Хворе питання » Проект "Ноос"

Привіти з іншого краю України на честь Дня соборності

22.01.2012

Живий ланцюг

День соборності – гарне свято для того, щоб згадати, що ми всі живемо на одній землі, об’єднані схожими проблемами і працюємо, взагалі-то, на одну справу. І хоча воно визнано державним і навіть позначено вихідним днем, для багатьох населених пунктів соборність де факто піддається випробовуванню. Як символ єднання розірваної протягом довгого часу держави люди в Києві йдуть по мосту через Дніпро назустріч із довжелезними жовто-блакитними стягами. Зв’язок, міст – ось символи єднання, тому коли в ході «дикої капіталістичної «оптимізації» «Укрзалізниця» скасовує пасажирські поїзди або укорочує їх через «нерентабельність» – доводиться гірко іронічно посміхатися у відповідь.

Універсал Злуки

Львів’яни хотіли зустріти 22 січня «поїзд-примару» маршруту «Маріуполь-Львів» з жовто-блакитними стрічками і пампушками, але маріупольців ще 15 січня позбавили такої нагоди. Чи можна було уникнути скасування цього символічного маршруту, який «зшивав» країну, так само, як поїзд «Харків-Чернівці» – поки невідомо, але прикрість від факту залишається. Можна запропонувати «УЗ» на честь Дня соборності пускати святкові рейси скасованих маршрутів, щоби хоча б раз на рік відновлювати ці потужні «шви» тканини нашої країни, простягати назустріч поїзди, як на мосту в Києві люди простягають назустріч руки. Зізнаюся, що саме завдяки анонсованій львівській акції в моїй голові перемкнувся тумблер, і відкрилося емоційне значення свята соборності. Єднання! Адже це може бути не тільки історичне єднання, а єднання народне, людське, коли кожний східняк може відправити привіт на Захід, у край зелених Карпат, мінеральних джерел, замків і гуку трембіт. А західняк може привітати Схід, безкраї степи та хлібні поля, сонячні пляжі та суворих трудяг. Раптом стає зрозумілим, що всі, такі відмінні на перший погляд, ландшафти – насправді одне, одна країна… І не треба нічого ділити…

І хоча сьогодення і майбутнє залізничного транспорту наразі в тумані, хочеться сказати, що то не єдиний наш зв’язок. Ми всі є народ України і працюємо, щоб колись наше життя стало гідним усіх років зусиль різних поколінь обабіч Дніпра, щоби мрії здійснилися і земля наша розквітла. Наше коріння давно вже переплелося, і як би вітри змін не хитали наші крони, основа одна, тримаймося за неї всупереч обставинам і чиїмось недобрим намірам. Слава Україні!

Зображення: Вікіпедія

Філософія зачинених парадних

21.09.2011

...завжди легше закрити і заборонити, аніж навчити цінувати. Закрите і увішане заборонами суспільство діє, але не живе, воно продуктивне, але не надійне. Бо заборона нічого всередині не народжує, лише роздмухує почуття страху і підлого такого хробачка прагнення забороненого.

В радянських школах пострадянського періоду часто зустрічалася цікава практика – закриття парадних входів і використання замість них чорних ходів. У той час, поки парадні двері були зачинені, біля них не вівся ремонт, нічого не змінювалося, тобто, видимої об’єктивної причини для закриття не було. Важко сказати напевно, але скоріш за все це було проявлення дивного феномена радянської психології, який залишав парадний вхід безпосередньо «для параду». Так само були (та й досі мають місце) «парадні страви», «парадні костюми» (використовувані хіба що на надзвичайні свята раз на рік, а то й на життя) та ще багато інших «парадних» речей. Наявність достатку в сполученні з надзвичайною важкістю його здобуття, а також тягар воєнного минулого примушували людей економити, а точніше – стяжати, перетворюватися на своєрідних гобсеків, які вічно чекають «чорного дня» або надзвичайної урочистості, де вже неможливо не використати «парадну річ». Звісно, що така практика не зустрічалася повсякчасно у всіх і кожного, але доволі великий масив населення займався нею. Сам я також спостерігав такий підхід у батьків і бабусь. Лише на початку нульових стало простіше дозволити собі використовувати речі замість їх накопичення. Психологічно простіше.

