Мелофілія #11 – Добра ONUKA

Мелофілія #11 – Добра ONUKA

ONUKA – це, мабуть, найвеличніше явище в сучасній українській музиці. Чому так? Тому що саме Наті Жижченко з чоловіком Євгеном Філатовим удається через призму електрофольку дати нове дихання українській народній музиці. При цьому, на відміну від не менш потужної, але більш «консервативної» (кажу умовно, для того і поставлені лапки) в плані виразності ДахаБрахи, ONUKA влучає в саме серце мешканця мегаполісу в світі мегаполісів. Мов та кульбабка крізь асфальт, такий буцімто чужий сучасному місту, дух українського фольку проривається в свідомість слухача і свідчить…

Читати далі...
Староноворічні дрібнички

Староноворічні дрібнички

Життя (особливо за сучасної епохи) – це постійне споживання інформації. Ми копирсаємося на всесвітньому звалищі відомостей, обираючи повідомлення до вподоби, і так накочуємо велику таку багатошарову кулю – в кого з чого – іноді з багна, а іноді – з коштовностей. В будь-якому разі, це дуже затишна, комфортна і комформна інформація, навіть якщо вона якісна. Щоб не деградувати, доводиться визирати за межі насидженого крісла, адже на звалищі ще стільки всього цікавого! Довгоочікувана відпустка почалася для мене відсутністю інтернету, а разом з ним…

Читати далі...
Проблеми кубофутуризму

Проблеми кубофутуризму

Одна гарна людина спостерегла, що facebook живе «від agenda до agenda», і мало не щотижня в море користувачів падає якась інформаційна каменюка, розбурхуючи хвилі не надто ароматних дискусій. І хоча до певної миті вважав себе імунним до цих «метеоритних дощів», знайшовся триґер і для мене. Для всіх, мабуть, рано чи пізно, знаходиться, вберегтися можна лише виключивши себе з контексту. Але якщо вже втрапив у пастку, варто зробити реакцію на подію максимально адекватною. Здається, з самого понеділка мою стрічку розірвали вибухи про архітектуру…

Читати далі...
Троянди з виноградом

Троянди з виноградом

Є люди, які будують життя, а є ті, хто його прикрашає. Прикрашає – не значить “розвішує взагалі-то непотрібні рюшики”, а значить “дає життю сенс”. Бо життя без рюшиків – життя в підвалі. Підвал потрібна штука, але жити в підвалі – не айс. Але, як слушно зазначає Дружина, занадто грубо поділити людей виключно на будівельників та прикрашальників. Звісно, що вони одне без одного не можуть: брахманська богема без зв’язку з вайш’ями і шудрами втрачає зв’язок з реальністю, а вайш’ї та шудри без богеми…

Читати далі...
Геометрія Осокорків

Геометрія Осокорків

Новобудови крадуть у неба порожнечу. Їх лінії вихоплюють простір, накидають на нього сітку масштабів і перспективи. Це така чиста, нелюдська і нелюдяна геометрія, область чистих форм, що лише віддалено мають справу з житлом. Народжені в електронних нутрощах комп’ютера, сформовані як ідея в одній з програм для креслення, вони зберегли в собі той дух стерильних математичних алгоритмів, що на них, мов на скелях лишайник, нашароване людське життя, повне потреб, що рідко перетинаються з естетикою. Сонце підсмажує на цій склобетонній пательні чахлі дрібні деревця…

Читати далі...
Мелофілія #04 – sbljøv зараховано

Мелофілія #04 – sbljøv зараховано

Чи стали б ви слухати гурт під назвою «бомж», який випустив альбом під назвою «збльов»?.. А дарма. Мені «збльов» підкинула (підсунула?) подруга з-за океану. Але сам збльов родом зі Сходу, Середнього, а саме – з казахської Алмати. Що таке «збльов»? Це лютий, потужний дум, котрий записують до сладжу, але здебільшого це натуральний звук Esoteric’а епохи “The Pernicious Enigma” та “Metamorphogenesis”. Глибокий, гуркотливий, важелезний. Але крізь це море гнівливого грому з глибин психіки видираються мелодійні пасажі, накидаючи додаткові сенси, запобігаючи спрощенню думки. Нарочите…

