浮世絵

Небо втомлено всміхається, спекотою саме себе замучило, побігло марафоном, сил не зрахувавши, вечір ось уже, а ще не фініш. Я розкину руки, очі й вуха, буде сітка, схожа на радари, всяко фіксуватиму статистику спектрального дрижання між секундами. Остиває листя та доріжки, остиває світло над землею, тихше голос, і слова прозоріші, небо усміхається і в сон зісковзує.

Читати далі...