Лабіринт у пітьмі
Насправді все спостережене нами протягом історії – до біса біологічне. Ми гіпертрофований у своїх біологічних рисах вид. Інтелект і дух не мають жодного значення, оскільки всі цілі запрограмовані інстинктами, але тільки інтелектуальний та духовний прогрес можуть контролювати інстинкти, гармонізувати їх, тобто – реалізувати на вищому за базовий рівні. Коли кажуть «ниці інстинкти» – мають на увазі саме нерозвинені, загальмовані у вертикальному русі інстинкти. Вид, який розростається до масштабів людства, не може діяти за тими самими правилами, що й на попередньому еволюційному рівні. Це призводить до саморуйнації, а також руйнування середовища життя. В особі людства життя ризикує зламатися під власною вагою. Тут ми або знайдемо кращий спосіб існування, або загинемо. Та ще й захопимо дуже багато наших сусідів за планетою. Надію дає тільки наявність культурного інстинкту, або ж, як каже професор Denis Dutton, – the art instinct. Тяга до «взірцевого» буття може впорядкувати людину, а точніше, ввести її діонісійську хаотичність в певну тональність, де вона займе належне, гармонійне місце. Зараз же, прихована під завалами аполлонізму, вона роз’їдає свідомість людей та ламає їхнє життя нерозвиненою, неусвідомленою. Людина поводиться, наче дитина з кошеням, що не розуміє його живим, нездатна розраховувати власні сили й усвідомлювати наслідки своїх дій. Винесене за дужки морального закону (як це робить аполонізм) функціонує неконтрольовано. З ним ніхто не працює, його воліють не помічати, а прояви його – караються. Так було з сексуальністю, так є з усіма інстинктами, в яких ми ще не тямимо ані бельмеса. Ми прикрили їх так, наче й нема, й сподіваємося, що все буде добре. Так дитина вірить, що страшне щезне, коли закрити очі. Ні, панове, тут таке не пройде. Ми повинні дивитися правді в вічі, розбиратися з усіма неприємними речами в собі, застосовувати все наше мистецтво, аби «одухотворити» (за терміном Далі) своє єство та його буття, гармонізувати дисонанси.
