Genius Loci ч.4

IV. НОСТАЛЬГІЯ Ще один доказ на користь зв’язку з місцем – Ностальгія. Скільки митців-вигнанців та й просто вимушених емігрантів страждало на чужині… Важко та й не дуже потрібно зараз судити – хто чому й навіщо їхав геть, справа в тому, що вони неодмінно не могли просто так взяти й покинути Батьківщину. Мова не йде про холодних людей без почуттів, або відірваних від коренів. Мова йде про тих живих, хто склав своїм життям золотий фонд народної історії.

Читати далі...

Genius Loci ч.3

ІІІ. ХРОНІСТ Здавалося б – яка заслуга хроніста? Він уявляється таким собі переписчиком подій, мов із однієї книжки в іншу. Але ні. Перша заслуга хроніста полягає в тому, що він розбирається в тугому клубку подій. Сучасність не так-то просто розкладається на стрункі вектори чиїхось прагнень, вчинків, або навіть природних явищ. Тільки аналітик здатен правильно розставити акценти й крапки над «і». А ось аналітичні здібності – вже чеснота. Друга заслуга хроніста полягає в тому, що він сам може впливати на предмет своєї праці – реальність.

Читати далі...

Genius Loci ч.2

ІІ. ЛАНДШАФТ [caption id="attachment_511" align="alignleft" width="300" caption="Урбанавтика дозволила відкрити безліч нового в маленькому, здавалося б, Маріуполі. Мені страшно навіть уявити, скільки непізнаних куточків існує в багатомільйонному Києві та інших містах. Але найдорожчими й найближчими завжди лишатимуться місця запиленої перлини, принишклі вулиці Старого Міста й індустріальні лабіринти по той його бік. Тут, у заростях кальміуського очерету, ми з Другом прокладали свої маршрути в невідоме, а разом із ними креслили нові польоти думок."][/caption] У фільмі Хуліо Медема «Секс і Люсія» я побачив ландшафт: плаский, суворий, оточений морем і сповнений пожухлих пів-пустельних кущів. І та суворість та рівнинність так живо зрезонували в голові, що я зрозумів – хоча я й полюбляю гори та ліси, але генетичний зв’язок між мною та рідним маріупольським степом і морем, бар’єром між водою і Приазовською височиною – вже занадто глибоко всередині, аби не відчувати цього приємного стискання в грудях, коли зустрічаєш щось схоже на нього. Ландшафт народжує нас разом із Батьками. Ми народжуємося не тільки як частина людства, але й як новий мешканець конкретного місця, ландшафту. Словосполучення «генетичний зв’язок» в даному випадку дуже влучне. Ландшафт накладає на нас свої старі долоні й посвячує в свої таємниці. Чим довше ми живемо, тим більше у нас можливостей дізнатися нове, але треба не втратити смак до пізнання, не дати пилу часів і мерехтінню соціальних ілюзій забруднити наше сприйняття, розірвати зв’язок між нами і дідусем-ландшафтом.

Читати далі...

Genius Loci

І. СЕРЦЕ БУТТЯ

О царь Недоступного Света, Отец моего Бытия Иннокентий Анненский

Взагалі-то, ці два рядка безбожно вирвані мною з контексту віршів «тихого поета». Але саме друга частина звертання уособила ще одне почуття явища, зазначеного в назві поста, – Генія Місця. Отець мого Буття… Так само там могла би бути й Мати, але краще за все сказати: «Серце мого Буття»…

Читати далі...

Само Оборона

Про питання психології в одноборствах в трьох частинах. Частина перша – Жіноче питання На розробку питання надихнули як власні занепокоєння минулого, так і стаття, на яку Ви знайдете посилання нижче. [caption id="attachment_455" align="alignleft" width="192" caption="Boris Vallejo - Blood Red, Sister Rose"][/caption] Патріархальний устрій поставив жінку в пасивне становище. Обов’язки її обмежилися готуванням, поранням по хаті, народжуванням і догляданням дітей. Звісно, що це не завадило з’явитися в історії жінкам-повелителькам, воїтелькам і стати причиною конфліктів та примирень. Але всі вони були виключенням з правил, і здобувати власне положення їм доводилося за допомогою усіх можливих засобів – краси, розуму, хитрості тощо. Просто нікому ніщо не діставалося. Але головним промахом жіноцтва стала втрата навичок самооборони. Скільком жінкам з давніх часів і до сьогодні довелося терпіти над собою насильство. Жінку б’ють грабіжник і чоловік, ґвалтує маніяк, жінка в конфліктній ситуації автоматично перетворюється на жертву. Відбувається це, незважаючи на те, наскільки жінка емансипувалася, наскільки стала «стервом». Без навичку фізичної самооборони її легко може зламати якийсь покидьок. І це не є добре.

