І. СЕРЦЕ БУТТЯ
О царь Недоступного Света,
Отец моего Бытия…
Иннокентий Анненский
Взагалі-то, ці два рядка безбожно вирвані мною з контексту віршів «тихого поета». Але саме друга частина звертання уособила ще одне почуття явища, зазначеного в назві поста, – Генія Місця. Отець мого Буття… Так само там могла би бути й Мати, але краще за все сказати: «Серце мого Буття»…
Треба було назвати текст “філософські імпровізації на основі маскульту”. Насправді, дуже багато асоціацій спливають саме з кіно та телебачення, хоча я не можу назвати себе надто обізнаним з ефіром. Проте типажі досить яскраві, тому чом би й не скористатися ними для наочності? Третя частина цієї експериментальної додекафонії буде поки що завершальною. Думки з теми виписані максимально, тепер треба робити перерву, доки не повернеться натхнення. Не факт, що знову з’явиться щось подібне до наведених текстів.
В будь-якому разі, це був цікавий і приємний експеримент зі збирання до кластерної купи великої кількості думок. Тож наостанок зустрічайте тему героя.
Вперше за доволі довгий час створення тексту перетворилося на потік свідомості. Можна сказати “я створив кентавра”, хоча на масштаби ніцшевського “кентавра” посягати мені ранувато. =)
А почалося все з розрізнених думок після перегляду документального фільму каналу “НТН” про “російське карате” і гучного свого часу блокбастеру в двох частинах “Kill Bill” від пана Тарантіно. Останнього джентльмена я, насправді, не дуже високо ціную, проте фільм змусив задуматися. Нестак сам по собі, а як збірна солянка різноманітних алюзій та естетичних втілень однієї теми – теми вбивства і влади вбивці. Розрізнені думки поєднувалися між собою за якимсь не дуже зрозумілим інтелектуально, але добре відчутним емоційно, принципом, хотілося перетворити їх на текст. Одразу не вийшло. Накидав був план, але думки вперто не хотіли тому плану коритися. Зрештою, дозволив тексту вести думку без застосування свідомості, що перетворилося на її потік. Не можу сказати, що це мені не сподобалося. Написання публіцистичного тексту перетворилося на імпровізацію, вивільнення наболілого філософського роздуму. Так і вийшов наведений нижче текст. Можливо, Вам сподобається, а можливо, Ви закидаєте мене банановими шкурками за таке горе-експериментаторство, в будь-якому разі хочеться цим досвідом поділитися.
Тут Ви обов’язково знайдете алюзії теми воїнів світла, розроблену Пауло Коельйо, відсилання до Ніцше, прямі аналогії з Гессе і багато персонального екзистенціалізму. Як показали думки після завершення останнього шматка – все тільки починається, бо тема гри, гравця, аристократа потребує подальшого розкриття за допомогою художніх образів та прикладів з життя. Тому я гордо називаю поданий текст першою частиною мого вербального концерту з елементами додекафонії. =)
Приємного читання.
