Дитячий лепет

Дитячий лепет

Пару днів тому в стрічці tumblr побачив новий кліп Rihanna – “Work”. Ще раніше побачив ліричне відео на пісню “Umana” моєї улюбленої команди Novembre, що повернулися після майже десятирічної відпустки. Що об’єднує ці пісні, здавалося б, із абсолютно різних сегментів музики? В обох темах співають так, наче вони втомлені або п’яні, або взагалі – тільки вчаться розмовляти. Або в «Народженні трагедії», або у «Веселій науці» Ніцше нарікав, що сучасна йому опера віддана на поталу слів, що масова аудиторія вимагає від співаків «чіткої…

Читати далі...
Переходь на темний бік – маєм вареники!

Переходь на темний бік – маєм вареники!

Зрозумів, чого досі не вистачає українській культурі – (трохи) пітьми. Що вкрала в нас шароварщина – так це тінь, без якої культура втратила об’єм і повноту. Кволі спроби ентузіастів дослідити містику, сексуальну культуру та іншу українську чортівню лишилися непоміченими «широким загалом». Тіні модерної української душі розстріляні разом із відродженням, і тепер нам у спадок дістався лише новітній героїчний епос шістдесятництва, доповнений майданною міфологією. Все це робить нас до болю світлими, пласкими, одномірними, випатрано правильними і пафосними. Де наш кишковик, де наші геніталії,…

Читати далі...
Sectorial заявляє

Sectorial заявляє

На днях, в одній телефонній розмові я скаржився на бідність української металевої сцени. Звісно, з суб'єктивної точки зору. Скільки мені траплялося різних вітчизняних команд, а досі жодна не зачепила за душу аж так, щоб. Можна було б назвати Kauan, однак цей проект є справді міжнародним, оскільки строкатий як із точки зору складу, так і з точки зору творчості. Що я вимагаю від української музики – це, перш за все, оригінальності та достатньої глибини музичної думки. В цьому сенсі українська електронна сцена, на…

Читати далі...
Не плутай себе з V, постукуючи по клавішах свого ноутбука

Не плутай себе з V, постукуючи по клавішах свого ноутбука

Пам’ятаєте чудове кіно «V is for Vendetta”? Там у кінці чувак підірвав англійський Парламент під увертюру Чайковського. З тих пір «маска Ґая Фокса» стала жаданим символом усіх незадоволених існуючим порядком речей. Та чи правильно ми розуміємо підірваний Парламент? Здавалося б, символ простий, як палка, - «бери коктейль, пошли домой». Але в реальності того виявилося замало. Благі наміри відкупорили скриню Пандори, з якої повалилися ще й війна, феодальні розбірки, економічна криза та інші принади епохи змін. Не інакше, хтось нагородив нас китайським прокляттям.…

Читати далі...

8-bit philosophy

Не можу не поділитися з вами цим дивом. Якось колега на facebook підкинув посилання на анімаційний ролик, у якому роз'яснювалася "Трагедія спільного" Г. Хардіна. Незбагненними шляхами ютюбовими з нього вийшов я на канал Wisecrack, де з-поміж іншого виділив для себе чудові мультики, у яких було заміксовано образи з класичних восьмибітних ігор та розповіді про різні філософські концепції від Античності до сучасності. Що з цього вийшло - ви можете побачити самі. http://youtu.be/lVDaSgyi3xE?list=PLghL9V9QTN0jve4SE0fs33K1VEoXyL-Mn

Читати далі...
Гра Ендера

Гра Ендера

Спочатку я подивився фільм. Одразу вразив епіграф, як потім стало відомо, - дещо перероблений на відміну від оригіналу. Слова одразу показали, що постане складне питання взаємодії між поняттями «сила», «агресія», «любов» або ж «емпатія». І кіно виправдало очікування. Концентрована оповідь чітко і ясно змалювала трагедію нерозуміння і ворожнечі. Виникло бажання прочитати книгу. Мене тема менеджменту агресії, моральності та конфлікту, етики та еґо – бентежить уже давно. Тому фабула «Гри Ендера» одразу зачепила за живе, створивши очікування твору про глибоку філософію конфлікту, де…

Читати далі...

