雪の夢

Сніжні сни...   Думки вляглися спати, і завіси впали – поле, як екран, поволі з нього на передній план ступають сни, кіцуне та менади, ліхтарики несуть в руках, із неба вниз торують шлях сніжинок міріади над містами та лісами, синє сяйво поруч з золотим, безнадійно заблукало світло в чорних та блакитних барвах, в темній рамі скло застигло, стрілки зупинились, павутиння вже на циферблаті звито, колихається серпанок, обіймає стан гнучкий сп’янілих вулиць… лиси ходять попід сакурою, сніг… …і я – сон серед інших…

Читати далі...

У колі складених цеглин, зігрітих вогнищем, лежить моя душа, собою протинає зібраний врожай: дерева, лози, грона і стада, отари, квіти і картини, скульптури і слова-слова… зірниці, в музиці розлиті, душа лежить і проростає у перетворені дива, спливає, була у Всесвіті вона, тепер сама буде Усесвіт… http://grooveshark.com/songWidget.swf

Читати далі...

אִיּוֹב

На згарищі власної хати, на трупах домашніх тварин, над тілами своїх коханих звів до неба обличчя Йов, там у хмарах спливало сонце, Йов до сонця тоді загорлав: «Що тобі треба від мене?!..» - тиша Йову відповіла…

Читати далі...

Касета твого життя в магнітофоні часу невпинно ховає в бобіну події, і слід від них все тоншою луною розтягується плівкою поволі, поки не щезне, але вже – разом з тобою…

Читати далі...

Дороги тягнуться у нескінченність, обрії розкидаються навкруги, не рахуємо кроки і кілометри, ідемо, щоб іти.   Тягнуться погляди, парость збирають, серце тремтить, ось-ось вистрибне геть, але все одно тиша зовні, лиш гравій під черевиками трошки хрумтить.   За межами чутного тягнеться нота, «А», атмосфера співає буття, тихо навколо, всередині дзвони ревуть мідяні мадриґали.   Зморшка в чолі вертикальна прорізалась, тягнеться плавно, засвідчує імпульси, руслом тече ріка я, відміняється, кроки друкують у час падежі…   http://grooveshark.com/songWidget.swf

Читати далі...

Гігант зітхає

Рвав зубами й пазурами вітер на шмаття йому відданий на поталу камінь, велетня, кимось колись невідомо навіщо зведеного. Осипалися м’язи друзками, бриніли склом гіперболічним, піском понад пустелею стогнали, витиралася під натисками міміка, очами розбігались тріщини, а потім не лишалося і зморшки, страхітливо рівною поверхнею спливали контури божественного тіла…   Буревій невпинно струменів, лютував і мармурове м’ясо рвав, хоча й не мав ненависті у серці, тік його під життєдайним сяйвом плів космічні візерунки із часток, для глядачів-зірок, затятих хороводоводів, і велетень стояв під…

Читати далі...

Караван

Повзе караван, а пісок танцює, вирує Сонце, мружаться люди, повзуть потихеньку собі верблюди, полощіться вітром тканина одеж.   Повзе караван – довга смужка в морі, в червоному морі вечірньої меси, фіолетові тіні – відьомські чресла, верблюже око за ними стежить.   Повзе караван повз міста та рештки рожевих соборів колись високих, тепер тільки шпилі стирчать одинокі, зсудомлені пальці до неба – вежі.   Повзе караван, ззаду цятки темні – сліди, наче цокіт секундної стрілки, ані ґанку тобі, ні причілку, і твоє тільки…

Читати далі...

Соцірреалізм

Мені вдалося попрацювати на заводі протягом трьох років. Для мене ремонтно-механічний цех став "університетами", де я побачив доволі великий сегмент виробничих та особистих стосунків між робочими різних спеціальностей та посад. Хоча з дня мого звільнення за власним бажанням минуло вже майже 5 років, час від часу з глибини пам'яті зринають цілі пласти спогадів - як лоґи численних розмов, робочі випадки, так і безліч станів душі, пережитих, подекуди із зусиллям волі, дбайливо записаних на підсвідомість в аудіовізуальних враженнях. Тому досі з'являються "хронічні" вірші,…

Читати далі...

У дивні часи живемо, коли вже ні бик, ані тореадор не бажають змагатися – йдуть, і пісок тільки сірий нагадує мляво про кращі часи тавромахії чесної, коли звір до звіра підходить з питанням: - чия між нас візьме? – і сили не жаль, сил за край, невідомо, де силі межа, так багато життя, що й по смерті не щезне, до неба п’янке підіймається «так!» …то спогади тільки, а зараз копійка повинна крихку гривню уберегти – тореро утримується від м’яса, нагулюють боки бики…

Читати далі...

Цариця Сакартвело

І. Мені вітання привезли з казкової країни Сакартвело, я подумав: «Боже, але скільки там проблем – благословенні ті терени прямо в лоні неба проростають квітами, проте ще сніг на них…»   Чурчхела і вино, хурма сушена, музика – душа і плоть разом сплітають візерунок, такі смаки, така сувора благодать і стільки крові в скелях, наче зморшках на чолі старого горця…   Ти ще сама себе питаєш, Сакартвело, себе шукаєш в сутінках розлогого світанку, ще молишся непевно у церквах прадавніх, але з тобою…

Читати далі...

