Два етюди з Інституту раку

I.
Велике Життя,
але такі тендітні
з-під його руки
конструкції виходять –
жити, так палахкотять
надіями і мріями,
несуться стрімголов
назустріч висоті –
врізаються й ламаються
у вирі сил хребти, списи
в руках сліпої суперечності,
й такі чудові іскри скресані
зіркам передають вітання,
поки тануть… тануть… тануть…
…усміхнені…

II.
Я вступаю у двобій
зі смертю
щоразу, як розплющую очі
вранці, в очах
накручено контрасту,
ті, хто інгалює смерть,
ховаються сором‘язливо
в тінь від мого погляду,
поки я їду на фронт –
споруду на 6 поверхів,
і там протистою арміям болю
без сили щось насправді змінити,
з однієї самої запеклості й упертості,
мої двадцять рук тріщать,
мій хребет стогне, моя гордість
ламається, тільки гнів зігріває,
допомагає зробити крок,
допомагає відвести годинник,
щоб стріла впала мимо,
щоб сказати чорному богу:
Ні! Не сьогодні!

Напишіть відгук