей дивляться». А коли простір «перехрестя» ще й такий екстравагантний, як справжнісіньке багатокілометрове підземелля, то цінність його підвищується в рази.

Читати далі...

Genius Loci. Тривимірна історія (відео)

[caption id="attachment_1053" align="alignright" width="300"] Софія на заході Сонця.[/caption] Музеї з точки зору непосвячених зберігають у собі не стільки експонати, скільки ідеї – холодні й байдужі. Самодостатні. Ба навіть не ідеї, а сам лише пафос, незрозумілий пафос відчуженого минулого. Проте той, хто має ключ розуміння історії, знає, що це не просто предмети старовини, які коштують стільки-то. Він знає, чому вони настільки дорогі. Бо це насправді компакт-диски з епопеями не гіршими за всі сім книг про Гарі Поттера. Уламки і статуї, вази і картини оповідають історії цілих поколінь, цілих цивілізацій, і всі вони були складені з доль справжніх людей. Всі вони були живі, вони любили, ненавиділи, захоплювалися чимось, шукали сенс життя або просаджували його в забутті. Кожна подія минулого знаходить відгук сьогодні. Прямо, можливо, це не помітно, але коли вчитатися, то можна зрозуміти, яким чином Древній Єгипет пов’язаний з сучасними християнськими конфесіями, скільки давньогрецького розсіяно в наших уявленнях і навіть у розумових засобах, якими ми користуємося кожного дня. Люди можуть бути дуже різними, вони створюють несхожі культури, часом, навіть поняття «доброго» та «поганого» у них протилежні, але ніхто не залишається островом, як казав Джон Донн. Всі є частиною однієї планети, тому кожна історія має свою вагу та свою цікавість. Музеї не є саркофагами з тліном, вони зберігають життя записаним на предметах, на його продуктах. Саму Землю можна уявити жорстким диском всього живого, опорою для всесвітньої, біосферної пам’яті.

Читати далі...

Володимирський собор. Екскурс

[caption id="attachment_380" align="alignleft" width="224" caption="Володимирський собор"][/caption] Володимирський собор приваблює око жовто-білою палітрою стін і золотом куполів. Кольори накладаються на гострі форми фасаду. Здається, ніби він побудований цілком із трикутників, ромбів і квадратів, у контрасті з півкруглими вікнами, склепіннями і куполами. Контраст створює напруженість враження, задає фасаду прихований рух, пізнаваний завдяки чеканному ритму архітектурних форм, ордера, тонким вібраціям декору. Виконаний у руслі модерного мислення (славнозвісний «псевдоруський» чи «псевдовізантійський» стиль) храм виглядає якось дуже сучасно поряд з новобудовами, в ньому немає притаманної багатьом соборам архаїчності. Він цілком належить сьогоденню, слідує за роками.

Читати далі...