Памяти Кати Крюковой

Сегодня ночью ушла из жизни замечательная мариупольская поэтесса и просто хороший человек Катя Крюкова. Катя всегда была полна искромётной жизненной энергии, динамики и живого интереса к жизни, к осмыслению вещей. И из-за этого никто, пожалуй, не чувствовал её возраста, она казалась бесконечной, и когда пришло печальное известие, то это шокировало. Катя?! Да ну! Не может быть... Катя прожила богатую, насыщенную жизнь, полную творчества и высоких переживаний, она была художником, поэтом, автором песен, душой компании, вокруг неё всегда собирались люди, завязывалось общение. Всегда…

Читати далі...
Місяць над вершинами гір. 01.02.14

Місяць над вершинами гір. 01.02.14

Близько двох років я «йшов» на концерт Un Ryuu 雲龍 через несприяння обставин. Однак, учора нарешті дійшов, а отже дорога не була марною. Саме в час, коли це було найбільш потрібно, коли оточили імла і сутінь, над світом зійшов Місяць. У лихоманні часи так важливо знайти острівець тиші, змогу прояснити голову і заспокоїти серце. Тому концерт став справжнім подарунком. Програму майстер підібрав не просто так, а в резонанс до неспокійних часів на нашій землі. Щоб над імлою та сутінню сучасності зійшов Місяць,…

Читати далі...

Фонова музика

(інтуїції про музику, метафізику та культурну морфологію) Мене вже давно бентежить роль оточуючого простору. Зазвичай простір розуміють як певну порожнину, місце, де можна рухатися, або місце, яке можна заповнити. Але насправді простір не є порожнеча. Він уже заповнений. Ми беремо шматочок візуального враження і охрещуємо навколишнє порожнім, хоча насправді саме навколишнє є предметом. Люди повзають по дну повітряного океану, недавно трошки навчилися в ньому плавати і навіть вистрибувати в зовнішній світ. Люди не бачать повітря та бурління великої суміші газів навколо. Максимум – дим та хмари (але хмари не сприймаються газом, то вже типу «тіла»). А вони є. Цілий фізичний світ. А ще навколо існує безліч предметів, розташованих певним чином, вони утворюють композиції, які художник потім переносить на полотно, і ми бачимо там ритм та сенс. В просторі постійно щось відбувається: вода біжить по трубах, струм по проводах, на камінні росте мох та лишайник, іржа роз’їдає метали, пластик поволі деградує, вітер поволі розбиває штукатурку, а сонце висушує вчорашні калюжі. Можна сказати, простір сам по собі відбувається. Структура речей змінюється у власному темпоритмі, вони рухаються та вібрують, зовсім легко малим зусиллям фантазії перетворити життя на симфонію. Дуже давно композитори почали полювання на музику простору: ловили мелодії з шуму вітру в листі, гудіння людських зібрань, наслідували пташок і звірів. Перебіг життя сам по собі настільки заворожує людину, що вона прагне продовжити його в мистецтві, тиражувати в творах, а вірніше, перетвореннях простору на музику та картини. Мистецтво створює свого роду "програмну мову", яка фіксує наше розуміння та почування життя у вигляді образів. Дослідивши мистецтво, ми зрозуміємо або, принаймні, зможемо уявити, яким чином відбуваємось і які рішення принесуть у життя більше гармонії, збалансувати самопочування між бажаннями та обставинами. Дослідження мистецтва дуже близько знаходиться від психології, а тому дозволяє складати соціально-психологічні портрети та вносити корективи в них. Але це все звучить страшно утилітарно, наче той вступ до дисертації, де ми маємо виправдати всю подальшу писанину. Дослідження мистецтва витікає із самого його сприйняття, а слугує банально для збільшення приємних відчуттів під час спостереження прекрасного. [youtube https://www.youtube.com/watch?v=hywsdSiNDj8] Описати музику з просторовим джерелом непросто, думка не кориться словам, виникає відчуття, що ти ходиш навколо, проте ніяк не можеш дібрати потрібне слово.

Читати далі...

Щодо етніки

Насправді для прискіпливого інтуїта не так уже й легко насолоджуватися етнікою. Типу, взяв навмання візерунок – і тішишся, взяв навмання музику – і танцюєш. Ні. Коли ти сприймаєш етніку живим процесом, а не музейним експонатом, то й ставишся до неї як до чогось актуального, такого що має свої недоліки та переваги, тобто не таким, що є «за вмовчанням» гарним етц. Через історичні особливості, українська етніка дуже музеїфікована. Особливо фольклорна музика. Вона називається народною, однак при цьому старанно вивчається за збірниками та записами.…

Читати далі...
Від сучасності до сучасності. Галина Севрук
Місто на семи горбах (готель "Турист", м.Київ)

