Шамани

…і навіть якщо нам не вдасться усе розрулити, на землю покинуту прийдуть суворі шамани притягнуть з собою в кишенях тотеми і бубни, поставлять шатри та вігвами на наших кістках, і слухатимуть з уст Землі про бездарну трагедію спогади, куритимуть трави й гілки, виганяючи гніву криваві сліди із повітря й лікуючи рані Землі під ударні та спів горловий. …Хоч би й сядуть на ребра збілілі орли – принаймні, така з того користь…

Читати далі...

Із цим іронія не може впоратися, усмішка стає серйозною, між листям осіннім у тінях вечірніх видно таємні стежини демонів, і самих їх побачити можна край ока, не затримати в пам’яті риси, нажаль, але скидаються на тіні від людей, укритих довгим хутром. Ти підеш услід їм, небезпечно допитливий, ти отямишся сам десь посеред дерев і кущів, ти подивишся в небо глибоко засинене, усвідомиш до мозку кісток, що – один. І розтягнуться руки, і покриються листям, поміж органів збільшиться місця повітрю, і полинуть пташиними…

Читати далі...

Міражі Цитадельної

Тягнемо зорі й зерно у комору з мішками збережених файлів, на вікнах кіно – понад вечір злітають на плечах стовпів ліхтарі, мерехтять з ними разом світи за стіною навпроти, нам чутно їх шепіт на мові світильників поза фіранками й шторами чи навіть оголених і безсоромно розхристаних в ніч. Я вмикаю чайник, дивлюся на кахлі та на філіжанки із чаєм на двох.

Читати далі...

Питання ти маленьке – «як?» Не вір ілюзії ста років перед пісками декаміріад геологічної історії, секунда ти – від А до Я, омега поруч, заховалась серед спогадів, часу нема на каяття, лише на відповідь…

Читати далі...

Дивися в Порожнечу і люби, тоді дійдеш довершеності, хвиля – ти, маленька хвилька, гарно пролети – і за тобою знову хвилька, дивися в Порожнечу і люби на березі піщанім літери.

Читати далі...

Із двох обидва

I. …а зрештою, в тебе завжди залишається смерть – останній діалог із ґрунтом, рясно вкритим листям, таке інтимне, ні для кого іншого, неначе схованка, проте скоріше крок узбіччям довгої алеї, ти все життя від самого початку поруч з нею у диспуті взаємних заперечень, сплітаючи акорди дивних речень, як промінь сонячного світла звиває колір з пряжі темноти… …Усесвіт нас зробив собі очима, щоби побачити абрис безмежної крихкої Пустоти, де він сплива завихреним самотнім дивом, як над водою чорною спливає ніжний дим у першій…

Читати далі...

Метафізична хижість

Із темно-зеленої глибини до світанку сучасного тягнуться корені, наказують коханим їсти плоть і соки одне одного, і того не втамує жодне із християнств. Маленький острах болю тільки втримує від богомолячого прагнення здушити чи загризти, а також холодильне прагнення на завтра безцінне м’ясо залишити. Так світло Аполлона з полювання м’ясоїдного перевернуло любощі тваринництвом молочним, але на стінах назавжди лишились маски Діоніса, і голод по той бік від поцілунку кожного – метафізично хижий.

Читати далі...

Абсолют не шукає розваг, на відміну від бога, що все – на два поділив і тепер молотом від ковадла вибризкує іскри – трагедій і щасть, роблячи феєрверк на догоду своїй абсолютній нудьзі.

Читати далі...

Задушливий сухого листя опіум повітря полонив так швидко – Осінь розробила свій бліцкріґ. Про Літо спомин тане цукром у безроздільній прохолоді, вона по небі суне фронтом, занурюється у блакить. Справжніше най – рудий твій колір, зникомий майорить поміж дерев на вітрі, збурює нутро товстими косами, вабить за собою у майбутнє, якого назавжди немає, дощі на круг своя все повертають, з минулого на вилиці спускаються морози.

Читати далі...