Храм Водню
 І.
Пізній світанок,
червона стежка через ніч,
не видно нічого, сама відсутність, яка
від дотику перетворюється на простір
у колі зіниці, тоді розумієш – ти – перший фотон
у промені, мусиш розсіятися на відтінки,
паттерни поведінки на светрі нейронів,
гімнастику тривоги і любові в полум‘ї
бажання й голоду,
у храмі неспокою водню...
 
ІІ.
Оманлива цілісність повна пустотами,
реальність складається нотами... нотами...
словами такої складної мови
любові й болю,
люболю,
люлю,
О!
Вибухає водень,
палає водень
із домішками вуглецю,
під тиском життя йдуть тріщини по склу
дзеркал, тримаю щосили його над безоднею,
хоч би й не знаю, що відповісти собі
на прокляте питання,
бо чую музику вві сні та наяву,
бо чую музику
бо чую...
 
ІІІ.
Хто вийшов із моря –
взяв із собою жменю моря,
зі жмені моря життя нове
до світла торує шлях –
так поширюється Всесвітом
горіння водню, я чую низьке
гудіння в голові – ми глеки,
сповнені полум’я, агенти тепла
у пітьмі, відтінки променів
зіркового початку в нічних полях
нічев’я, голоси, що порушують спокій
і навчаються співати, білий шум
солоної хвилі світанку на березі «я»,
продовження моря…  продовження моря…

Обкладинка: Darkzero + mix by М.Х.

Напишіть відгук