Читати далі...
Мелофілія #02 – Містики з півночі

Мелофілія #02 – Містики з півночі

Нещодавно я згадав про цей дивовижний колектив. Хоча біоритм, сформований (віддеформований, я б сказав) великим містом вперто заперечував подібний звук у місиві з машин і людей, прослуховування його стало справжнім бальзамом для нервів, і з-під пилюки буднів проступила нагору прихована парость краси. Arcana представляє ту гілку Музики, до якої я звертаюся доволі рідко, але саме вони підкорили мене глибиною своїх мінімалістичних конструкцій. Вони заново відкривають справжній сенс релігійних та містичних почуттів, потаємні рівні внутрішнього світу. Таке собі джерело, до якого корисно час…

Читати далі...
Не плутай себе з V, постукуючи по клавішах свого ноутбука

Не плутай себе з V, постукуючи по клавішах свого ноутбука

Пам’ятаєте чудове кіно «V is for Vendetta”? Там у кінці чувак підірвав англійський Парламент під увертюру Чайковського. З тих пір «маска Ґая Фокса» стала жаданим символом усіх незадоволених існуючим порядком речей. Та чи правильно ми розуміємо підірваний Парламент? Здавалося б, символ простий, як палка, - «бери коктейль, пошли домой». Але в реальності того виявилося замало. Благі наміри відкупорили скриню Пандори, з якої повалилися ще й війна, феодальні розбірки, економічна криза та інші принади епохи змін. Не інакше, хтось нагородив нас китайським прокляттям.…

Читати далі...

Будинок барона Штейнгеля (інтер’єри)

Декілька років тому мені з Дружиною пощастило потрапити всередину будинку барона Штайнгеля. Інтригуючий фасад приховує не менш цікавий інтер'єр, де кожна кімната може розповісти чимало історій. Стіни ввібрали в себе дух декількох епох, у закутках куйовдяться тіні, в повітрі висять спогади... Не знаю, чи досі там усе так, як на цих уже застарілих фото, але поділюся з вами цим цікавим моментом своєї персональної історії...

Читати далі...

Фонова музика

(інтуїції про музику, метафізику та культурну морфологію) Мене вже давно бентежить роль оточуючого простору. Зазвичай простір розуміють як певну порожнину, місце, де можна рухатися, або місце, яке можна заповнити. Але насправді простір не є порожнеча. Він уже заповнений. Ми беремо шматочок візуального враження і охрещуємо навколишнє порожнім, хоча насправді саме навколишнє є предметом. Люди повзають по дну повітряного океану, недавно трошки навчилися в ньому плавати і навіть вистрибувати в зовнішній світ. Люди не бачать повітря та бурління великої суміші газів навколо. Максимум – дим та хмари (але хмари не сприймаються газом, то вже типу «тіла»). А вони є. Цілий фізичний світ. А ще навколо існує безліч предметів, розташованих певним чином, вони утворюють композиції, які художник потім переносить на полотно, і ми бачимо там ритм та сенс. В просторі постійно щось відбувається: вода біжить по трубах, струм по проводах, на камінні росте мох та лишайник, іржа роз’їдає метали, пластик поволі деградує, вітер поволі розбиває штукатурку, а сонце висушує вчорашні калюжі. Можна сказати, простір сам по собі відбувається. Структура речей змінюється у власному темпоритмі, вони рухаються та вібрують, зовсім легко малим зусиллям фантазії перетворити життя на симфонію. Дуже давно композитори почали полювання на музику простору: ловили мелодії з шуму вітру в листі, гудіння людських зібрань, наслідували пташок і звірів. Перебіг життя сам по собі настільки заворожує людину, що вона прагне продовжити його в мистецтві, тиражувати в творах, а вірніше, перетвореннях простору на музику та картини. Мистецтво створює свого роду "програмну мову", яка фіксує наше розуміння та почування життя у вигляді образів. Дослідивши мистецтво, ми зрозуміємо або, принаймні, зможемо уявити, яким чином відбуваємось і які рішення принесуть у життя більше гармонії, збалансувати самопочування між бажаннями та обставинами. Дослідження мистецтва дуже близько знаходиться від психології, а тому дозволяє складати соціально-психологічні портрети та вносити корективи в них. Але це все звучить страшно утилітарно, наче той вступ до дисертації, де ми маємо виправдати всю подальшу писанину. Дослідження мистецтва витікає із самого його сприйняття, а слугує банально для збільшення приємних відчуттів під час спостереження прекрасного. [youtube https://www.youtube.com/watch?v=hywsdSiNDj8] Описати музику з просторовим джерелом непросто, думка не кориться словам, виникає відчуття, що ти ходиш навколо, проте ніяк не можеш дібрати потрібне слово.

