[…]
Слова, що так довго
виводив на дзеркалі,
поєднуються в код,
який робить поверхню
чорною, і я можу пройти
крізь неї, попереду
з‘являються зірки,
складаються у візерунки
абсолютно невідомої
абетки, за звичкою називаю
це «світ», але птах розуміння
безпомічно б‘ється
об ґрати власних меж,
старі лекала ламаються,
прикладені до цих форм,
губиться в рослинах стежка,
очі не працюють у цій ділянці
спектру, потрібно – чути,
потрібно врости нервами
в простір, бо там, на місці
«порожнечі» ховається дещо,
бо на місці знайомих речей
повно «суті», бо кожна краплина
живої речовини винаходить
присутність з відсутності,
й там, де сліпить найбільше,
ховається новий колір,
для якого мусиш виростити
відповідний орган, аби мати
й бути…

Обкладинка: Darkzero

Напишіть відгук