На аркуші цьому
так довго писали…
букви лізли на букви,
поки чорним не став.
Можна взяти чорнила,
такі білі, як ярість,
можна просто зібгати –
наодинці зостатись…
дивитися диво:
розкидалось колом,
розправило крила,
торкнувши долоні,
наївно, як діти
верблюдиць і тигриць,
із оновленим серцем
із твéрдої криці.
Усміхнешся до вуха,
за стопою вже в’ється
пунктир твого вірша,

 

друкує на аркуші
білі рядки…

Осінь пише вірші...
Осінь пише вірші…

Напишіть відгук