Від сучасності до сучасності. Галина Севрук

[caption id="attachment_1507" align="alignright" width="214"] Плач Ярославни[/caption] Історія має два сенси. По-перше, вона існує, щоб не доводилося повторювати помилок і можна було розвиватися. Другий сенс – можна сказати, художній. Історія мистецтва вміщує в собі всі почуття попередніх епох, виражені в мистецтві. Коли ми шукаємо психологічної підзарядки або ж просто прагнемо зануритися в естетичну насолоду – до наших послуг стають музеї, альбоми репродукцій, монографії та біографії, присвячені великим. Пам’ятати – не тільки корисно, але й приємно. Тому образливо стає, що ми втрачаємо настільки великий шмат насолоди, коли забуваємо плеяду художників з епохи шістдесятництва.   Епоха шістдесятників постає переді мною, неначе величезний та дуже складно переплетений вузол. Доля одного митця там настільки тісно переплетена з долями десятьох, а то й більше людей, що написати тільки про одного просто неможливо. Цей час дуже виразно нагадує про те, що «людина не острів». Сьогодні до послуг публіциста, на щастя, є гіпертекст, тому до кожного імені можна прив’язати як мінімум – статтю з Вікіпедії, а то й певний біографічний матеріал, і таким чином можна хоча б у певній мірі осягнути величезний історичний пласт, щоб зробити з нього невеличкий ескіз, «замальовку з погляду». Поступово, з кожною хвилиною записаної розмови, з кожним «походом» у мережу чи книгу за додатковими даними, складне плетиво починає прояснюватися, вимальовуються візерунки, картина набуває чотиривимірної повноти.  

Читати далі...
«Нічого зайвого». Марія Гончаренко
Марія Гончаренко

«Нічого зайвого». Марія Гончаренко

З поезією пані Марії познайомився на сайті Поетичних майстерень. Якось так було, що серед старшого покоління поетів мені стрічалися здебільшого прихильники традиційних форм та образності, а пані Марія здивувала незвично модерновим віршем. Її поезія тяжіє до японської, проте зовсім не є стилізацією. Перегукується зі Сходом саме афористичною ємкістю, складністю на позір нібито простих образів. Аскетично стримані, мінімалістичні – твори слугують ключем до витончених станів душі. Це медитативна поезія, де слова насправді є тільки натяком до сенсу, що знаходиться «між рядків». Вірш надзвичайно схожий на музичний твір - образи, зіткані з декількох слів, подібні до музичних акордів чи мелодійних послідовностей. Ці сплетіння викликають у нас почуття, ми резонуємо з ними.

Мої вірші мовчазні як я їх треба не слухати а відчувати і тоді з’явиться зміст просторів між словами Марія Гончаренко

Читати далі...

Музики по той бік мейнстріму

Чи-то музику пишуть занадто довго, чи психологія епохи така, що цікаве в звуковому світі доводиться шукати днем з вогнем, до того ж далеко за межами мейнстріму. Я навіть не кажу про світ брутального авангарду, маю на увазі світ музик, що з якихось причин лишаються маловідомими. Це, доречи, не заважає їм бути популярними в мережі. Мабуть, справа в тому, що вони роблять свою музику для себе і не переслідують відомість за рахунок тиражування їхніх облич по всіх усюдах. Справжнє не вимагає широкої аудиторії для доведення своєї справжності.

Читати далі...

Експедиція у відоме. Декілька думок про сталкерський світогляд

[caption id="" align="alignleft" width="368" caption="S.T.A.L.K.E.R. - New year in Chernobyl"][/caption] Для геймерів і просто комп’ютерних гравців уже давно відома серія ігор під назвою S.T.A.L.K.E.R. (студія GSC) Її довго розробляли, довго чекали, і зрештою, сяк-так отримали. Сюжет ігри багато в чому взятий з повісті А. і Б. Стругацьких «Пікнік на узбіччі» («Пикник на обочине»), а також зі знятого за мотивами книжки фільму Андрія Тарковського «Сталкер». Лишень тільки дія перенесена в омріяну багатьма загадкову Чорнобильську Зону відчуження. Так і ближче, і наочніше. Окрім того, легенди про тварин-мутантів і покинуте місто Прип’ять стимулювали всілякі ходи фантазії. В самій грі сюжет був з якихось причин реалізований дуже бідно. Потужна закрутка, розвиток подій, нагнітання обстановки, а потім усе вибухнуло в дещо банальний пшик. Кінцівка настільки прямолінійно розставила крапки над «і», що від захоплення й ентузіазму лишилося розчарування майже гірке. Бо ж я стільки часу витратив на занурення у цей світ, просякнутий дивовижною атмосферою загадковості, а зрештою все отак бездарно закінчилося. Образа. Однак, лазійки для фантазії все ж таки лишилися, і попри заточену під американську аудиторію розв’язку історії, можна було задуматися про природу усіх подій. Як «О-сознание» підімкнулося до «ноосфери», що таке ця «ноосфера» в інтерпретації ігрового універсуму, яким же все ж таки чином втручання у настільки глибокі шари світу вплинуло на утворення аномалій. Тобто, зусиллям волі можна розкрутити загадку Зони заново, вивести її на рівень універсуму Half-Life чи навіть Fall Out.  

