Потойвіч

Потойвіч

До краю далини і висоти іти, туди, де далі тільки море шурхотить нулями, де тільки ти – згортаєшся в одвічний знак питання в обіймах сліпоти: що далі? Води розділити навпіл, чи ковзати поверхнею ступнями, чи зупинитися і соляним бовваном стати, безсилим проти огрому пітьми? Нема життя ні в чому, не має ніщо ваги, доки ти не віддав тепла, любити – значить дотягнутися по той бік дзеркальної стіни, торкнутися води й додати одиницю в матрицю, навчитися навпомац малювати за краєм звичних берегів… Обкладинка:…

Читати далі...
Плазун

Плазун

Важко визнати вічність чорного змія, його перманентну присутність і участь у твоєму бутті, бо здебільшого він займає позицію ворога, зуби його залишають відмітки на шкірі, й отрута так довго біжить через серце, спричиняючи спазми, але світла нема, коли виключено усі тіні, це банально до болю, але важко тримати на практиці тіло, покрите лускою дзеркальною, не кидати й не піддаватися, уникати ікла і не прагнути задушити, вивчаючи танок дискомфорту, знімаючи зі зла маску, розуміти закони фізики, диявол – це гравітація, керуй власним падінням,…

Читати далі...
Гумус

Гумус

На згарищі не чутно голосів під попелом – насіння, що чекає на дощі, які підуть, коли тебе згадаю в снах, знайду твою радіохвилю, слухай, я про все подбаю, крик навиворіт буде спів, він розірве золоте мовчання і вивільнить плід багатьох старань, осяйний, ми горіли немарно, де списами в ґрунти встрягли наші хребти – потягнуться сади на зустріч з небесами, між стовбурами яблунь гудітимуть барви на крилах бджіл, і запахи гратимуть радість у ніздрях малих, вогонь зробить достатньо води, щоб збіжжя випросталося, і…

Читати далі...
Ахерон ІІ

Ахерон ІІ

Ранок не настав, ми знали відповідь, ми знали… відсували ніч мовчанням і туман пускали в очі, і тягнули промінь пальцями так обережно, але сонце намотало нитку й закотилося під ковдру – тьохкнуло!.. – тихенько, й полились дощі, споруда спорожніла, й поплелись плющі по стінах – пестощі удячної природи, будь ласка, неси обережно спогад, не розбий… …краплини малюють коми на шкірі… unsplash-logoPatricia Jekki

Читати далі...
Ахерон

Ахерон

Мій біль то не просто відчуття порушення, то гострий ключ до потаємних дверей, крізь які відкривається обшир любові, заокруглений сльозою, я стою у просторі такої нової пустоти, і вогник мій, такий малий, не певен, що витримає навалу вітрів… та я згоден заплющити очі і потонути у солоній сліпоті, нехай… палац минулого палає, і світла його буде доста, аби показати дорогу до ранку, там із попелу вигнеться новий гніт для майбутнього квіту, любов буде жити поки… Фото: Анастасія Смирнова

Читати далі...
Пісні темного логоса

Пісні темного логоса

І. Зіткнення з дзеркалом неминуче, рахуй секунди до гріхопадіння, рай був приречений задовго до першого дня його створення, художник був той ще психотик, і зараз він просто побачив себе у болючому акті самоусвідомлення, він і гадки не має, для чого це все, як дійти до суті, коли слова – лише знаки після коми, і вони ніколи вже не добіжать нуля, світло завжди розчиняється в чорноті, і від того його цінність гостріша й щемкіша, просто губи ніяк не наважаться вимовити «дякую» своєму ворогові,…

Читати далі...
[…]

[…]

Чи зможу я? – питання щоразу ятрить, культ волі в серці протиріч, заплющую вічі й непевно беру на долоні тягар любові, випрямляюся й шкірюся, кожен суглоб тріщить, чи впораюся? Тануть у морі зусилля межі свідомості, відкривається аркуш чистий… Обкладинка: Darkzero

Читати далі...
Речовина

Речовина

Доброта – як нафта, тече в надрах тіла, на серце постав динамо, й ти – маленька ТЕЦ, складно так регулювати клапани, тримати тиск і знати, коли випускати пару, щоб доброта змогла синтезуватись осадом усього твого зла… Обкладинка: Darkzero

Читати далі...
2020 – ВОДЕНЬ

2020 – ВОДЕНЬ

Отже, "Водень". 4 повноцінна книжка. Сьогодні підсумував її і ось пропоную до уваги читачів.Що під обкладинкою? Продовження процесу самопізнання і самоконструювання, подорож, до якої я запрошую читача щоразу, коли публікую вірш. Слова про власний досвід покликані, немов електрони в потоці струму, підштовхнути саморефлексію читача, дати йому паливо для власного голосу. Тут є боротьба та агресія, яку відкриваєш у собі в процесі психоаналізу. Виявляється, всередині живуть страшні звірі, котрі, втім, здатні бути величними. Життя постає з точки зору світової водневої пожежі, звідки й…

Читати далі...
29 лютого

29 лютого

Смерть повна весною, цього року крізь тіло твоє вперше пустять коріння квіти, життя не терпить відсутності форми, життя ковтає колючий ковтУн страждань, кожен сонячний промінь робить струною, і душі – оновлені й нові – звучать евлогією, вбираючи того, хто пішов, і навічно він залишається тут, навіть коли буде забутий… Обкладинка:unsplash-logoJay Jay

Читати далі...
c.y.b.e.r.f.l.y.
The softness cloud on sky in sunset time

c.y.b.e.r.f.l.y.

