The mediator between head and hands must be the heart!
[caption id="attachment_146" align="alignright" width="248" caption="Metropolis poster"]
[/caption]
Класика – це не просто щось «старе й авторитетне», це річ, яка з часом не втрачає актуальності, тобто в тій чи іншій мірі підбирає питання та відповіді відносно того, що в людському житті лишається незмінним або довготривалим. Якщо сказати сміливіше – це те, що торкається вічності.
До вічності тяжіють символи. З часом вони перетворюються на архетипи й світять нам із минулого у майбутнє, тобто назавжди лишають світ не таким, яким він був до них. Можна довго сперечатися навколо того, чи всі архетипи вже вигадані. Важливо те, що вони не зможуть існувати без відтворення, причому я маю на увазі не відтворення лише матеріальних носіїв інформації, а саме переживання й переосмислювання архетипів, створення навколо них допоміжних символів, що відповідають епосі та є неповторними.
Якщо творча людина користується багатою символьною базою світової культури, то це не епігонство і не механічне повторювання вже пройдених етапів, це відтворення ідей та почуттів у відповідності до неповторної ситуації, що склалася саме в тому хронотопі, де мешкає автор. А якщо архетипи застосовані вірно та резонують із естетичною ідеєю, то такий автор ще й заслуговує на пошану – за власну творчість та відтворення ментального багатства.
Фільм 1927 року «Метрополіс» режисера Фріца Ланга – це класика, що відтворює архетипи. Тобто, є унікальним сполученням естетичного й філософського начал. Вибухонебезпечний коктейль, що просвітлює розум за допомогою філософського узагальнення на високому рівні. Але про все по порядку.
The whales do not sing because they have an answer. They sing because they have a song.