Читати далі...

Урбанавтика. Українське монументальне мистецтво в Києві

[caption id="" align="alignleft" width="400" caption="Стадіон "Старт" (вул. Маршала Рибалки 28/4)"][/caption] Я довго не міг зрозуміти радянське монументальне мистецтво. Жила в мені давня образа на штамповані статуї Леніна, котрі в дитинстві посадили в душі відторгнення мистецтва скульптури як такої. Вже в свідомому віці, побачивши якісні альбоми з творіннями античних майстрів, Мікеланджело, Родена – я зрозумів, що в 90-х мене «ошукали» замовні творіння колишньої пропагандистської машини. А скульптура насправді виявилася он яка! Ото з тих пір оселилося в душі підсвідоме заперечення всього пов’язаного з радянщиною. Зірки, серпи-молоти обурювали, майже лютили.   Ситуація поліпшилася з відкриттям світу архітектури. Надивившись на цікаві будинки в Києві, я побачив, що мій рідний Маріуполь зовсім не так ображений, як здавалось раніше. Відкрився модерн і «сталінський ампір», а разом із ним сенси імперської символіки, на яких спекулювали радянські ідеологи. Тоді з-за зірок і молотів вигулькнули роги достатку, снопи колосся, сонце і листя. Для душі, захопленої діонісійством, таке буйство резонансної інформації – хай і використаної за хибним призначенням – на тлі сучасного смислового вакууму стало справжнім бальзамом на душу. Звільнена від імперського трактування, ця краса увійшла в естетичний арсенал цивілізаційного простору.   [caption id="" align="alignright" width="307" caption="пр. Перемоги, 17 - Доісторична (трипільська?) доба"][/caption]

Читати далі...

Катерина Білокур. Сила Землі у Людині (відео)

(з вечора пам’яті до 111-ліття від дня народження художниці)   [caption id="attachment_1119" align="alignleft" width="226" caption="Катерина Білокур. Привіт урожаю"]Катерина Білокур. Привіт урожаю[/caption] Народне мистецтво мешканцям міст може здаватися нецікавим, навіть нудним, бо воно розглядає світ з іншого боку, іншими очами. Міщанин розглядає світ ніби відсторонено, як, наприклад, кіно. Людина з села, людина Землі розглядає світ ніби ізсередини, бо сама належить до середовища, є його частиною. Для міста Природа відбувається на екрані, відділена від споглядача невидимою межею цивілізації, міського простору. Людина Землі переживає Природу на собі, вона просякає собою все його життя, для неї всі ці квіти, дерева, колосся, погода – не тло, не кінопоказ, а безпосередні події, те, що його найбільш хвилює. «Земному» життю почали заздрити ще романтики у ХІХ ст. Але вони також не пішли далі від кіна, оскільки були вже дітьми часу міст. Проте багато (коли не більшість) геніїв європейської цивілізації брали своє мистецтво саме від Природи, від первісної творчості – народної. Як казав один з класиків музики, нажаль, не можу згадати вже імені: «Ми нічого не створюємо, все створив народ, а ми тільки обробляємо».

Читати далі...

Звуки, що складають Mosaic

Минулого тижня я отримав листа від Юрія Олійника, редактора сайту SvitBandur.com , із запрошенням на концерт ансамблю “Mosaic у Національній спілці композиторів України. Концерт презентував перший запис ансамблю – сюїту «Легенда» авторства засновниці колективу, композиторки Ксенії Руснак.   У складі ансамблю Mosaic талановиті українські виконавці: Людмила Бурлай (флейта), лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів Володимир Лозовський (кларнет), відомий далеко за межами України перкусіоніст Орхан Агабейлі. До складу ансамблю входять і самі композитори: Ксенія Руснак (бандура), Золтан Алмаші (віолончель).   До програми виступу також увійшли інші композиції Ксенії та декілька творів віолончеліста ансамблю, Золтана Алмаші, також композитора, автора музично-театральної містерії «Симфонія діалогів», учасник фестивалів «КиївМузикФест», «Форум музики молодих», «Контрасти» та ін.   [caption id="attachment_1105" align="alignleft" width="300" caption="Зліва направо: Ксенія Руснак (бандура), Людмила Бурлай (флейта), Орхан Агабейлі (перкусія), Золтан Алмаші (віолончель)"][/caption]

Читати далі...