Пронизлива синь тягне вгору поставу, як наче ти – квітка, і в жилах тече хлорофіл, крізь вітражі очей світло розбивається на спектр уяви, пекучою струною проходить у стеблі безмежжя, стрічається у тобі з собою, і розквітає синтетичними пелюстками довкола твого стану.

Читати далі...
Між двох дзеркал

Між двох дзеркал

Тотальна розгубленість, безпомічно розмахую руками, і незграбні мої мотиляння – єдина відома реальність, присутність моя намальована двома кольорами неіснування, один може бути лиш там, де два, і це знання розриває мене навпіл, бо як тільки маятник припинить вдарятися в крайнощі, припиниться також краса завмирання – у точці максимальної кінетики – стане точка нуля, і от я стою перед усеосяжністю відсутності, і не можу навіть сформулювати питання, усі речення – брижі на гладі язика за зубами, мірило в долоні – зламане, на плечі…

Читати далі...
[…]

[…]

Секунда німоти, немовби птаха мови вдарилася в скло – де порожньо було, раптом з’явилося щось невідоме, і не зробиш крок, і не наблизишся, немов до моркви перед носом віслючок, але ж морквина справжня, то ж про що б не розмовляли там буддисти на початку шляху, зрештою всі не туди прийдуть, куди знайомий вів маршрут… Обкладинка: Darkzero

Читати далі...
Дві глосолалії

Дві глосолалії

І. Збери докупи тисячі любовей, вибудуй до неба пантеон, нехай збирає світло долі, й бджоли в цьому вулію із нього роблять мед секунд… ІІ. Мою любов відбито в кожнім звуці, луна відтінками у піднебінні храму, фіолет і золото стікають млосно на коріння язика, і вивергає він у звивах зливу глосолалії, короткої присутності протяжний гімн, чий слід труситиме ще довго між зірками океан радіохвиль… Обкладинка: Darkzero

Читати далі...
Денниця

Денниця

О Янголе променистий, з широкими крилами, ти так довго качав спину заради одного-єдиного геть від зорі, яка тебе створила, стрибка в безодню тіні, ти врізався в неї й розпався на червоний, зелений і синій, став триєдиним змієм світанку, гібридом порожнечі й світла, що запліднює землі тіло – квітами, молитовними співами, і разом усе вібрує і горить, танцює і звучить, крізь біль, допоки атом тліє… Обкладинка: Darkzero

Читати далі...
Let's call it a day

Let's call it a day

Чорна діра підвисла кулею у хаті, я загортаю її в ошатні килими, вона тримає їх, як магніт, бо вона – об’ємна тінь плаского існування, в краплину зібраного смертю, я тримаю на долоні чудасію, яблуко скляне з часової гілки дерева годинного, воно відбивається в моїх зіницях краплею сльози, ця лінза – збільшує потрібне, витягує у перспективу важливе, і губи кривить угору й униз записаними спогадами, я стою за лінією, і повільно приручаю блискавки, призвичаюючись до грози… Обкладинка: Darkzero

Читати далі...
[…]

[…]

Насмілься створити собі ворога, з карачок підіймися на прямі, тобі так далеко ще до людини, бо ти шукаєш легкої гри, підміняючи перемогу підступом тоді, як повинен розсунути обрії й показати, що можливо в неможливості на тлі, створи собі ворога, розділяючи силу на тих, хто спроможний іти, фігурки з глини у вирі зоряних вітрів, тільки тоді ти побачиш, наскільки красиво можуть танцювати мечі… Обкладинка: Darkzero

Читати далі...
[…]

[…]

Так дивно – цей тягар нам видався привабливим єдино у степах життя, тягнути по цеглині вежу храму у порожній дгармі аж до забуття, і без надії добудувати цей лінгам, яким земля торкнулася би неба, мабуть, саме так пускається стріла за межі смерті – мрія у літописі ДНК… Обкладинка: Darkzero

Читати далі...
[…]

[…]

Хочеться провести лінію, спокійне чорне полотно бентежить дух, і б’є він по чорній воді псевдоподіями, ставить питання, на які ніхто не чекає, гукає, хоча нікому чути, грається у чорній ванні, розбиваючи пітьму на фотони, згрібаючи атоми у кетяги фігур, плутає сенс між словами, ховає значення між секунд… Обкладинка: Darkzero + mix by М.Х.

Читати далі...
[…]

[…]

Величезний палац, нагромадження обелісків до неба, піраміда мечів, там, де ярість життя врізалася в холод пустоти, і на межі утворилася свідомість, дитина приходить і дивиться в криве дзеркало, невідомість своєї природи ділиться на багатокутники ідей – обирай будь-яку, іди за нею, то перший крок до себе, якщо пощастить і не впадеш завчасно – доторкнешся до власного серця, а воно – частка зірки розпечена, досвід вартий того, що ти тут промайнеш і хмарою зіркового пилу за вітром у мандри забуття підеш, дитино, у…

Читати далі...