Апофатика
Тиша вбирається в шати звуків,
тінь убирається в гру відтінків,
вперто будується в небо вежа,
всередині вежі небесна шахта,
мотузка вірша оплітає руку,
мотузка веде тебе лабіринтом,
де порожнеча згорнулась у центрі,
там залишаться в реченні три крапки,
там забудеш, як розмовляти,
там залишиться тільки намір
статися і відчути, що стався,
весь цей час урочиста хода зростання
вела до вищої форми безумства,
бо задовго до розуму ти почався,
з-поза всіх кордонів вела дорога,
й ось на долонях твого існування
хороводом танцює глиняна груда,
світло грає з дзеркалами Вавилону,
витанцьовує промінь у скляній споруді,
і все, що не є жодним словом, збирає
магнітом довкола – мову, щоб виявити
власне обличчя з усього – шляхом відмови…
…спіраллю конторції тіло судомить,
коли вказуєш – ось воно…

Обкладинка: Darkzero

Напишіть відгук