Наталя Мазикіна. Одухотворення глини (+відео)

[caption id="attachment_972" align="alignleft" width="300" caption="Наталя Мазикіна: Посуд – це річ, якою користуються щодня під час прийняття їжі, тому він має безпосередній вплив на здоров’я. Я більше за все люблю робити саме такий посуд, який би приносив радість під час обіду, адже це впливає на настрій, а отже й на здоров’я. Щодо форми, то в майстерні я достатньо тренувалася, зараз уже не дуже замислююся над нею, більше думаю про… духовний аспект виробу. =) "][/caption] Коли наполегливо шукаєш – обов’язково знаходиш. А інколи цікаві знайомства починаються витягатися, як та нитка з клубочка. Отак із гончаркою Наталею Мазикіною мене познайомив герой попереднього інтерв’ю Сергій Казьмін. Він розповів, що вона навчилася гончарству під час тривалого перебування в Японії, працює в тамтешньому стилі, а тому цікавість подвоїлася. І от якось на Андріївському узвозі ми зустрілися й познайомилися вже особисто. Наталя дійсно довгий час подорожувала Китаєм і Японією, в Японії навчилася гончарству і побувала на багатьох виставках і ярмарках. Знає китайську і японську мови, випускниця Інституту іноземних мов з дипломною роботою з історії китайських ієрогліфів, людина, з дитинства знайома з мистецтвом.   Гончарство, як відомо, мистецтво космічне. Як деміурги ліпили людей із глини, так і гончар перетворює безформну глину на дивовижні вироби, надзвичайно корисні в побуті. У кожної цивілізації свої підходи до гончарства, залежно від рівня розвитку технічної думки, а також світочуття. Східні цивілізації, на відміну від Західних, зберегли тонке почуття Природи в собі, й це позначилося на підходах до різних мистецтв. Японці піклуються більше про внутрішню поверхню своєї кераміки, а зовнішню залишають максимально природною – с камінчиками (японська глина має в собі такі) та нарочито недбало вкритою поливою. Незвиклому українському оку одразу здається – «неохайно». А вже потім за тим проступає вся тонкість задуму. Японська кераміка з рук майстра виходить легенькою, витонченою, сповненою відношення. Вона дуже відрізняється від ширужиткових керамічних наборів у супермаркетах, зроблених шляхом пресування замість «викручування». Її наявність на кухні вже якось впорядковує простір, змушує посуд та інші предмети вишикуватися відносно таких естетично продуманих сусідів.  

Читати далі...

Шо такоє Мокша?

Шуба нада!?!?(с) Ромич

  [caption id="attachment_912" align="alignleft" width="200" caption="Людяний одяг"][/caption] Вже ні для кого не є секретом, що Земля народжує людську культуру. Етніка – мова спілкування між народом і світом. Вона існує всередині людини – і психіки, і тіла. Тобто, це така річ, без якої людина вже не дуже людина. Тому важливо, аби ця штука залишалась живою. Сьогодні Український Ренесанс круто замішаний на спогляданні історії. Воно з одного боку добре, але з іншого – прив’язка до минулого не дає можливості етніці розвиватися. А вона, як і все в житті, може існувати тільки динамічно. Без динаміки, без «свіжої крові» на парному молоці – етніка перетворюється на мертвий і пильний конгломерат нікому нецікавих книжок і потертих шаровар. Хочеться додати, що «шароварщина» - то ще результат поганого відчуття самої історії, позбавлення її життєвості. Але це вже інша історія, вибачте за каламбур.

Читати далі...

Black Swan. Аронофскі рятує американських акторів

[caption id="attachment_901" align="alignleft" width="202" caption="Black Swan by Darren Aronofsky"][/caption] Даррен Аронофскі – спаситель американського акторства. Сполучені штати, наскільки б великим не був потік поганого кіно звідти, все ж таки мають великий багаж акторського м’ясця. Мабуть, це не уникне слідство імміграційного характеру цієї країни. З мерехтливого натовпу етносів рано чи пізно будуть викристалізовуватися певна еліта, створена з найкращих представників кожної окремої спільноти. От і маємо наразі велику кількість дійсно видатних акторів, яким тільки не пощастило опинитися в наскрізно голлівудському контексті місцевого кінематографа. Але. Викристалізовуються не тільки актори, але й сценаристи й режисери. Тому з часом стали з’являтися фільми, які виразно контрастують з мейнстрімом, але при цьому залишаються поза межами арт-хаусного декадансу, продиктованого – за словами однієї цікавої статті – «каноном меланхолії».

Читати далі...