Читати далі...

Мислити екологічно (декілька кроків назустріч гармонії)

[caption id="attachment_435" align="alignleft" width="300" caption="Bow to RECYCLE! =)"][/caption] Все витікає з мислення й усе відбувається «тут і зараз». Як сказав у минулому столітті Джон Леннон: «Життя – це те, що відбувається навколо тебе, поки ти займаєшся будуванням планів». Для того, щоб досягти успіху в житті, а також зробити світ кращим (я не сумніваюся, що багато людей хотіло б зробити це) – треба просто час від часу пригадувати декілька речей. Робити хороше треба вчасно, неможна відкладати хороше на потім. От саме зараз згадайте, що Ви не просто, вибачте, «бидло», але просунутий, цивілізований споживач… Та ні, навіть – творець, у якого на плечах не просто засіб для шапки, але потужна машина ідей і думок. От саме зараз і не забудьте розсортувати сміття, закрити кран, вимкнути світло…

Читати далі...

Мудрість Людини та Звіра

[caption id="attachment_396" align="alignleft" width="221" caption="The Ecology Man (c) Sam Haskins"][/caption] Мрія про Гармонію Резерви людської психіки – непізнаний темний храм, величезний храм. Людина – дитина біосфери, результат довготривалого і триваючого досі процесу модифікації цілого планетного організму. Вмикаєш уяву і поринаєш у величезні фантазії «майбутнього», а точніше – в огляд потенціалів, існуючих уже сьогодні, просто ще не розкритих. Якщо людина виживе і порозумнішає нарешті, то її очікують часи величі. Може, навіть Золотий вік.

Читати далі...

Володимирський собор. Екскурс

[caption id="attachment_380" align="alignleft" width="224" caption="Володимирський собор"][/caption] Володимирський собор приваблює око жовто-білою палітрою стін і золотом куполів. Кольори накладаються на гострі форми фасаду. Здається, ніби він побудований цілком із трикутників, ромбів і квадратів, у контрасті з півкруглими вікнами, склепіннями і куполами. Контраст створює напруженість враження, задає фасаду прихований рух, пізнаваний завдяки чеканному ритму архітектурних форм, ордера, тонким вібраціям декору. Виконаний у руслі модерного мислення (славнозвісний «псевдоруський» чи «псевдовізантійський» стиль) храм виглядає якось дуже сучасно поряд з новобудовами, в ньому немає притаманної багатьом соборам архаїчності. Він цілком належить сьогоденню, слідує за роками.

Читати далі...

Поетичний кінематограф Андрія Тарковського

[caption id="attachment_366" align="alignleft" width="300" caption="Андрій Арсенович Тарковський"]Андрій Тарковський[/caption] Кіно Андрія Тарковського – потужне поетичне явище. Можна сказати, Тарковський затвердив, що музичність і поетика можуть існувати в будь-якому роді Мистецтва. Завдяки йому фільм можна сприймати не як третинну реальність, а як образну структуру, нелінійний рух, «радіальну фабулу». Не лякайтеся страшних слів, я поясню. =)

Читати далі...

У пошуках універсальності. ч.2

Друга частина опусу. Приємного читання. =) Романтизм йшов синхронно з індустріалізацією суспільства. [caption id="attachment_358" align="alignleft" width="300" caption="В загальному плані мету індустріалізації можна романтизувати, як це зробили з часом комуністи, але на місці реальність свідчить про протилежне, а отже – нівелює ефект романтичного міфу."][/caption] Разом з нею йшло подрібнення та знецінення людини серед людей. На початку ефект від процесу був непомітний, аж поки ХХ ст. не загриміло Світовими війнами та революціями. Тобто – поки не відбувся горезвісний «бунт мас». Але високий порив Романтизму швидко з’їла брудна й несправедлива реальність. Інженерна думка хоча й дозволяла людям нібито жити краще, але втілення її не відрізнялося особливим комфортом. Й досі на заводах люди на верстатах працюють або не дуже зручно, або зовсім незручно, не кажучи вже про обслуговуючий персонал, котрому часто доводиться «пірнати в мастило», і постійно – «пірнати в пил». В загальному плані мету індустріалізації можна романтизувати, як це зробили з часом комуністи, але на місці реальність свідчить про протилежне, а отже – нівелює ефект романтичного міфу.

