[…]

І.
Пішла гуляти гілочка,
і впала дамба, що спиралася
на неї, вийшли води з берегів,
ковтнула повінь, закрутило,
понесло, наче війна – думок
зіткнулись легіони, б’ється брязкіт
в стінах кістяних, клекоче піна –
закипів казан на плечах, на очі
впала довга тінь – всередину
дорога, завше чорна, всередину –
від Сонця геть, туди, де пропадають
води, туди, де починається хребет,
де звірі твої дивляться на тебе з-за дерев,
де на руках тримають боги квіти болю
де ти тримаєш на руках себе,
а потім кидаєш у вогнище,
і викладаєш імена з жарин
у грі сваволі, де твій корінь
ховається в безмежжі тьми…

ІІ.
Твоя любов покаже, що безсилий,
древній вогонь розбудить з-під землі,
питання стане на ребро – будеш могила?
чи дерево, чиє гілля торкає небо синє,
поки коріння губиться в пітьмі?

Напишіть відгук