Музотерапія. Neurowulf – Prototype (2018)
Neurotech - Prototype (2018)

Годі відкладати, пора віддати належне альбому, який от уже кілька місяців не сходить зі слуху.

Я почав слухати Neurowulf’а, коли він творив у рамках проекту Neurotech. Нейротек був потужним симфо-індастріалом, що пильно розглядав персональний вимір, масштабуючи його до епічних величин. Існував проект протягом 10 років, за цей час він еволюціонував від більш жорсткої форми до м’якшої, але не менш виразної, і навіть музично цікавішої. Починаючи з Infra Versus Ultra, кожний альбом глибоко чіпляв мелодіями, резонував текстами, і загалом дуже близько лягав до душі, як наче ми з Вульфом дивилися в цей час на одні й ті самі зірки, міркуючи про ті самі речі. =)

Сміх-сміхом, а мене дійсно вразило, наскільки близькою за духом може бути музика – коли ти вже ніби такий дорослий та емансипований від світу кумирів. У пісеньці Alleviate з альбому In Remission (2016) в кінці Вульф повторює слова “Give me something to go on…”, і я подумки питаю: “Але що?” – і тут раптом розумію, що сама музика, величний мотив, що з кожним повторенням усе більше заповнює голову теплим потопом, є відповіддю, музика є тим, що допоможе рухатися вперед, резонуючи з душею. Так, ніби ми з Вульфом ведемо діалог, хоча й знаходимося на різних краях Європи, і він ніц про моє існування не знає.

З таких вихідних позицій я послухав альбом проекту Neurowulf, що вже грав транс. Перехід не був чимось дивним, Вульф часто засвідчував любов до електроніки, та й щедро інкорпорував її до металевих конструктів Neurotech.

Мелодика Вульфа часто нагадувала мені електроніку 80-х і навіть 70-х, проскакували нотки а-ля Жан Мішель Жарр і Ко. Можливо, вся справа в тому, що він балансує між семплюванням і класичним компонуванням мелодій, а також застосовує більш класичні гармонії. В темах майже весь час присутній напружений драматичний настрій, деякі пасажі виходять катартично щемлячими і тужливими, витягують душу в космічну далечінь.

Уже зазначав це раніше, і мушу повторити, що часто музика Вульфа не заходила з першого разу. Проте, коли вже заходила, то міцно й глибоко. Так сталося і з альбомом Prototype.

Вульф випускав альбом по-пісенно, синґлами. Можливо, це було вигідно з точки зору маркетингу, проте утруднило сприйняття. Іноді об’єднані в альбом пісні взаємно допомагають зрозуміти їх. Тут кожна тема існувала самостійно, тому не вдавалося розкусити їх з першого разу.

Але коли реліз вийшов цілокупно, одразу стало зрозуміло, що перед нами старий-добрий Нейровульф з його фірмовою мелодікою, помноженою на трансову структуру.

Найголовнішою темою на альбомі для мене лишається однойменна Prototype. І музично, і текстово. Наразі я проходжу вже третій курс психотерапії, вельми багато глибоких шарів психіки досліджено, а попереду видно ще більше. Психотерапія – це водночас і лікування психічних звихів, і самопізнання. За допомогою психотерапевта стає можливо роздивитися «сліпі плями» власної душі. Це захопливий, але й важкий процес. Важко зокрема прийняти власну амбівалентність, наявність тої самої сумнозвісної «темної половини», котра анітрохи не поступається в силі й правах світлій. Як з нею уживатися, як переформатувати своє місце під сонцем згідно з новою правдою про себе – непрості питання. І тому дуже цінно було знайти розуміння в творчості іншої людини, котра, вірогідно, проходить подібний шлях і знайома з темою.

Prototype – натуральний гімн людини, що намагається зрозуміти себе і вчиняти правильно, балансуючи між Каїном і Авелем усередині. Боротьба з внутрішньою мовчанкою заразом із внутрішніми голосами, пошук місця, до якого ти належний – все це там, прямо і чесно. А музика допомагає поєднати вербальний бік історії з емоційним, бо ж слова словами, а безпосередньо драма точиться на рівні абстракцій, з якими музика працює дуже добре. Легкий передзвін хан-драму (hang drum) створює легеньку хмаринку основної мелодії, ніби уособлює ефемерність душі, головної героїні оповіді. Синтезатори з потужними басовими секвенціями додають наративу ваги і сили. Розгублена легкість моменту зустрічі з собою (таким незнайомим) в приспіві – переходить у вагоме затвердження власної природи – прототипа, що весь час шукає оптимального здійснення (“but still I’m trying… I’m trying…”)

Кожна пісня на альбомі – експеримент, кожна наділена якоюсь яскравою індивідуальною рисою: характерним звуком, мелодією, темпоритмом, настроєм. Це густе басове клубочіння Not Your Silver Lining, псай-трансова басова структура With Pleasure To Destroy, баладна розслабленість The Image Comes і Candlelight Stops Fading, цоєвська бравурна ритмічність In Case You Forget, сутінкові пасажі Evaporating (зі сміливою розв’язкою) та Dead Letter (з нотками відчаю), теплий оптимізм (з акустичною гітарою) The Whitest Of Lies, інструментальна життєствердність Providence.

Транс Вульфа – це точно не мейнстрімний клюбний транс, де законодавцями є Armin van Buuren, Tiesto і Ко. Це той самий чутливий, трепетний, витончений емоційний світ, перенесений з залізних колес металу на ритмічні колеса трансу. Те саме тяжіння до складніших частин музики, сміливість у застосуванні виразних засобів, відсутність страху бути важким для сприйняття, неформатним. Альбом точно належить до класу інтелектуальної електроніки, танцювальної музики для вечірок інтровертів, коли можна витанцювати важкі переживання у щось дуже гарне.

Підтримати Neurowulf

Напишіть відгук