Instaвірш. Поезії Максима Холявіна

Питання ти маленьке – «як?» Не вір ілюзії ста років перед пісками декаміріад геологічної історії, секунда ти – від А до Я, омега поруч, заховалась серед спогадів, часу нема на каяття, лише на відповідь…

Із двох обидва

I. …а зрештою, в тебе завжди залишається смерть – останній діалог із ґрунтом, рясно вкритим листям, таке інтимне, ні для кого іншого, неначе схованка, проте скоріше крок узбіччям довгої алеї, ти все життя від самого початку поруч з нею у диспуті взаємних заперечень, сплітаючи акорди дивних речень, як промінь сонячного світла звиває колір з пряжі…

Читати далі

Метафізична хижість

Із темно-зеленої глибини до світанку сучасного тягнуться корені, наказують коханим їсти плоть і соки одне одного, і того не втамує жодне із християнств. Маленький острах болю тільки втримує від богомолячого прагнення здушити чи загризти, а також холодильне прагнення на завтра безцінне м’ясо залишити. Так світло Аполлона з полювання м’ясоїдного перевернуло любощі тваринництвом молочним, але на…

Читати далі

Абсолют не шукає розваг, на відміну від бога, що все – на два поділив і тепер молотом від ковадла вибризкує іскри – трагедій і щасть, роблячи феєрверк на догоду своїй абсолютній нудьзі.

Задушливий сухого листя опіум повітря полонив так швидко – Осінь розробила свій бліцкріґ. Про Літо спомин тане цукром у безроздільній прохолоді, вона по небі суне фронтом, занурюється у блакить. Справжніше най – рудий твій колір, зникомий майорить поміж дерев на вітрі, збурює нутро товстими косами, вабить за собою у майбутнє, якого назавжди немає, дощі на…

Читати далі

1 39 40 41