Читати далі...

У пошуках універсальності. ч.1

Ще один великий опус. Для зручності читання розділяю навпіл. Пост не є замінником обіцяної розповіді про органний концерт. =Р Іноді мій мозок нагадує мені такий собі смітник, а я на тому смітнику сиджу й ліплю з уламків думок усіляке різне. Один вельми цікавий досвід народив усередині велику зацікавленість органною музикою. Звичайно, першим ім’ям органної музики є Бах, Іоганн Себастьян. У безодні мережі вирив ріп вінілу, де його речі грає Альберт Швайцер, видатний німецький музикант, філософ і гуманіст. Наступним кроком був Органний зал у Харкові. Ланцюжок змісту продовжився фільмом Андрія Тарковського «Ностальгія» та книжкою про Мікеланджело. Перераховані речі об’єднує одна штука – тема духовного змісту мистецтва.

Читати далі...

Психологічні одноборства. ч.3 – Глибше за ідеологію

Я вважаю, в людині є речі, глибші за погляди, віросповідання та інші ідейні речі. Є більш універсальна сутність, якості та властивості котрої крізь часи, релігії та політичні устрої оцінюються більш-менш однаково. Вона пролягає десь між підсвідомістю та свідомістю, мабуть, саме там знаходиться інформація, відповідальна за соціонічний тип. Можливо, там знаходиться також і ядро нашої особистості, те, що робить нас унікальними людьми. Так от, варто прагнути до тих глибин, аби віднайти гармонію стосунків. Люди часто чіпляються за погляди, поверхневі розбіжності, які аж ніяк не відбиваються на глибинних співвідношеннях психічних форм. Яблуко роздору часто полягає в не таких уже й значних речах. На фоні великого резонансу такі дрібниці повинні були б загубитися, але хворобливе самолюбство (знову ж таки, поверхневе) не дає не звернути увагу на них. Велика мудрість і сила полягає в тому, аби перемогти бурхливі емоції на поверхні, щоб дістатися глибинних течій, вивести конфлікт з рівня поглядів на рівень вартостей, прагнень. Звичайно, поверхня, зовнішність – це перше, що трапляє нам у вічі, але далеко не завжди зовнішність правильно й точно показує нутро, та й треба мати неабияке вміння, щоби правильно розпізнати, що в людині на думці. Як часто кажуть: «А спочатку він/вона мені так не сподобався/лась…»

Читати далі...

Філософські імпровізації. Частина 3

Треба було назвати текст "філософські імпровізації на основі маскульту". Насправді, дуже багато асоціацій спливають саме з кіно та телебачення, хоча я не можу назвати себе надто обізнаним з ефіром. Проте типажі досить яскраві, тому чом би й не скористатися ними для наочності? Третя частина цієї експериментальної додекафонії буде поки що завершальною. Думки з теми виписані максимально, тепер треба робити перерву, доки не повернеться натхнення. Не факт, що знову з'явиться щось подібне до наведених текстів. В будь-якому разі, це був цікавий і приємний експеримент зі збирання до кластерної купи великої кількості думок. Тож наостанок зустрічайте тему героя.

Читати далі...

Філософські імпровізації. Частина 2

Друга частина не змусила на себе довго чекати. Хоча я продовжив свободний вираз думок, тема вже почала диктувати власні рамки, текст став трохи більш зв'язним, цілісним. Легше стало проглядати стрижневі думки. І що хотів би зазначити, так це велике захоплення і задоволення від написання, яких не відчував уже досить давно. Сподіваюся, це позитивно позначилося на якості матеріалу.

Читати далі...

