Евлогія моєму Батьку

Сьогодні вночі, на 69 році життя, помер мій батько, Холявін Єгор Тимофійович. Такі події наносять глибокі рани людям, нанесено глибоку рану і мені. Я захищаюся від болю доступним мені способом: частково перетворюю його на текст. Таким чином я можу затиснути рану і пережити це.

Мій батько прожив складне, але дуже правильне життя. Весь час він намагався гармонізувати і вдосконалити простір довкола себе. Технічна праця на багатьох фронтах була для нього не просто засобом виживання, але справжньою творчістю, кожну справу, за яку брався, він доводив до майже досконалого рівня. Для мене він був узірцем, він зробив для мене більше, ніж просто дав життя.

Він віддавав дуже багато, тому на схилі років захворів на хронічну форму раку крові. Перший курс хіміотерапії дав йому більше двох років повноцінного життя. Але хвороба повернулася, і, попри оптимістичні прогнози, на новий курс його організм відреагував украй погано, зрештою він не витримав.

Моє серце розбито, і тепер доведеться пережити період адаптації до нової дійсності.

Далі спроби сублімації.

“Смерть є неминучим актом приземлення, і від багатьох факторів залежить те, як саме ми зробимо це: чи вріжемося в бетон посадкової смуги, а чи м‘яко опустимося та зупинимося в призначеному місці. Літак рухається в потоці часу без нашої волі, багато різних вітрів коливають траєкторію, сила тяжіння безжальна, та й ресурс машини обмежений. Іноді в нас нема навіть шансів посадити літак нормально, сила обставин незрівнянно вища. Але коли курс життя хоч наскількись піддається корективам – треба не втратити можливість і спробувати зробити вихід гармонійним. Наші помилки і проблеми часто ховаються в області несвідомого, попри позірну раціональність і впевненість, дуже часто ми не маємо миру всередині, руйнуємо себе і/або є жертвами оточення. Все це підточує наш ресурс, розхитує курс і зрештою ми врізаємося в землю, доводячи колосальну несправедливість існування, котре не віддячує нам за правильні вчинки, аж ніяк. На картині лишаємося тільки ми, наші прорахунки і тотальність ентропії. У боротьбі між силою волі та силою випадку не може бути наперед визначених переможців, але конче важливо скористатися змогою запобігти стражданню: своєму і своїх найближчих. Іноді це означає – триматись, іноді – відпустити… у цьому непростому мистецтві розрахунок поєднується з інтуїцією, і все зав’язано на пізнанні себе і світу. Бережіть себе – значить витрачайте себе гармонійно, свідомо, так, щоб і політ, і його завершення були максимально гарними…”

 Любов плутає електрони,
коли твій заряд згасав болісно,
тисло мені в голові та горлі,
ми всі потроху ділили твій біль,
і хотіли полегшити твою дорогу,
та ні, літачок твій в обійми землі
упав усією вагою, і скроні пробило
мені навиліт, лишивши по собі
симфонію з образи, гніву й болю,
щораз усе, як на війні, життя далеке
від поняття миру, ти лети-лети
тепер легким насінням, будеш квітнути
в садочку навесні колись, шуміти
хвилями об берег, я змахну тобі,
маякуючи сльозою, і знову орати
буттєвий переліг за тобою там, на обрії...

Нитки тонкий волосок
натягнутий над чорними горами,
за кроком – крок, не дивися вниз,
дорога до захвату в небі над нами,
зоряний слід на опуклій зіниці,
шлях увірветься під дією гравітації,
особистість потягнеться вслід за атомами
димом, під аплодисменти сухого листя,
мандрувати снами...

Ми довго ходили з тобою
уздовж цього темного ставу,
так сталося – всі таємниці
ховаються у недоступному
спектрі для ока простого,
день хилиться в сон, збирається
важка сутінь, аж ось залишається
пустою долоня, тільки брижі на тиші
шепочуть ім‘я, зустрічаю ранок сам,
зі згустком ночі в грудях, з кристалами
солі на щоках...

Напишіть відгук