Let's call it a day
Чорна діра
підвисла кулею
у хаті, я загортаю
її в ошатні килими,
вона тримає їх,
як магніт, бо вона –
об’ємна тінь
плаского існування,
в краплину зібраного
смертю, я тримаю
на долоні чудасію,
яблуко скляне
з часової гілки
дерева годинного,
воно відбивається
в моїх зіницях
краплею сльози,
ця лінза – збільшує
потрібне, витягує
у перспективу
важливе, і губи кривить
угору й униз
записаними спогадами,
я стою за лінією,
і повільно
приручаю блискавки,
призвичаюючись до грози…

Обкладинка: Darkzero

Напишіть відгук