Персональний сайт Максима Холявіна

Темна вежа

В моєму храмі підземні кімнати, ще глибші, ніж я вважав, як далеко спускається вежа? – поділ відбиває в собі небеса, і кожна нова келія тримає в собі голоси, крізь прочинені двері – кричать, осідають на стінах вологою, чи це вибухає печаль з мого рота в обличчя нового свічада, туманно в очах, я спускаюся сходами крізь…

Читати далі

[…]

Сталося так, що одна з найважчих речей – розгладити зморшки на своєму чолі, розтиснути кулаки – забирає чи не більше волі, аніж протилежне… …зашкарбулу від крові щелепу тягну щосили, щоби впустити всередину потоп любові, над її водами несеться погляд до найширшого на світі обрію… …я був лук тугий, натягнутий заради цього моменту – гучного і…

Читати далі

Сатирикон

янгол у латексі, в кучерях – звір, раб і повстанець танцюють у клінчі, сльози збираються в серця на дні, під тиском спалахує злість на обличчі… калібрую ваги, бо підламує ноги тягар у слуги, його очі додолу тоді, як душа його хоче до сонця, йому треба зростити м’яз надійний в грудній порожнині, аби тягарі над тілом…

Читати далі

Сейсміка

Земля ковтає червоний сік, відсипає взамін у долоні важке зерно, так проходять золоті жнива восени, так в утробу наше стадо збирає на зиму смерть. На морозі не зважиш на запах від спин, що окреслили коло у просторі без життя, аж поки спека не змусить стріляти в них, щоб угноїти піски пустелі і висадити там гай….

Читати далі

Есхатон

Закінчується казка, простелений рушник, на краю відкривається магнітуда космічної порожнечі, мов удар гонгу, від якого хитаються самі тектонічні плити твого розуміння себе, у пальцях твоїх опиняється перо долі, і далі простий залишається вибір: укусити себе за хвіст чи рушити далі – наосліп, з одним тільки компасом сподівання і всім, що вдалось відвоювати на шахівниці Всесвіту,…

Читати далі

Теургія

Знімай біль, прошу, анестезія – така необхідна річ, щоб не вмерти від шоку, однак, мушу глибше занурити скальпель туди, де закінчуються волокна і починається порожнина душі – розколота на друзки галюцинацій, збирай, Кай, із них дзеркало слова вічність, підбирай кути, щоб не порізатися мозаїкою, збирай, щоби знову побачити, як виглядає – цілість, як бог будує…

Читати далі

Instaвірш Pack #47 – Відтінки квіту

Мармуровий палац на сипучих пісках, ти всередині – ідеально розіп’ятий на ланцюгах у статусі кво висиш, рота хаосу стуляючи, але тіні ховаються по кутках, і піщинки шепочуться з протягом на підлозі, сни чекають у тріщинах, стіни стогнуть, готові віддатися моці вітрів, потонути в роззявленій пащі, яку не спроможні втримати… ти висиш, ідеально розіп’ятий, в статусі…

Читати далі

Rabid Hole

Де ти? – В звірячій норі, де затихли слова, туки серця глухі розбавляють мовчання, земля визначає напрямки, пробачаючи, розчиняє наміри, «вниз і назад» – ось правило для того, хто страждає, стоячи на порозі храму, не в змозі його перетнути… ***

%d блогерам подобається це: