Катерина Білокур. Сила Землі у Людині (відео)

11.12.2011

(з вечора пам’яті до 111-ліття від дня народження художниці)

 

Катерина Білокур. Привіт урожаю

Катерина Білокур. Привіт урожаю

Народне мистецтво мешканцям міст може здаватися нецікавим, навіть нудним, бо воно розглядає світ з іншого боку, іншими очами. Міщанин розглядає світ ніби відсторонено, як, наприклад, кіно. Людина з села, людина Землі розглядає світ ніби ізсередини, бо сама належить до середовища, є його частиною. Для міста Природа відбувається на екрані, відділена від споглядача невидимою межею цивілізації, міського простору. Людина Землі переживає Природу на собі, вона просякає собою все його життя, для неї всі ці квіти, дерева, колосся, погода – не тло, не кінопоказ, а безпосередні події, те, що його найбільш хвилює. «Земному» життю почали заздрити ще романтики у ХІХ ст. Але вони також не пішли далі від кіна, оскільки були вже дітьми часу міст. Проте багато (коли не більшість) геніїв європейської цивілізації брали своє мистецтво саме від Природи, від первісної творчості – народної. Як казав один з класиків музики, нажаль, не можу згадати вже імені: «Ми нічого не створюємо, все створив народ, а ми тільки обробляємо».

Читати далі »

Genius Loci. Тривимірна історія (відео)

05.11.2011

Софія на заході Сонця.

Музеї з точки зору непосвячених зберігають у собі не стільки експонати, скільки ідеї – холодні й байдужі. Самодостатні. Ба навіть не ідеї, а сам лише пафос, незрозумілий пафос відчуженого минулого. Проте той, хто має ключ розуміння історії, знає, що це не просто предмети старовини, які коштують стільки-то. Він знає, чому вони настільки дорогі. Бо це насправді компакт-диски з епопеями не гіршими за всі сім книг про Гарі Поттера. Уламки і статуї, вази і картини оповідають історії цілих поколінь, цілих цивілізацій, і всі вони були складені з доль справжніх людей. Всі вони були живі, вони любили, ненавиділи, захоплювалися чимось, шукали сенс життя або просаджували його в забутті. Кожна подія минулого знаходить відгук сьогодні. Прямо, можливо, це не помітно, але коли вчитатися, то можна зрозуміти, яким чином Древній Єгипет пов’язаний з сучасними християнськими конфесіями, скільки давньогрецького розсіяно в наших уявленнях і навіть у розумових засобах, якими ми користуємося кожного дня. Люди можуть бути дуже різними, вони створюють несхожі культури, часом, навіть поняття «доброго» та «поганого» у них протилежні, але ніхто не залишається островом, як казав Джон Донн. Всі є частиною однієї планети, тому кожна історія має свою вагу та свою цікавість. Музеї не є саркофагами з тліном, вони зберігають життя записаним на предметах, на його продуктах. Саму Землю можна уявити жорстким диском всього живого, опорою для всесвітньої, біосферної пам’яті.

Читати далі »

Час DIYати. Мистецька платформа (відео)

28.10.2011

Разом із дорослішанням нових поколінь ми вступаємо в епоху славнозвісного DIY (do it yourself – зроби сам). Оскільки життєвий досвід показує людям і молодим зокрема, що ні від кого нічого чекати не доводиться, вони все більше схиляються до простої думки «коли не я, то ніхто». І беруться, зрештою, до роботи: захищають свій життєвий простір, організують свій час конструктивно на противагу деструктивним тенденціям часу.

 

Штучний світ відмираючої європейської цивілізації при всьому своєму безглузді ще має порох в порохівницях і використовує його переважно для винищування всього живого: парків, пам’яток історії, культурних цінностей – задля того, щоб заполонити «звільнений» простір своїми недолугими дітьми: супермаркетами, ТРЦ, БЦ, ППЦ та іншими чудовиськами. Люди вже не мають права сидіти на травці в тіні дерев і дихати свіжим повітрям. Як це так?! Чого це вони?! Вони повинні сидіти в кафе, переважно – фастфуді, й насолоджуватися кондиціонованим повітроподібним газом! Ну і, звісно, приносити генералам того штучного світу – профіт. Як показує час, «цивілізатори» в пориві «розпродажу цінностей» ладні кожен квадратний метр утикати торгово-розважальними інституціями, потроху підтверджуючи безрадісну перспективу світу, де платитимуть за повітря.

 

Протидією такій тенденції є самоорганізація ще живих мешканців напівживих міст. В авангарді, як завжди, молодь, але до неї вже долучаються й дорослі. Бо проблема стосується кожного, і хто так просто віддасть роки життя – скільки б їх там не лишилося – на поталу байдужому сьогоденню? Як завжди, в протилежному куті стоїть (яка-ніяка) творчість, прогресивне мислення, духовність (не в значенні пєлєвінських «понтів») і активізм. Мистецький простір у разі відокремлення від громадського втрачає свій сенс, і тому митцям завжди необхідно бути в дотику з суспільством, у якому їм довелося жити. Одне з головних завдань мистецтва взагалі – форматування дійсності через перетворення людського мислення та почування. Тому мистецтву просто необхідні горезвісні «осередки», де творчі люди могли б прийти і поспілкуватися, поділитися створеним і новими досвідами.

 

Такий простір створила молодіжна організація «Мистецька платформа» в будинку за адресою вул. Грушевського, 4б, що в Києві. Скорочено: г4б. Замість того, щоб віддати ще один плацдарм в руки атакуючої цивілізації, молоді люди вирішили наповнити його творчістю. Вдвічі приємно, що там збираються люди, аби провести час адекватно, а не ламати дрова, випарюючи гормони. Звісно, є і свої незадоволення, мовляв, мало часу, мало місця, забагато рамок тощо, проте захід є, а значить, є можливості для подальшого розвитку. Згодом, може, і часу, і місця буде більше. Вимагати чудес від некомерційної ініціативи, де молоді люди все роблять своїми руками: від прибирання і ремонту до придбання необхідних для зимування речей – якось некоректно. Краще вже незадоволеним самим долучитися до роботи і допомогти зробити добре, а не просто фекати десь інтернетах. Наразі є ще одна класна альтернатива для молоді, можливість пристати до нормального творчого руху замість нічних клюбів і славнозвісних підворотень з наркотою, знайти місце, де метою є не пиво, а музика, вірші, якісь перформанси, до яких усі зможуть вільно долучитися. Хтось може сказати, що творчість ще не того польоту, але вона й стає “того” польоту саме в процесі спілкування, критики (звісно, що конструктивної), обміну досвідом. В будь-якому разі, краще, коли подібні ініціативи є, аніж їх нема. Так у нас принаймні залишається надія на “продовження банкету”.

 

Приємно спостерігати, як місцина, і без того повна історії та містики старовини на стінах, набирає нового життя, до того ж не просто утилітарного руху, а чогось душевного, може навіть у чомусь – духовного. Будинок стає каструлею, де заварюється бульйон нових творчих досягнень, нових досвідів. Це справжній ундергрюнд, і є всі шанси на те, що щось із того підземелля виросте. А також приємно, що саме молодь береться все підіймати, організовувати собі місце під Сонцем, а не скиглить на кухнях про несправедливість життя.

 

Зазирнути в новий творчій простір допоможе певний відеоматеріал, відзнятий на крайньому літературно-музичному вечорі, вперше за час існування г4б проведений у приміщенні.

 

Шо такоє Мокша?

31.07.2011

Шуба нада!?!?(с) Ромич

 

Людяний одяг

Вже ні для кого не є секретом, що Земля народжує людську культуру. Етніка – мова спілкування між народом і світом. Вона існує всередині людини – і психіки, і тіла. Тобто, це така річ, без якої людина вже не дуже людина. Тому важливо, аби ця штука залишалась живою. Сьогодні Український Ренесанс круто замішаний на спогляданні історії. Воно з одного боку добре, але з іншого – прив’язка до минулого не дає можливості етніці розвиватися. А вона, як і все в житті, може існувати тільки динамічно. Без динаміки, без «свіжої крові» на парному молоці – етніка перетворюється на мертвий і пильний конгломерат нікому нецікавих книжок і потертих шаровар. Хочеться додати, що «шароварщина» – то ще результат поганого відчуття самої історії, позбавлення її життєвості. Але це вже інша історія, вибачте за каламбур.

Читати далі »

Black Swan. Аронофскі рятує американських акторів

28.07.2011

Black Swan by Darren Aronofsky

Даррен Аронофскі – спаситель американського акторства. Сполучені штати, наскільки б великим не був потік поганого кіно звідти, все ж таки мають великий багаж акторського м’ясця. Мабуть, це не уникне слідство імміграційного характеру цієї країни. З мерехтливого натовпу етносів рано чи пізно будуть викристалізовуватися певна еліта, створена з найкращих представників кожної окремої спільноти. От і маємо наразі велику кількість дійсно видатних акторів, яким тільки не пощастило опинитися в наскрізно голлівудському контексті місцевого кінематографа. Але. Викристалізовуються не тільки актори, але й сценаристи й режисери. Тому з часом стали з’являтися фільми, які виразно контрастують з мейнстрімом, але при цьому залишаються поза межами арт-хаусного декадансу, продиктованого – за словами однієї цікавої статті – «каноном меланхолії».

Читати далі »