Читати далі...

Щодо етніки

Насправді для прискіпливого інтуїта не так уже й легко насолоджуватися етнікою. Типу, взяв навмання візерунок – і тішишся, взяв навмання музику – і танцюєш. Ні. Коли ти сприймаєш етніку живим процесом, а не музейним експонатом, то й ставишся до неї як до чогось актуального, такого що має свої недоліки та переваги, тобто не таким, що є «за вмовчанням» гарним етц. Через історичні особливості, українська етніка дуже музеїфікована. Особливо фольклорна музика. Вона називається народною, однак при цьому старанно вивчається за збірниками та записами.…

Читати далі...
Від сучасності до сучасності. Галина Севрук
Місто на семи горбах (готель "Турист", м.Київ)

Від сучасності до сучасності. Галина Севрук

[caption id="attachment_1507" align="alignright" width="214"] Плач Ярославни[/caption] Історія має два сенси. По-перше, вона існує, щоб не доводилося повторювати помилок і можна було розвиватися. Другий сенс – можна сказати, художній. Історія мистецтва вміщує в собі всі почуття попередніх епох, виражені в мистецтві. Коли ми шукаємо психологічної підзарядки або ж просто прагнемо зануритися в естетичну насолоду – до наших послуг стають музеї, альбоми репродукцій, монографії та біографії, присвячені великим. Пам’ятати – не тільки корисно, але й приємно. Тому образливо стає, що ми втрачаємо настільки великий шмат насолоди, коли забуваємо плеяду художників з епохи шістдесятництва.   Епоха шістдесятників постає переді мною, неначе величезний та дуже складно переплетений вузол. Доля одного митця там настільки тісно переплетена з долями десятьох, а то й більше людей, що написати тільки про одного просто неможливо. Цей час дуже виразно нагадує про те, що «людина не острів». Сьогодні до послуг публіциста, на щастя, є гіпертекст, тому до кожного імені можна прив’язати як мінімум – статтю з Вікіпедії, а то й певний біографічний матеріал, і таким чином можна хоча б у певній мірі осягнути величезний історичний пласт, щоб зробити з нього невеличкий ескіз, «замальовку з погляду». Поступово, з кожною хвилиною записаної розмови, з кожним «походом» у мережу чи книгу за додатковими даними, складне плетиво починає прояснюватися, вимальовуються візерунки, картина набуває чотиривимірної повноти.  

Читати далі...

Музики по той бік мейнстріму

Чи-то музику пишуть занадто довго, чи психологія епохи така, що цікаве в звуковому світі доводиться шукати днем з вогнем, до того ж далеко за межами мейнстріму. Я навіть не кажу про світ брутального авангарду, маю на увазі світ музик, що з якихось причин лишаються маловідомими. Це, доречи, не заважає їм бути популярними в мережі. Мабуть, справа в тому, що вони роблять свою музику для себе і не переслідують відомість за рахунок тиражування їхніх облич по всіх усюдах. Справжнє не вимагає широкої аудиторії для доведення своєї справжності.

