Персональний сайт Максима Холявіна

Гра світла

Обкладинка: unsplash-logoPeter Lewis Довгий відсвіт короткого спалаху, забутий етюд божества, слід сльози на замурзаних щоках, абсолютна безглуздість, перший плач – крик прощання у захопленні метеора, довгий промінь закінчується тобою, ти – жар доторку, що згасає, і більше в цьому всьому нічого немає, закінчуються рядки, залишається те, що між рядками…

Білий шум

Обкладинка: unsplash-logoAaron Burden Сніг – мова невидимого, він звертається повз дзеркало до того, хто в ньому відображений, змушуючи зображення танцювати, пускаючи по шкірі брижі, він огортає тебе і оголює, знімаючи все, що могло б врятувати, залишаючи білий колір, безкінечності білий шум…

Листопад

Обкладинка: Jonah Pettrich Опадають міфи, маски осідають, останнє слово кружляє додолу, моє гілля лишилось голе, душа небу холодному обійми розкриває, і завертаються від захоплення корені під покровом минущого, що стало минулим – шарфом із золота на горлі на межі застуди – захищає якорем, щоби в блакиті тій не потонула, не захлинулася у захваті безмов’ям…

Терапія

І. Відсутність осуду дозволить запустити руку в нутрощі, намацати пухлину і повільно витягнути з пітьми на світло, де вона повинна розтанути в процесі спокути і виправлення… ІІ. Як вижити після такого звиху? Як виправити, як зашити такі розриви? Ми зайшли далеко за рису поняття провини, на цьому рівні вже не працює інструмент осуду, тепер тільки…

Читати далі

[…]

Обкладинка: WEB AGENCY Щораз бере образа бачити, наскільки низькою та виявилась сходинка, що ти на неї витратив останні сили й лежиш тепер в калюжі поту, хапаючи дорогоцінний кисень з неба жменями…

Опади

Обкладинка: Krystle Mikaere Вріже, всвердлить, проореш борону і встрягнеш, виточений, вирячений, героїчний, та незчуєшся, не почуєш, за болем, за важкістю дзеркало завішене, радості світло – вогонь, що злітає над вỳглями, долоням – тепло, очам – кіптява, темрява, погляд крота крізь землю, насінина з руки недбалої, прорізається, свердлить, проорює борону, вистеблюється, виквітає- ться… ***

Перша година вересня

Обкладинка: Marta Pawlik І. Ландшафт співає, і немає значення, що він того не знає – ти це знаєш, й того доста, вам на двох цього знання – вистачить. ІІ. Мої мозаїки невмілого сприйняття у дзеркалі, вкритому попелом, залишаться невидимими, бо я не зможу дістати їх з-за того боку скла, доведеться самому їх перебирати, відчуваючи, як до…

Читати далі

Instaвірш Pack #51 – Пневматичне

Все, чого не розповіси, що лишиться вигуком, відбитим у нерухомій воді, зависає в невагомості рівноваги з планетарним масштабом, надихає і я розправляюся, мов повітряна куля, мої крила просочуються через пори залізобетонного світу, деформовані, й дихання, що забирає горіння у водню, гріє маленькі секунди під великим куполом холодної безкінечності… The Shameless Years by Rafael Anton Irisarri…

Читати далі

Теургія

Знімай біль, прошу, анестезія – така необхідна річ, щоб не вмерти від шоку, однак, мушу глибше занурити скальпель туди, де закінчуються волокна і починається порожнина душі – розколота на друзки галюцинацій, збирай, Кай, із них дзеркало слова вічність, підбирай кути, щоб не порізатися мозаїкою, збирай, щоби знову побачити, як виглядає – цілість, як бог будує…

Читати далі

[…]

Блакитні вітри вивертають легені наспід, й відкриваються на тканині великі дві літери: «Ні»… Замотані принципи в бинт згортаються ембріонами на дні скрині, я видихаю з непевним полегшенням: «Ні..?» Пара звивом широким пускає слова на хвилі, пливуть, не чіпляючи шкіри, бо «Ні…» І наскрізь проходять тіні, ти на іншій бо вже частоті, твоє тіло грається в…

Читати далі

[…]

Photo by Maarten van den Heuvel on Unsplash Чужа смерть – розтуляє губи відлюдника, що знає ціну кожному звуку, що знає вагу кожного звуку на всесвітньому тілі мовчання, тож не скаже зайвого, тож не зойкне зайве, але смерть чужа розтуляє губи, роздирає губи – і вся любов виривається звідти лементом, щоб летіти услід лелеками –…

Читати далі

Martyrdom

Мучеництво – блазування героїв, упитих трагедією, настійка гірка ятрить нутрощі, відчай повертає ключ у дверях страху, за якими вже не хочеш ані жахливого кінця, ні безкінечного жахіття, лише відкритої блакиті, що відбивається в чаші приречення…

[…]

Cover source: CNN Не клянуся, бо по той бік себе немає слів, лише напруга у намаганні не дати болю зламати й відмовити, і тоді, коли ти спромагаєшся стати мучеником – якщо вже не здатен бути переможцем – то мучитель перетворюється на стоматолога, що встромляє залізо у схований в яснах нерв з метою видужання твого духу,…

Читати далі

Instaвірш Pack #49 – Подорожнє

Віра на повіках малює навмання відтінки, туди, де нема, робиш крок й порожнечу наповнюють дивні дива. *** Дощ простирадлом білим покриває Київ, збиваючи температуру хворому мегаполісу – змиває людей, змиває автомобілі, ти пригадуєш знову, наскільки це неймовірно – дихати… *** Планета Земля починається з твоєї шкіри, м’язи – тектонічні плити – як ворушитимеш ними? Що…

Читати далі

Без назви

Вогні запалював перед свічадом світу, щоб назбирати світла для цього моменту: прозорий янгол укладе руку тендітно у живіт, вивільнюючи метеликів, буде трохи боляче від захоплення, як вони жаринками в обійми до ґрунтів летітимуть, махнеш рукою на прощання їм, замовкаючи на тлі всього мелодією… Epilogues for the End of the Sky by bvdub

Cover Art: K. Angylus & M. Dragynfly Тіло не вмерло, ні, воно лиш чекає, щоб вибухнути тваринами і рослинами, з удячністю воздаючи Землі за гостинність… ***

Rabid Hole

Де ти? – В звірячій норі, де затихли слова, туки серця глухі розбавляють мовчання, земля визначає напрямки, пробачаючи, розчиняє наміри, «вниз і назад» – ось правило для того, хто страждає, стоячи на порозі храму, не в змозі його перетнути… ***

Інтермедія

Reunion by FOG & HTDC І. Турботи круг моєї голови проходять хвилями, бо води – тіло, водень – світ, і «я» порожнім глеком в цьому океані плаває, зринаючи і поринаючи в моментах, тримати рівновагу намагаючись в обставинах відсутності опертя. ІІ. Якщо піднятися достатньо високо, то можна бачити минуле, обігнати час, вхопити мить й відчути, як…

Читати далі

Священні гаї

Олені Телізі й усім жертвам Бабиного яру. На благо всіх живих істот. Весна… розпускаються квіти, мов знаки прощення, сльозами вмиваю коріння, хочеться гладити обличчя трупів, щоб зробити їх вічність м’якшою, а загибель – немарною. Ми всі засіваємо землю собою, і кожна хвиля наступного покоління тримає в собі іскру того, хто вернувся в це море –…

Читати далі

1 2 3 6
%d блогерам подобається це: