Без назви. Розмови

У певну мить не можу зрозуміти, про що ми стільки розмовляли досі, і як не закінчилися слова і теми, і не загусло між облич мовчання… Якщо слова – то ключики малі до шафи з найдорожчими дрібницями, то так виходить, що нема кінця шухлядам в ній, багатство неймовірне просто, душа гіллиться прямо в космос, її не осягнути навіть піснею.   Ми сидимо одне за одним, як за клавішами, ми натискаємо їх, ми усміхаємось…   http://backend.deviantart.com/embed/view.swf?1Speak To Me by JenniferJLee on deviantART Художниця Дженніфер…

Читати далі...

Без назви. Бадилля в листопаді

Вже літа є досить, угору осінь хустини білі хмарин підносить — . . . . . . . . . . знаки німі, що піддається зимі. Б.-І. Антонич «Копання картопель»   Земля до підборіддя вкрилась повстю, капусти в полі всілись – боддхісатви, планета через нехіть сонну озирається до Сонця, на щоки нам кладе долонь благословення. Поволі ніч згортає синю ковдру, із усміхом лукавим поглядає в очі ранку. Година за годиною прозорішає Осінь, краплина за краплиною збирає силу холод. Полоще крилами похмуре степове…

Читати далі...

Без назви. Передчуття снігу

Глибокий сніг загострить тіні у кімнаті, чорний програвач додасть солідності, компакти старомодною колоною підставлять боки сяйву, я натисну «►», і сенс життя відбудеться магічною протяжністю, прикритими повіками, розсипаною логікою, слів безладним ворохом, відтінками, малюнками на склі, галуззя снами, і одвічними трьома м’якими крапками, що відкривають безкінечність…

Читати далі...

Без назви. Седативна доба

Седативна доба мовчазна, у пістрявому платті гуляє горбами.   Не минає хміль, кожний вдих – у крові повінь морфінова.   Золотаві дракони – день-два – відлетять із гілля.   Розчеше чорними гребінцями копицю сивавого пасма новонароджена Зима… http://backend.deviantart.com/embed/view.swf?1From a notebook, October 21 by lauraverde on deviantART

Читати далі...

Без назви. Біо-графі-я

На аркуші цьому так довго писали… букви лізли на букви, поки чорним не став. Можна взяти чорнила, такі білі, як ярість, можна просто зібгати – наодинці зостатись… дивитися диво: розкидалось колом, розправило крила, торкнувши долоні, наївно, як діти верблюдиць і тигриць, із оновленим серцем із твéрдої криці. Усміхнешся до вуха, за стопою вже в’ється пунктир твого вірша,   друкує на аркуші білі рядки...

Читати далі...

Без назви. Дух Музики

Опаде на душу звук блакитний, привітання хвиль, йодований привіт вітрів, із самої душі – по нервах, нервах, нервах, губами зсудомлено усміх дрижить: обіймає, голову кладе на груди дівчинка Італія, чорноволоса королівна, пахне лавром і південною печаллю. В цю мить прокресне тріщина по сектору секунди, слова палкі з холодного зів’ються мармуру, я заново відчую дивовижний сенс трагедії, стрімкого шалу з неба до землі прискорення… http://grooveshark.com/songWidget.swf

Читати далі...

Без назви.

Мати більші долоні, більше зерна – більше тепла, більше світла від шкіри, такого потрібного інфрачервоного світла… На чоло утомленого Друга, на плече засмученої Подруги, у серце Коханій Дружині – п’янкого тепла у прекрасному ярому світі під гронами синіх зірок, під фортецями хмар, на пожухлій осінній траві, на піску і солоній воді, коли луна кричить ген за край, коли картина спливає, і нічого вже ближче нема… Мати більше в крові Сонця променів, пролитися хмелем тонким по губах обіцянки трикрап’ям, по волоссю маленькими вольтами,…

Читати далі...

Без назви. Шал води

Дивись: танцює бунтівна вода по морю та землі, зігріта прагненням упасти знічев’я в назване життям, коли торкаються долоні всього з усім – ти бачиш? – коли тягнувся до Адама, бог бачив дзеркало, розбурхане своє обличчя в темнім склі первинних вод, поки носився, і хвилювався біс в ребрі. Ошаленів: хай буде світло! Я хочу статись, я волію, чорт забирай, і Люцифер хай буде теж, і буде Єва, і будуть люди на землі! На сьомий день упав сп’янілий попід малюнком на стіні печери, дерев…

Читати далі...

Маятник

Як день схиляється до ночі [неминуче] так повертаюся у сутінь я…   [Гак на м’ясо твого болю. Глибокий у скронях гомін.]   Вологі пасма в’ються між дерев, крізь них стирчить червона голка, рябить галуззям гайвороння грай, долом тягнеться морозний хрумкіт.   Попереду летить чорна рілля – переліг за перелогом, окрай неї на траві сухій сиджу я [спущені повіки] в ніздрях запах диму – то горить стерня від дотику секунд, всуціль тривога, тихо…   Музика: Edge of October - Autumn's Last Leaves  

Читати далі...

Без назви. Forest trance

Отговорила роща золотая… С. Есенин   Чи, може, кинутись туди, у пущу, І в диких нетрях пробивать дорогу З сокирою в руках і з тонкою пилою, Поки який гнилий, великий стовбур Впаде й задавить серед хащів темних? Леся Українка, «To be or not to be?»     Кажуть, там, у глибині, у пущах, як просякне їх душа багаттям Сонця, виточують п’янкі меди солодкі дикі, золотаві та пахкі. Краплину вип’єш – падаєш, вдихнеш квітковий аромат – хмілієш, можливо, то амброзія, а може, міф…

Читати далі...