Великдень [пантеїста]

…як ти мовчиш… і слухаєш… поволі рухаєшся в такт, як виграє, як бавиться, як тане твоя душа шматочком масла на пательні, спеченій цим довгим гуком музиченьки після полудня на Велике свято… Над головою Сонце – жовте, наче хліб, а хліб духмяниться обруч із травним пахом, любов дитини лине на тварину: котика в руках й собачку попід лавою… …таке життя – весь день без слів, хіба що спів тече із сонних уст паламаря. Угору тягнеться вогонь – тече свіча, а нагорі білоблакить освячує…

Читати далі...

Побачив щось, і ось… ;)

Прошита біографія трамвайним полотном, ранковим променем оплетена дбайливо, трясеться сенс життя по рейках між городів, коли до горизонту пролягла безодня за розрисованим подряпинами склом під генеральний бас з горлянок мідяних биків, тривожить сон його недосконалий дзвін, тінями пролітає гранями трави…   Знаю, що є тут, знаю, що є там, стежини знаю із розбитого асфальту, поверхні знаю, наче Місяць а чи Марс, а ще старі навіси – приховатись від небес. Вони мене теж добре знають: парканчики, ворота, вікна і дахи, шпаківень поверхи, балкони…

Читати далі...

Лента за лентою…

Не встигла закритися книга "Amor Fati. Дослідження Великої Порожнечі", як потроху почала наповнюватися нова. Попередня назва "Дихання" з підзаголовком "Експерименти секулярної духовності". Себе я відношу до пантеїстів, бо не потребую для Природи антропоморфних уособлень, однак я відчуваю, що світ має свою божисту мову, явлену в перебігу всього навколо, таку собі Музику з неодноразово згадуваних "акордів речей". Споглядання і філософське осмислення, відточування інструментів досвіду та глибинне дослідження самого досвіду - дають нам змогу вивчити та зрозуміти ту мову. А нею творяться всі сенси.

Читати далі...

Саторі №2 (悟り2)

…і я відчув, як із кожним ударом серця розпадаються стіни на іскри… …як із кожною думкою раптом зникають слова… Залишилося тільки світло. Залишилися тільки кроки, і позаду сліди - кольорові кола…

Читати далі...

Зменш оберти машини, постій, паровозе! не мчи! Повільно піди, помовчи, замислись, поглянь – захід, він палає – Захід, дровами в топці, він кипить – у котлі водою, і ми разом з ним – у степах кривавих понад прикордонням, в степах іржавих, в позачассі, в надіях і зневірі разом з тим. Постій, машино, не крути колеса, кістки, чекай, секунду не мели, не випробовуй цвях мого хребта на міцність, та не карай відлунням вічності в моментах болю, бо над нами – небокрай, такий музичний,…

Читати далі...

Та-та!

Завершив Amor Fati. В процесі розвитку додалася друга половина назви: "Дослідження Великої Порожнечі". Тепер попереду процес обробки, обточування і доточування. Фінальна версія буде опублікована на існуючій сторінці. В голові потроху крутиться концепція наступного перероблення інформації.

Читати далі...

NOX II

Я дивлюся на тих, хто навчився літати, услід їм – вони відлітають за Сонцем на Схід, у лоно сонливого дня, а натомість у мене врізаються тіні блакитні по снігу, салютую їм повною чашею чорно-брунатного чаю, трохи сумую, бо з ними колись відлітав, а тепер споглядаю спокійно перебіг життя в Порожнечі, за шибками поїзду синій холодний ландшафт, чорні холодні будинки чужі й трохи світла чужого буття, мозаїка літер великої книги, мозаїка нот партитури вітрів… я краю дійшов кілька років тому, і тепер паралельно…

Читати далі...

Добре

Стою – чому би мені й не постояти? Іду – чом би і не піти? Дивлюся – чому б і не бачити? Слухаю – чом би й не чути?   Ось безглузда маленька цеглина, та додам ще одну і збудую великий красивий будинок, побачу, що добре воно, і вирішу трохи іще поробити того, що є добре, хай добре воно – є, просто + просто дорівнює – добре на трохи іще.   Тупотить ось тваринка маленька –  також мружиться, дивиться, слухає – на…

Читати далі...

NOX

Чорна блакить огортає туманом, позбавляє простору своєю безкінечністю. Така вона – всесвітова утроба, така вона – протовагітність.   Так народилися всі зорі та галактики, так народилося життя слідом за ними, так іудеї вірили в дух божий над водою, слов’яни древні з того змалювали змія Рода.   Чорна блакить без джерела освітлення, але і не пітьма, бо немає чому ще відсутності бути. З того, рано чи пізно, зійде чорно-біле і розсиплеться кольором різним.   Чорна блакить – то все твоє життя допоки не…

Читати далі...

Заїр

Така тонка матерія – не вловиш, пальцями за окрай вхопиш – вислизне дарма, не доженеш і не полониш, тільки погляд кинеш довгий, спостерігатимеш, як на пронизливо блакитнім тлі клубочиться її божественная сукня, стелиться снігоподібно білими руками, коротко підстриженим волоссям стиха шурхотить… …здавалося б уже – півкроку й обіймеш, та лиш тканина проковзне по щоках, усмішка ефірна промайне, розгубиться у звивах око, слід літеплого повітря на губах, і знову за півкроку хмарою прямує в небеса тінь неіснуючого бога… http://grooveshark.com/songWidget.swf

Читати далі...