Читати далі...

Експедиція у відоме. Декілька думок про сталкерський світогляд

[caption id="" align="alignleft" width="368" caption="S.T.A.L.K.E.R. - New year in Chernobyl"][/caption] Для геймерів і просто комп’ютерних гравців уже давно відома серія ігор під назвою S.T.A.L.K.E.R. (студія GSC) Її довго розробляли, довго чекали, і зрештою, сяк-так отримали. Сюжет ігри багато в чому взятий з повісті А. і Б. Стругацьких «Пікнік на узбіччі» («Пикник на обочине»), а також зі знятого за мотивами книжки фільму Андрія Тарковського «Сталкер». Лишень тільки дія перенесена в омріяну багатьма загадкову Чорнобильську Зону відчуження. Так і ближче, і наочніше. Окрім того, легенди про тварин-мутантів і покинуте місто Прип’ять стимулювали всілякі ходи фантазії. В самій грі сюжет був з якихось причин реалізований дуже бідно. Потужна закрутка, розвиток подій, нагнітання обстановки, а потім усе вибухнуло в дещо банальний пшик. Кінцівка настільки прямолінійно розставила крапки над «і», що від захоплення й ентузіазму лишилося розчарування майже гірке. Бо ж я стільки часу витратив на занурення у цей світ, просякнутий дивовижною атмосферою загадковості, а зрештою все отак бездарно закінчилося. Образа. Однак, лазійки для фантазії все ж таки лишилися, і попри заточену під американську аудиторію розв’язку історії, можна було задуматися про природу усіх подій. Як «О-сознание» підімкнулося до «ноосфери», що таке ця «ноосфера» в інтерпретації ігрового універсуму, яким же все ж таки чином втручання у настільки глибокі шари світу вплинуло на утворення аномалій. Тобто, зусиллям волі можна розкрутити загадку Зони заново, вивести її на рівень універсуму Half-Life чи навіть Fall Out.  

Читати далі...

Урбанавтика. Українське монументальне мистецтво в Києві

[caption id="" align="alignleft" width="400" caption="Стадіон "Старт" (вул. Маршала Рибалки 28/4)"][/caption] Я довго не міг зрозуміти радянське монументальне мистецтво. Жила в мені давня образа на штамповані статуї Леніна, котрі в дитинстві посадили в душі відторгнення мистецтва скульптури як такої. Вже в свідомому віці, побачивши якісні альбоми з творіннями античних майстрів, Мікеланджело, Родена – я зрозумів, що в 90-х мене «ошукали» замовні творіння колишньої пропагандистської машини. А скульптура насправді виявилася он яка! Ото з тих пір оселилося в душі підсвідоме заперечення всього пов’язаного з радянщиною. Зірки, серпи-молоти обурювали, майже лютили.   Ситуація поліпшилася з відкриттям світу архітектури. Надивившись на цікаві будинки в Києві, я побачив, що мій рідний Маріуполь зовсім не так ображений, як здавалось раніше. Відкрився модерн і «сталінський ампір», а разом із ним сенси імперської символіки, на яких спекулювали радянські ідеологи. Тоді з-за зірок і молотів вигулькнули роги достатку, снопи колосся, сонце і листя. Для душі, захопленої діонісійством, таке буйство резонансної інформації – хай і використаної за хибним призначенням – на тлі сучасного смислового вакууму стало справжнім бальзамом на душу. Звільнена від імперського трактування, ця краса увійшла в естетичний арсенал цивілізаційного простору.   [caption id="" align="alignright" width="307" caption="пр. Перемоги, 17 - Доісторична (трипільська?) доба"][/caption]

Читати далі...

