Полотно
 Так довго вимахував
пензлем, ґрунтуючи
хаос, який проступав,
мов кров, що коли
опинився на березі
тиші, второпав –
не відаю жодної мови,
крім хитання кисті
знову і знов, без думки
про «після», тепер білизна
розчахнутим «до»
питально губи стисла,
пензель в руці, наче голка
над білою шкірою голою,
зброя в очікуванні вторгнення,
бог у просторі перед початком
часу, і коли я нарешті
намацаю пальцями слово
десь між потилицею
і заплющеним оком,
рух, падіння
хижого сокола,
буде Великим Вибухом…

Напишіть відгук