Еони

І. На якій міцній не стояв би землі, все одно рушає, здіймає губи – цілує небо, дряпає небо закохано й хижо, пускає в небо гарячі соки, і дихання чорне, заходиться трясцею в любощах, й хвилі на березі жоднім тебе не покинуть – підкинуть – танцюй – незграбно, чудово, з розмаху душею об глину – слово….

Читати далі

[…]

Відштовхують горизонти долоні без страху, розчахнуті шиби дзвенять… Ти бачиш? – Відлітають зграї – і зорі, поля та дерева за ними летять… Хочу подякувати Анастасії Стрелковій, авторці книги “Буддизм: філософія порожнечі” за натхнення.

Брижі

Життя – золотавий відблиск від Сонця на пустоті, караваном йдемо по воді, споглядаючи власну тінь, виграє на поверхні й ховається в глибині світло, що стало нотами, що стали словами й пішли ген за обрій тиші й звідти – анічичирк, тільки брижі… тривожать нас уві сні. (2015) Wisdoom by Mathias Grassow

Глек

Чужа душа – тиша, порожня дорога, наповнена світлом, що не потрапляє в зіниці твої, ти водиш руками, ти ловиш слова, викладаєш в круги їх, мов смальту, але в центрі завше лежить пустота, невідомість завжди залишається в центрі… Обкладинка: Wikipedia

Погляд крізь порожнечу

Слова роняють з рук мечі – оглушливий дзенькіт луна… У воді нерухомій втонули ключі, стіною мовчання зі скла, зникають міста, проступає крізь них обрис гір, заростає стежина, трава поглинає сліди, помирають хвилини, зносять хвилі мости, засинає дзвін у твоїй голові, тільки дихання в тінях тремтить, з темноти проступає обличчя сновиди, тріщина в дзеркалі від запитання:…

Читати далі

Світ-танок

Абрикос – обрис кос, колоситься колос у морі рос, молоко за вінця глеку пролилось, закохані звірі стрічають Сонце, що майже прокинулось, вже ось-ось…

[…]

Блакитна вуаль о 17.30 лягає на очі, і раптом всередині – нерв – замикає захопленням й болем, і сльози потопом зринають з глибин. Хто ти? Хто ти? – питаю у темного. – Ти… ти… – лунає…

Майя

Вітер колихає тканину, тканина ховає її обличчя, граючи тінями на моїх повіках, пригадую ім’я заповітне – Майя… Не затуляй сором’язливо мрію, але не поспішай здійняти меч над головою, ми виплекали змогу – говорити, вистелюючи шлях словами – до свободи… Cover art by Zeng Hao

Instaвірш Pack #24 – 空

Дні нечутним шумом огорнули зір, навпомац рухаюся, перебираючи години, по мапі тіней по той бік повік і спалахів, і музика у тінях обрисом надії, сніг, немовби заметіль, а ти – у драних лахах чикрижиш кригою у пустоті лункій усеохопного «не знаю…» *** Естетизуй невроз, поля засівай сльозами – збіжжя дадуть, згодом випечеш з нього хліб,…

Читати далі