Філософські імпровізації. Частина 1

Вперше за доволі довгий час створення тексту перетворилося на потік свідомості. Можна сказати "я створив кентавра", хоча на масштаби ніцшевського "кентавра" посягати мені ранувато. =) А почалося все з розрізнених думок після перегляду документального фільму каналу "НТН" про "російське карате" і гучного свого часу блокбастеру в двох частинах "Kill Bill" від пана Тарантіно. Останнього джентльмена я, насправді, не дуже високо ціную, проте фільм змусив задуматися. Нестак сам по собі, а як збірна солянка різноманітних алюзій та естетичних втілень однієї теми - теми вбивства і влади вбивці. Розрізнені думки поєднувалися між собою за якимсь не дуже зрозумілим інтелектуально, але добре відчутним емоційно, принципом, хотілося перетворити їх на текст. Одразу не вийшло. Накидав був план, але думки вперто не хотіли тому плану коритися. Зрештою, дозволив тексту вести думку без застосування свідомості, що перетворилося на її потік. Не можу сказати, що це мені не сподобалося. Написання публіцистичного тексту перетворилося на імпровізацію, вивільнення наболілого філософського роздуму. Так і вийшов наведений нижче текст. Можливо, Вам сподобається, а можливо, Ви закидаєте мене банановими шкурками за таке горе-експериментаторство, в будь-якому разі хочеться цим досвідом поділитися. Тут Ви обов'язково знайдете алюзії теми воїнів світла, розроблену Пауло Коельйо, відсилання до Ніцше, прямі аналогії з Гессе і багато персонального екзистенціалізму. Як показали думки після завершення останнього шматка - все тільки починається, бо тема гри, гравця, аристократа потребує подальшого розкриття за допомогою художніх образів та прикладів з життя. Тому я гордо називаю поданий текст першою частиною мого вербального концерту з елементами додекафонії. =) Приємного читання.

Читати далі...

Розумник, засмажений в пиві

Мало бути розумним. Розум не гарантує нам «високих моральних якостей». А що це, власне, таке? Людина велика зовсім не можливістю сполучати речі, підбирати відповідності. Людина велика своїм творчим потенціалом. Йдеться не тільки про художнє мистецтво – будь-яка діяльність може бути творчістю, навіть праця прибиральника. Важливо тільки, щоби був резонанс між душею та тим, що роблять руки. Зазвичай, коли цього нема, - людина не дуже щаслива. Аналіз, синтез, дедукція, індукція – все це суть лише інструменти. Самі по собі вони не мають сили, тільки в руках майстра вони набирають чарівності. А майстер – це творчість, енергетичний імпульс, що відшукує собі русло в житті.

Читати далі...

KULTURKAMPF: Інструкція із самоексплуатації

[caption id="attachment_277" align="alignright" width="147" caption="Генріх Фрідріх Фюгер. "Прометей несе вогонь людям" (1817 р.)"][/caption] Наступним питанням постає: «А як же добитися змін? Що треба зробити, аби життя стало кращим?» Питання з одного боку – складне, з іншого – просте. Не існує одного рецепта на всіх – це правда. Проте ми можемо ділитися досвідом, й десь там, посеред усіх слів, знайдеться імпульс для змін.

Читати далі...

Заповідь: не стань кровопивцем

Перед прочитанням даного матеріалу рекомендую спочатку ознайомитися зі змістом книги О. Забужко «Шевченків міф України». Після прочитання книги Оксани Забужко «Шевченків міф України» сам собою напросився один важливий висновок: держава не може триматися на крові. Будь-який шовінізм, надмірний радикалізм і схильність до вирішення питань насильством – перші кроки в побудові чергового тоталітарного жахіття. І тут жодні благі наміри не відіграють ролі, бо ж сутність справи одна – насильство і тиранія, загорнуті в національні кольори. Але тепер кольори є лише зовнішністю, засобом, сам дух нації вимирає, захлинаючись кров’ю праведних і неправедних жертв. Якщо людина в боротьбі уподібнюється до ворога – вона програє, адже, врешті-решт, навіть після її перемоги тріумф одержить не права справа, а ідея та дух ворога. Таким чином кровожерливість народжує кровожерливість, зло заражає собою правоту, хвороба терору поширюється.

Читати далі...

Дух музики

«Чого ж ти лякаєшся? Із людиною відбувається те саме, що й з деревом. Чим вище він прагне вгору, до світла, тим глибше врізаються корені його в землю, вниз, у темряву та глибину, - у зло».

Фрідріх Ніцше. «Так казав Заратустра»

Коли розбираєш класичний твір, уважно слухаючи кожний акорд, кожну ноту, - перед тобою постає дивовижна логіка звуку. Коли слух налаштовується на тональність твору, вхоплює розвиток мелодії, то розум уже сам підказує наступний акорд, наступний хід. Декілька основних нот задають хід усього твору. Знаючи їх – зможеш написати стільки, скільки буде потрібно. Ці декілька нот вміщують у собі все – основну, побічну партії, вступ та розвиток сюжету, вони є ключ до шляху, де вдалі майорить світло кульмінації. Гра – рух до неї, кроки, біг. Світла стає все більше, нерви розжарюються все біліше, і – ось! – він, вибух, хвилі, промені та іскри, наднова. Далі гра – поширення її променів у просторі, розрішення внутрішнього напруження і задоволений спокій. І все завдяки декільком нотам, що стали стрижнями внутрішньої гармонії твору.

Читати далі...