[…]
Пісок просипеться,
як не стискай кулаки,
сльози проллються,
як не стискай повік,
прорветься крик,
як зуби не стискай –
це світло тече крізь тебе,
мов повітря крізь флейту –
скільки треба нарізати дір,
щоб упіймати консонанс,
скільки треба ворушити
пальцями, щоб утримати? –
але музика, мов дикий звір,
утече від тебе в пустоту,
бо так склалося в тривалій
грі небесних тіл, яким
до тебе, власне, байдуже,
ми – квіти випадкового насіння
на узбіччі вибуху й великої пітьми..
нам жити – це все, що лишилося,
нам квітнути – це все, що є…

Напишіть відгук