Персональний сайт Максима Холявіна

μαχία ІІ

І. Коли зібрано врожаї, млосний полудень припікає, з трав задушливі запахи бентежать і охмеляють, підіймаються парубки, на мечі плуги перековують, воювати йдуть у степи за любов. ІІ. Перша кров – зупинись на межі, вогню пристрасті не довіряй, ця любов на твоєму ножі двері холоду прочиняє, жар тримай, біля краю тримай, більше тиску вже буде –…

Читати далі

Instaвірш Pack #44 – IX інставіршів

І. Відсвіт вечірній на стінці, у якому комашка відкине тінь, проповзаючи по своїх справах. ІІ. Якщо пам’ять – стрімка вода, то хочу я, щоб твоє пропливало у ній покривало… ІІІ. Оглушлива тиша на виході з сірого шуму означає свободу. ІV. В марафоні у тисячу лі перемагають равлики. V. Відсвітає дня репліка, лампа-луна вночі в синє…

Читати далі

Мелофілія #11 – Добра ONUKA

ONUKA – це, мабуть, найвеличніше явище в сучасній українській музиці. Чому так? Тому що саме Наті Жижченко з чоловіком Євгеном Філатовим удається через призму електрофольку дати нове дихання українській народній музиці. При цьому, на відміну від не менш потужної, але більш «консервативної» (кажу умовно, для того і поставлені лапки) в плані виразності ДахаБрахи, ONUKA влучає…

Читати далі

Повернення

Щоб оживити ніч – рукою поведи, дивись, як у повітрі стигнуть кола, позаду гаснуть наші кроки, на грані слуху чутно тон – зірки шепочуть, хвилі шурхотять, усесвіт дихає, хитаємось в нього на грудях, поки всі сплять, гуляємо, сп’янілі від безсоння, і ріки бесід струменять до моря, де купається Місяць уповні, де наші душі мерехтять…

Мелофілія #10 – Душа Океану

Саме по собі імітування природи в музиці мені не дуже до вподоби, адже я прихильник того, щоб передавати, як звучить сама душа, а не формальний пейзаж на сітківці. Втім, імітування при достатній степені уваги та фокусу може бути формою медитації, і тоді виходить, що ти саму свою душу змушуєш проживати імітовані предмет/явище. Тоді імітація стає…

Читати далі

Ліліт by proxy

Бездумно хижа в сліпучому прагненні бути – ти метеор, ти гориш, ти розіб’єшся, вгризаючись у поверхню, тамуючи голод солодким, невинна, прекрасна, потворна – звіряча, божественно люта, нелюдська, дитяча, сліпа і безумна, пульсуюча кров ненастанна, вогненне начало кінця безкінечного.

Містерія

Як згори – так внизу. Герметичний вислів Тінь біля трону – божество, вода морська тече на твої білі стопи, зберігаючи рівновагу гармонії і симетрію, крізь яку звучить голос на частотах за межами слуху, лиш означуючи присутність, лиш торкаючись окраєм сукні… …я вводжу тебе у храм, як останній елемент, укладаю тебе в порожнечу священного місця на…

Читати далі

Мій перший поетичний вечір

Свята подарували трішки вільного часу, і несподівано відчув сили для чогось творчого і нетипового у потоці рутини. Наприклад, літературного вечора. Адже дуже давно вже кортіло почитати на публіку, розрядити духовне напруження не тільки віртуальною публікацією, але чимось матеріальним, більш подібним до ритуалу. Це повинен був стати мій перший власноруч організований і формальний захід. Досі я…

Читати далі

Староноворічні дрібнички

Життя (особливо за сучасної епохи) – це постійне споживання інформації. Ми копирсаємося на всесвітньому звалищі відомостей, обираючи повідомлення до вподоби, і так накочуємо велику таку багатошарову кулю – в кого з чого – іноді з багна, а іноді – з коштовностей. В будь-якому разі, це дуже затишна, комфортна і комформна інформація, навіть якщо вона якісна….