Укренесанс

24.08.2011

Оксана Мась - Погляд у Вічність. Ключове значення цієї картини - відтворення духовності, ренесанс її у новій формі при незмінній глибині. Фото - Тетяна Котова

Декілька років тому мій Друг запропонував поїхати в Харків на концерт відомої багатьом російської групи “Пікнік”. Під час виступу охорона жорстко “всаджувала” всіх, хто намагався встати з місця. Одна справа, коли всаджували не в міру активних хлопаків посеред залу, що попами заважали дивитися іншим, але чіпали й тих, хто собі спокійно сидів у проході. Не тому що це виправдано, а тому що так треба. Зрештою на фінальних піснях потроху, непевно, але – піднявся весь зал. Весь. Тоді вже нікого не всадиш, хоч би як напружишся. Цей спогад догодливо сплив у пам’яті якраз під час виношування подальшого тексту. Харків і в цьому контексті став першою пташкою на обрії великих, на мою думку, змін…

Розглядати процес соціального відродження треба як мінімум з двох боків – перший: поле дій, проявлень певного роду мислення – і другий: розвиток самого мислення, тобто свідомості. В кожному суспільстві в усі часи була певна передова, фронт суспільної еліти (чи просто відчайдушних), який у концентрованому вигляді являв дух, притаманний народу, але вони не свідчили про розвиток власне суспільства. Були Герої Крут, Нове Козацтво, Герої УПА, а також Герої СРСР, Герої праці, а також Герої Культури – такі як діячі Розстріляного Відродження, Юрій Шевельов, Василь Стус, Василь Симоненко та інші. Доля в них була різною, але цілі схожі – благо народу, благо суспільства. Когось надихав Український націоналізм, когось соціалістична ідеологія, але всі вони були віддані високій меті, хоч би й знаходилися при цьому по різні боки барикад. Такі люди свідчать про потенціал народу, але часто діагностують прямо протилежний стан суспільства. Тому що групи тих людей часто залишаються «одними в полі воїнами» на тлі величезної безмовної маси. Так, народжувати героїв ця маса вміє, але слухати їх і вчитися жити поки що ще – ні. Знову ж таки, неможливо однозначно протрактувати ситуацію в різних місцях і в різний час, але загальні результати історії (воцаріння блочної системи, Холодна війна, гонка озброєнь і екологічні катастрофи) свідчать за себе.

Really green. Як не “почервоніти”.

07.08.2011

Сортуймо! Адже ми цього варті! =)

Сьогодні всі розмовляють про т.зв. “sustainability”. Мається на увазі гармоніювання між архітектурною спорудою і ландшафтом, екосистемою та іншими спорудами. Я хочу торкнутися теми екологічної сумісності. Доведеться виступити «прокурором янголів». На сьогодні бутують такі рішення щодо екологічності житла: 1) використання зеленої енергетики, 2) використання екологічних матеріалів (дерево, саман), 3) використання технологій рециклінгу для неуникних відходів. Все це добре, але виникають питання до перших двох пунктів.

У пошуках громадянського суспільства. Декілька міркувань

11.07.2011

Козаччина - один з найкращих зразків громади

Події навколо Щекавиці змушують вкотре задуматися про головну, мабуть, на даний час проблему нашого суспільства – проблему громади. А точніше – її відсутності. За великим розрахунком, українське суспільство сьогодні активно відроджується з пострадянського попелу. У нас є громадські організації, рухи і просто небайдужі люди, котрі своєю працею прокладають шлях до майбутнього. Це добре, так і має бути. Але треба рухатися далі, треба сягати наступного щабля розвитку – створювати громади.