Потойквіт
Коли ти встиг зав’язатися,
і лиш уронив пелюстки,
коли ти лишився на гілці,
і лиш змахнув іншим услід,
коли вони відштовхнулися
у вирій, а з ними разом усе,
у що ти звик вірувати, летіло
білим романтичним птаством,
ти опинився по той бік казки,
і тепер необхідно пізнати нову
філософію, змайструвати
нову красу, навчитися відчувати
динаміку в дереві, яке досі
ніяким здавалося, і всі на своїй
швидкості не помічали, як високо
воно тягнеться, і не знали, наскільки
дорога до неба є довгою, бавилися,
не знаючи цінності листя, вважали,
що можна додолу лиш падати, а
на все інше не вистачало терпіння,
маревом проминуло зачарування,
аромат п’янкий вітрами вкрадений,
о, дитино, ти навіть не починав грати,
ти навіть не здатен собі уявити,
які скарби відкриває дгарма,
коли дерева випростують коріння
у пітьму й гілля стає, мов крила,
наливається соками диво,
колір яблука променить,
адже в ньому – горіння,
що робить із нас богів…

Обкладинка: Darkzero

Напишіть відгук