Катерина Білокур. Сила Землі у Людині (відео)

(з вечора пам’яті до 111-ліття від дня народження художниці)   [caption id="attachment_1119" align="alignleft" width="226" caption="Катерина Білокур. Привіт урожаю"]Катерина Білокур. Привіт урожаю[/caption] Народне мистецтво мешканцям міст може здаватися нецікавим, навіть нудним, бо воно розглядає світ з іншого боку, іншими очами. Міщанин розглядає світ ніби відсторонено, як, наприклад, кіно. Людина з села, людина Землі розглядає світ ніби ізсередини, бо сама належить до середовища, є його частиною. Для міста Природа відбувається на екрані, відділена від споглядача невидимою межею цивілізації, міського простору. Людина Землі переживає Природу на собі, вона просякає собою все його життя, для неї всі ці квіти, дерева, колосся, погода – не тло, не кінопоказ, а безпосередні події, те, що його найбільш хвилює. «Земному» життю почали заздрити ще романтики у ХІХ ст. Але вони також не пішли далі від кіна, оскільки були вже дітьми часу міст. Проте багато (коли не більшість) геніїв європейської цивілізації брали своє мистецтво саме від Природи, від первісної творчості – народної. Як казав один з класиків музики, нажаль, не можу згадати вже імені: «Ми нічого не створюємо, все створив народ, а ми тільки обробляємо».

Читати далі...

Звуки, що складають Mosaic

Минулого тижня я отримав листа від Юрія Олійника, редактора сайту SvitBandur.com , із запрошенням на концерт ансамблю “Mosaic у Національній спілці композиторів України. Концерт презентував перший запис ансамблю – сюїту «Легенда» авторства засновниці колективу, композиторки Ксенії Руснак.   У складі ансамблю Mosaic талановиті українські виконавці: Людмила Бурлай (флейта), лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів Володимир Лозовський (кларнет), відомий далеко за межами України перкусіоніст Орхан Агабейлі. До складу ансамблю входять і самі композитори: Ксенія Руснак (бандура), Золтан Алмаші (віолончель).   До програми виступу також увійшли інші композиції Ксенії та декілька творів віолончеліста ансамблю, Золтана Алмаші, також композитора, автора музично-театральної містерії «Симфонія діалогів», учасник фестивалів «КиївМузикФест», «Форум музики молодих», «Контрасти» та ін.   [caption id="attachment_1105" align="alignleft" width="300" caption="Зліва направо: Ксенія Руснак (бандура), Людмила Бурлай (флейта), Орхан Агабейлі (перкусія), Золтан Алмаші (віолончель)"][/caption]

Читати далі...

Час DIYати. Мистецька платформа (відео)

Разом із дорослішанням нових поколінь ми вступаємо в епоху славнозвісного DIY (do it yourself – зроби сам). Оскільки життєвий досвід показує людям і молодим зокрема, що ні від кого нічого чекати не доводиться, вони все більше схиляються до простої думки «коли не я, то ніхто». І беруться, зрештою, до роботи: захищають свій життєвий простір, організують свій час конструктивно на противагу деструктивним тенденціям часу.   Штучний світ відмираючої європейської цивілізації при всьому своєму безглузді ще має порох в порохівницях і використовує його переважно…

Читати далі...

Наталя Мазикіна. Одухотворення глини (+відео)