Ноктюрн (у чотирьох частинах)

І. Осінь. Хрести св. Петра і чорна вода проступає з землі (моя пам’ять) – збирає став. Знову «Тихі пісні», знову тиха журба і кохання, до вічності непридатне, жага, позбавлена тамування. Сповзаються тіні, ціна тепла зростає, змішався циркадний ритм, небеса напиваються ультрамарину, між гілок в голім парку помітно дріад. Крадькома, навшпиньках ніч, м’яка, нечутна, лагідна та хижа, від листя у легені в’ється опіат, з червоною душею ртуті срібло обіймається… http://grooveshark.com/songWidget.swf ІІ. Довкола все – безодня, а безодня – шанс захоплення в падінні, потаємні…

Читати далі...

Без назви. Лісове

Doch alle Lust will Ewigkeit: will tiefe, tiefe Ewigkeit! F. Nietzsche Звільни майданчик розуму від піклування про життя: спочатку стане темно і незручно, але потім крізь пітьму зажевріє одне солодке «хочу» - плин краси, самої по собі, без меж, самодостатність ліній, кольору і звуку, ще – любов як джерело, смачна вода з глибин безодні, торкнусь тебе, торкнешся мене, [не так, як завжди, особливо] зіллємося, примружим очі, перед обличчям попливе прозорий колір, квінтесенція – його злови, запам’ятай, вклади яйцем в твою картину, погляд…

Читати далі...

Примари осені ІІ

Дивна така любов до байдужості жінки-Природи до маленької цятки людини одної на тілі її безкінечнім, круглім, -   засвідчує: щастя частина лиш, далеко воно не мета, своєю малою іскрою душа ієрогліф у космосі пише.   Споконвіку йому вигадували читачів, надягали обличчя, імення, аж поки під вітром із моря не впали піском під ноги,   не лишилось із присмаком йоду на серці дзвенячої пустоти прохолодного вересня з першим вогнистим кольором.   Далі можна було б зі скелі – ієрогліф не довго буде, його…

Читати далі...

¿

На верхівці цієї гори ми дійдемо вищої байдужості, за якою вже порожніше навряд чи знайдеться щось. Так побачимо тіло життя без прикрас й кольорових скелець, зрозуміємо, що воно схоже не на лінії Мікеланджело, а на чергову безформну брилу з галереї актуального мистецтва. Здається, навіщо далі, ось уже самий край Землі, нас засліпить яскраве світло за переступом наших тіл. Аж виходить за краєм грань, світло в очі злітало від снігу, і насправді шляхи не закінчаться на великій цій стрічці Мьобіуса. В оцій точці…

Читати далі...

Диптих

かたつぶり そろそろ登れ 富士の山 小林一茶 І. В дощ ходи між крапель, по межі тіней ходи, ввечері та вранці, обертайся, вісь на 360, пропускай вітри між пальців, і пісок, у косах місяць, сонце в бороді, стопами хвилі, головне – межи рядків. Не звіряйся зграям літер, не кажи, співай без слів, витягай з повітря голос, з листя – чай, присвяти нічому танець, всьому все віддай, вирости гірлянду з квітів, зірку на чолі, раптом яви як не стане – завжди є ще сни. Небо світиться червоним,…

Читати далі...

Стати фавном

Рівнина чорна у траві зеленій, небо сіро-синього відтінку, порожнеча аж до горизонту, але раптом все довкола зміниться – розкинуться великі темні крила із пір’ям голубої хвої, від них повіє аромат смолистий, а з ним загроза смерті та неволі, каміння під ногами, дощ із хмари, змії срібними ланцями стягнуть пояс… Рясним пензля помахом отруйні орхідеї, обруч них пуантилізм ягоди вовчої, вологий ґрунт – живіт з бродіннями кишковими, пекельний літ нічної комашні безмовний… За кожним стовбуром сховались хижі тіні, коряга кожна – пазурі мари,…

Читати далі...

1900 – 1940

На вулицях цегляних, у сірих та чорних строях заручники пустоти вози з папером тягнуть у майбутнє. В очах лиск далеких надій, на шкірі плями від тутешнього страждання, пил минулих віків на долонях, в лабіринті вух відгуки їх. Збудували проспекти і храми, вежі з ліфтами до небес – пускові установки і смуги злітні душі бігти у завтрашній день. Діти Кроноса самі Кронос, кронос кроноса врешті зжере, до призначення місця долинуть тільки гарні їх кістяки. На світлинах відбилося диво, пережите на гребні хвилини, вся…

Читати далі...

Час – море

Час – море без. краю. Туди відходять ескадри і каравани. Зникають цятки, синіє обрій, згори серпанок – Чумацький шлях. Ще по чаю й ми вкладемо скарби на вози, відчалимо в подорож. Кажуть, звідти вже не вертають… …подивимось… http://grooveshark.com/songWidget.swf

Читати далі...

Оточує неминуче…

…ти бачиш на обрії чорну шрапнель, ця мить лиш відтяжка, щаслива секунда, [море і сонце, блакить розкидає обійми, повітря в легені тече водоспадом, ти вільний і хмари затвердять політ, додаси трохи солі у цю атмосферу…] всміхнутися встигнеш, а потім поруч залізні уламки здіймуть мертвий свист… Один, два, три, десять, п’ятнадцять – за одним, [далекий, близький, двір, екран, сходи, дах…] униз і униз, в порох, пил, попіл, прах, небуття розрізає шаристу реальність, білок розсипається, як феєрверк.

Читати далі...

浮世絵 2

Слухай, слухай, поки музика лунає, поки музика ще тут, поки звук не зник, поки можливість можлива, поки торкнутися можна, поки сьогодні не завтра, поки здригається серце, поки спить бабуся Вічність і додому не гукає…

Читати далі...