Блакитне небо навіть уночі –
щосили тягнуть ліхтарі добу
услід за Сонцем.
Як прислухатись уважно –
чутно вий, біжить по проводам,
від м’язів генераторних волів:
жують вугілля і штовхають світло уперед,
димлять від шкіри вгору чорним,
лоскочуть брюхо хмарам стометрові роги,
тільці залізні із потертим боком,
за ними міріади світла – біла та руда рілля,
за ними випатране черево Землі, нажаль.
Тому, коли вони наздоженуть свою мету,
постануть всі перед обличчям Сонця,
воно скасує тіло їх, відправивши до сну,
до книг, до дня вчорашнього,
завзято так виборюваного.
Проте душа зливається з живим вогнем,
опалена, на вітрі стине скелею із кремнію,
масив нових богів-провідників
на перелогах ночі дня місіонерів.

Напишіть відгук