Велика подяка сайту давно.ру за надзвичайну "історію в плакатах"

Політик виконує роль посередника між людиною й сповідуванню ним ідеєю. Культ особистості дійсно є культом, де певна особа стає втіленням ідеалу, божественної сутності. Так само, як це відбувалося тисячі років тому в Єгипті та Древньому Римі, у столітті ХХ і ХХІ люди досі шукають собі месій, наділяючи їхніми рисами перших сяк-так ліпших персон. А на фоні сучасних маніпуляцій свідомістю мас цей культ узагалі стає ледь не розмінною монетою для політичних сил. Але так само, як імператори і духовенство, сучасні ікони існують як паразити суспільства, використовуючи його ідейну підтримку та ентузіазм для прикриття і ствердження власної позиції серед інших таких претендентів на трон. Тож посередник у даному випадку є завадою на шляху громадянина до втілення ідеї. Він може оперувати захопленням своїх фанатів у напрямках інколи прямо протилежних сповідуваним ними, обертати їх проти самих себе. І йому абсолютно байдуже до самої ідеї та до його послідовників. Він фіксує пошану до себе через рейтинги, статистику, холодні цифри, що гріють душу лише збільшуючись. Мабуть, у тому і сенс вампіризму сучасних «підприємців», що в їхній дірявий шлунок треба постійно лити кров Землі і людей, аби вони відчували хоч якусь ситість. Класова боротьба зараз – не боротьба нещасних зі щасливими, а боротьба нещасних з нещасними. І поки ми знаходимося в лабіринті масок, ікон, натовпів і піару, світло жодної конструктивної ідеї до нас не прорветься. Аби побачити його, треба подумати і прибрати посередника зі своєї голови. Можливо, для цього знадобиться робота над власною лінню, яка завше воліє перекласти обов’язки на плечі іншого. Можливо, набрати сміливості й зрозуміти, що доведеться все робити самому, бо інший за тебе не зробить.

Читати далі »

Оксана Мась - Погляд у Вічність. Ключове значення цієї картини - відтворення духовності, ренесанс її у новій формі при незмінній глибині. Фото - Тетяна Котова

Декілька років тому мій Друг запропонував поїхати в Харків на концерт відомої багатьом російської групи “Пікнік”.  Під час виступу охорона жорстко “всаджувала” всіх, хто намагався встати з місця. Одна справа, коли всаджували не в міру активних хлопаків посеред залу, що попами заважали дивитися іншим, але чіпали й тих, хто собі спокійно сидів у проході. Не тому що це виправдано, а тому що так треба. Зрештою на фінальних піснях потроху, непевно, але – піднявся весь зал. Весь. Тоді вже нікого не всадиш, хоч би як напружишся. Цей спогад догодливо сплив у пам’яті якраз під час виношування подальшого тексту. Харків і в цьому контексті став першою пташкою на обрії великих, на мою думку, змін… 

Розглядати процес соціального відродження треба як мінімум з двох боків – перший: поле дій, проявлень певного роду мислення – і другий: розвиток самого мислення, тобто свідомості. В кожному суспільстві в усі часи була певна передова, фронт суспільної еліти (чи просто відчайдушних), який у концентрованому вигляді являв дух, притаманний народу, але вони не свідчили про розвиток власне суспільства. Були Герої Крут, Нове Козацтво, Герої УПА, а також Герої СРСР, Герої праці, а також Герої Культури – такі як діячі Розстріляного Відродження, Юрій Шевельов, Василь Стус, Василь Симоненко та інші. Доля в них була різною, але цілі схожі – благо народу, благо суспільства. Когось надихав Український націоналізм, когось соціалістична ідеологія, але всі вони були віддані високій меті, хоч би й знаходилися при цьому по різні боки барикад. Такі люди свідчать про потенціал народу, але часто діагностують прямо протилежний стан суспільства. Тому що групи тих людей часто залишаються «одними в полі воїнами» на тлі величезної безмовної маси. Так, народжувати героїв ця маса вміє, але слухати їх і вчитися жити поки що ще – ні. Знову ж таки, неможливо однозначно протрактувати ситуацію в різних місцях і в різний час, але загальні результати історії (воцаріння блочної системи, Холодна війна, гонка озброєнь і екологічні катастрофи) свідчать за себе.

Читати далі »