Потойвіч ІІ
О, я сліпий…
а значить, правда поруч,
беззвучно рухається у пітьмі,
в зіницях потонула далечінь,
і я вростаю в неї маслаками,
вузлами рук і ніг, і бороди,
у гостроті себе стріла себе втрачає,
і розчиняється в вологій глибині
єдиним способом єднання – вибухає…
я за межею знаного – сліпий –
шукаю контури речей торканням,
вирощуючи новий зір, який сягає
там, де промінь був раніш невидимий,
а простір був німий, під пологом
ховається гнучке тіло кохання,
а в ньому зріє новий спів…

Обкладинка: Darkzero

Напишіть відгук