[…]
 Я – стіна, що підпирає спину,
вона списана тлумачним словником,
попереду – туман, сонце крізь нього
кругом білим вабить крок,
а далі – втрачаєш опору,
балансуєш сяк-так, навшпиньках,
балерон незнаних літер
між тіней незнаних мов,
і що більше світла приносиш
у край туманний, то більше
стає він, як сон, неможливо
його охопити, обійняти лиш
можна і плити крізь нього…

Обкладинка: Darkzero + М.Х.

Напишіть відгук