Instaвірш. Поезії Максима Холявіна

Instaвірш Pack #53 – Листопадовий чин

Обкладинка: Xander Ashwell

I.

Опадають міфи,
маски осідають,
останнє слово
кружляє додолу,
моє гілля лишилось голе,
душа небу холодному
обійми розкриває
і завертаються від захоплення
корені під покровом
минущого, що стало
минулим – шарфом із золота
на горлі на межі застуди –
захищає якорем,
щоби в блакиті тій не потонула,
не захлинулася у захваті
безмов’ям…
***

II.

Лунка тиша моєї присутності
відбивається від чорних тіл дерев –
я зупиняюся – в повітрі зріджуються сни,
і тисячі блакитних ранків
уміщуються ув одній сльозі,
яка мішається з туманом –
в диханні безмежжя… тане… тане…
***

III.

Не знаю нічого,
нікого не знаю –
торкаюсь поверхні холодного дзеркала
тільки: там листя кружляє,
вкладаючись тихо
під ноги гігантів зелених,
щоб хмарами стати,
що в напрямку Сонця
з гілок відлітають…
***

IV.

Ввечері чутно,
як тихо співає
genius loci,
предмети в тумані
сплітає в орнаменти значень,
і тіні до тебе звертаються,
вуха вібрують,
я провалююся в сутінь існування
між секунд,
я знаю!
знаю…
знаю…
знаю…
…кола дзеркалом ідуть…
***

V.

Саван осанною осідає
на щоки мереживом –
в найчорнішу годину
умащує білим,
і час завмирає
на вдиху –
шуми обтікають
із нього по стінах
столітніх, і барви з ними –
стікають в безбарв’я,
в очах темніє,
повіко небесне лягає,
кружляють тінями
по вулицях сни…
***

екзистенціялистопадосіньприрода

Максим Холявін • 2015.07.21


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *