Житловик
 Я затуляю органи чуття
у камері депривації, сни реальності
полишивши по той бік стіни,
землетруси і грози хиткої структури
не вказують шлях, мій азимут
рухається понад, він чує вітання гармат,
ігноруючи шелестіння пошесті,
світло з-за обрію, вежа до неба, крона
величного дерева – єдиний дороговказ,
корені в чорно-червоній землі –
сувора наука, підвальна сажа на щоках –
чорнила довгого вірша, що тросом
єднає поверхи хребта, здіймаючи голову
аж до бога з дзеркал, він танцює
над хвилями попелу й крові, всміхаючись…

Обкладинка: Darkzero + mix by М.Х.

Напишіть відгук