За водою повільно ідуть слова,
склади на гладі тягнуться рядками пелюсток,
їм услід хіба довгий язик вогню
від свічі промовляє безмовну молитву.
Вузенька червона смужка на примруженім синім небі
чекає, поки з гаю темного не вийдуть сни,
ріка мовчить і колихає на собі останні півгодини дня,
ховаючи у рукави перлини найцінніших спогадів:

Голос твоєї любові, втомлені кроки над морем,
хмар кулачки із дощем, друга плече,
на березі жменьку хатинок, гаражі для човнів,
і велику таку площину – царство спеки та очерету,
тягучих полуденних снів, прудких ящірок,
змій, комашні…

Порох вітри здувають з горбів,
чай зелений збиває рука, підіймається піна,
ніч буде місячна, в плаття довгі вбираються тіні,
усе ближче підходять сни, чутно шурхіт свит…
пелюстки вздовж ріки, безкінечні рядки
безглузді й пусті вслід прозорому кроку краси…

Напишіть відгук