[caption id="attachment_972" align="alignleft" width="300" caption="Наталя Мазикіна: Посуд – це річ, якою користуються щодня під час прийняття їжі, тому він має безпосередній вплив на здоров’я. Я більше за все люблю робити саме такий посуд, який би приносив радість під час обіду, адже це впливає на настрій, а отже й на здоров’я. Щодо форми, то в майстерні я достатньо тренувалася, зараз уже не дуже замислююся над нею, більше думаю про… духовний аспект виробу. =) "][/caption] Коли наполегливо шукаєш – обов’язково знаходиш. А інколи цікаві знайомства починаються витягатися, як та нитка з клубочка. Отак із гончаркою Наталею Мазикіною мене познайомив герой попереднього інтерв’ю Сергій Казьмін. Він розповів, що вона навчилася гончарству під час тривалого перебування в Японії, працює в тамтешньому стилі, а тому цікавість подвоїлася. І от якось на Андріївському узвозі ми зустрілися й познайомилися вже особисто. Наталя дійсно довгий час подорожувала Китаєм і Японією, в Японії навчилася гончарству і побувала на багатьох виставках і ярмарках. Знає китайську і японську мови, випускниця Інституту іноземних мов з дипломною роботою з історії китайських ієрогліфів, людина, з дитинства знайома з мистецтвом.   Гончарство, як відомо, мистецтво космічне. Як деміурги ліпили людей із глини, так і гончар перетворює безформну глину на дивовижні вироби, надзвичайно корисні в побуті. У кожної цивілізації свої підходи до гончарства, залежно від рівня розвитку технічної думки, а також світочуття. Східні цивілізації, на відміну від Західних, зберегли тонке почуття Природи в собі, й це позначилося на підходах до різних мистецтв. Японці піклуються більше про внутрішню поверхню своєї кераміки, а зовнішню залишають максимально природною – с камінчиками (японська глина має в собі такі) та нарочито недбало вкритою поливою. Незвиклому українському оку одразу здається – «неохайно». А вже потім за тим проступає вся тонкість задуму. Японська кераміка з рук майстра виходить легенькою, витонченою, сповненою відношення. Вона дуже відрізняється від ширужиткових керамічних наборів у супермаркетах, зроблених шляхом пресування замість «викручування». Її наявність на кухні вже якось впорядковує простір, змушує посуд та інші предмети вишикуватися відносно таких естетично продуманих сусідів.  

Читати далі...

“Слава труду!” В пошуках Сили

[caption id="attachment_989" align="alignleft" width="236" caption="Сильна людина (за тим же Ніцше) шукає діяльності, шукає можливості проявитися, реалізуватися і не може не шукати. І тільки сильна людина може бути доброю, тому що тільки той, хто має, може дарувати. Тільки справді багатий може бути щедрим. Але на слабкого або лінивого чекає злиденність. Кадр з фільму "Олімпія" Лені Ріфеншталь"][/caption] Хлопці з руху Zeitgeist малюють метою утопію, де людині взагалі не треба працювати. Мовляв, усе за нас зроблять машини, а нам треба буде тільки відпочивати і займатися мистецтвами. Доречи, ніяких конфліктів, бо всі люди добрі й хороші, розумні та позитивні, просто життя їх робить потім злими і агресивними. Ем… а як щодо підлості? В одній із реплік в фільмі третьому, коли мова йдеться про первісні спільноти без крадіжок, доповідач дивується, як же це ми так опустилися. Ну, відповідь проста: коли людина отримує щось задарма, то рідко цінує. Люди, які отримали цивілізацію, побудовану потом і кров’ю предків з часом забули, якою ціною їм дісталися всі ті зручності та можливості насолоджуватися життям і займатися мистецтвами, тож почали розкрадати державне майно. І це тягар усіх усталених суспільств, бо над ними вже не висить меч природного відбору, який змушував виживати найбільш пристосованих. Доречи, з точки зору Природи «найбільш пристосований» означає «сильний, розумний і вправний», тобто людина, здатна відповісти на виклики життя: вправний мисливець, мудра жінка-організатор дому, сильна мати, сильний батько, люди, здатні накопичувати і аналізувати досвід. Дурний або ледащий сам знаходив свою смерть як не в лісі, так від руки розлютованого одноплемінника. Коротше кажучи, досконале положення людини і суспільства знаходиться на тонкій межі між біологічним і соціальним, і найкраща реалізація приходить з роботою. Згадаймо стару наукову приказку: «Праця зробила із мавпи людину». Робімо висновки.

Читати далі...