[…]
 Німб обіймає провалля,
 
що поглинає час, його потік
у коробці кістяній шумить –
знаходить берег, знаходить
смерть – у зграї образів,
що тліють, крилами б’ючи
напроти Сонця, формуюють
я – останню літеру буттєвої
абетки, і після змаху – тільки
вітер тягне нетривалий спів,
життя прожити – поле перейти
й засіяти – полин, спокутувати
пелюстками світла – тінь –
писати попелом по шкірі – вірш…

Напишіть відгук