28

Людина – винахідлива істота. Ми часто вигадуємо виправдання своїм поразкам. Те не так, се не так, зорі не стали, злидні наврочили… Виправдання собі вигадують навіть ентузіасти: вони завжди скаржаться на дурних людей і неякісний матеріал. Бо ентузіасти часто сприймають життя спринтом, а не марафоном. Можливо, вони в чомусь тут і мають рацію…

І я в жодному разі не засуджую нікого, бо сам такий, ніякого права чи авторитета в мене нема. Але яка думка прийшла в ході тривалої терапії, спостережень та власного досвіду: виправдання не вилікують наслідки поразки. І поразки не потребують виправдань, лише висновків.

Тут було б доречно зацитувати Чьорчіля, але вже так затаскали його слова, що не буду, потрібно їх освіжити.

Якщо ентузіасту дійсно хочеться досягнути результату, він мусить бути готовим до того, що в 90% випадків йому доведеться впиратися головою в глуху стіну. І завдання тут – дожити до тих 10% випадків, що дадуть результат. Бо сенсом справи є результат, а не як на заводі: “мені не треба, щоб ти працював, мені треба щоб ти втомився”. Світу не потрібні наші трагічні пози, це годиться для духовної сфери в якості джерел надхнення і самоактуалізації. А от у реалі треба одне – результат. Якщо ми доведемо себе до руїни – результату не буде. Якщо ми присвятимо життя наріканням – результату не буде. Якщо ми зупинимося – результат буде лише тоді, коли ми насправді хочемо чогось іншого замість ентузіазму.

На жаль, ентузіасти досі виховуються в стилі суїцидального героїзму, тяга до танатосу в них сильніша за ерос і вітальність, це породжує прагнення до трагічної пози, до матросовщини, до закоханості у вигоряння… Так, я розумію, що часто ціною мети є самопожертва, і не спрацьовує щире цивільне побажання “повертайся живим”

(тут доречно зацитувати стару пісню “Скрябіна”),

але це вкрай висока ціна, і щораз платити її – дійдемо страшного банкрутства. Як казав один видатний сенсей, людина дуже високої воїнської культури: “Ми тренуємося, щоб вижити до наступного тренування, і так поки не досягнемо достатнього рівня майстерності”. Задля досягнення золотого віку треба вижити. Інакше нікому буде зібрати врожай боротьби. І якщо тільки нарікати на незручні умови господарювання: врожаю не буде.

На всіх ще стане і роботи, і боротьби, тому в цей День Незалежності бажаю країні міцного терпця, тонкого відчуття таймінгу та наполегливості в прагненні досягнути своєї гармонії.

Напишіть відгук