Читати далі

Instaвірш Pack #43 – Танатософія

Картина: Іван Марчук – Тут затишно мені, 2005 Карбон “О, не журися за тіло! Ясним, вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, — стане початком тоді мій кінець”. Леся Українка, «Лісова пісня» І. О, не журися за тіло, що – попіл, за…

Читати далі

Карбон

“О, не журися за тіло! Ясним, вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, — стане початком тоді мій кінець”. Леся Українка, «Лісова пісня» І. О, не журися за тіло, що – попіл, за спогади не журися – золу, врешті-решт, чорно-сірий колір нагодує…

Читати далі

Проблеми кубофутуризму

Одна гарна людина спостерегла, що facebook живе «від agenda до agenda», і мало не щотижня в море користувачів падає якась інформаційна каменюка, розбурхуючи хвилі не надто ароматних дискусій. І хоча до певної миті вважав себе імунним до цих «метеоритних дощів», знайшовся триґер і для мене. Для всіх, мабуть, рано чи пізно, знаходиться, вберегтися можна лише…

Читати далі

Рецепти апофеозу

Сила, подібна до моря, у якому тонуть усі негаразди… На мою думку, саме цей ідеал переслідував Ніцше, коли говорив про «силу». Як відомо, він фанатів від античних греків, а у греків є такі поняття, як «атараксія» та «автаркія». Краса рівноваги Автаркія (грец. autárkeia — самовдоволення) — незалежність від усіх речей зовнішнього світу або інших людей. Життєвий ідеал…

Читати далі

Мелофілія #09 – “07” та інші

Зазвичай про Висоцького згадують або на день народження, або на день смерті. А мені-от у голові просто так посеред вулиці заграла «07». І подумав я: «Боги, яка все-таки крута пісня!» З цієї пісні я в підлітковому віці вкурив Висоцького по-справжньому. Доти були тільки дитячі прослуховування разом із Батьком, і тоді мені здавалося, що Висоцький –…

Читати далі

Instaвірш Pack #42 – Метаноя

Тендітні воїни нагострюють списи, спрямовують вістря на зуби Смерті, за грою їхньою спостерігає небо мовчазне, і там, де вони упадуть, їх чекатимуть пси, охороняючи суть, смерті не вірячи, душі крихкій жменю цементу вічності простягуючи, їхнім кісткам дорога вглиб, до тектонічної плити, їхній подих змішається із сімомастами вітрами, і вже не скажеш тут, що смерть перемогла,…

Читати далі

Сніжень

О, снігу диво льодяне! Як відсутність тепла вибирає з краплини кристал… Він злітає з небес, немов Перший із янголів, і на золото тьмяне у тіні вкладається м’яко, переломлює світло, утворюючи момент, елюзивну миттєвість того, що назвали життям, в храмі з плоті і кості, в системі дзеркал і призм заблукав його голос, збентежуючи моє я.

Instaвірш Pack #41 – Речовина

Обкладинка: довільна асоціація елементу пам’ятника битві при Kadinjača (Сербія) Нехай правда, що важча за пісню, стікає униз по регістрах і десь невимовно глибоко вдарить потужно і дзвінко, від басу цього відштовхнеться душа до безмежності висі й там повисить розіп’ятим дивом, аж поки розчиниться, і тільки зойк потривожить когось на вулиці, і погляд він скине до…

Читати далі

2014 – Ландшафти і драми (Книга на продаж)

Ну, що ж, любі друзі, намагався подовше відкладати цей момент, щоб не стратити, та схоже, більше відкладати нема сенсу. Пишу я давно, але, мабуть, справді варті речі стали виходити з-під клавіш лише пару-трійко років тому. В цей час сформувалася книжка під назвою “Ландшафти і драми”, котру я довго тримав у відкритому доступі, але анонсував мінімально,…

Читати далі

Божественна ілюзія

Завдяки Юнґу стало зрозуміло, що бог таки знаходиться всередині нас. До того ж, у кожного є власний «божий інтерфейс», і це фактично розмножує богів поза рамки будь-якого глузду. Адже на кожний окремий глузд припадає свій бог або сума богів. Те, що точиться в нашій підсвідомості – має об’єктивне значення для нашого існування. Ми не зможемо…

Читати далі

Instaвірш Pack #40 – Art Nouveau

Обкладинка: Густав Клімт – Портрет Аделі Блох-Бауер І (1907 р., фрагмент) Чому, власне, “нове”? Тому що за внутрішнім відчуттям і формально завершився доволі великий творчий період. Його плодом стала книжка віршів “Тріщина в Пустоті”, котру я подав на конкурс видавництва “Смолоскип”. Цьогорічна осінь немовби закрила чергову внутрішню оболонку, “річне коло” душі, й тепер назовні спливають…

Читати далі

1 3 4 5 6 7 33
%d блогерам подобається це: