Укренесанс

24.08.2011

Оксана Мась - Погляд у Вічність. Ключове значення цієї картини - відтворення духовності, ренесанс її у новій формі при незмінній глибині. Фото - Тетяна Котова

Декілька років тому мій Друг запропонував поїхати в Харків на концерт відомої багатьом російської групи “Пікнік”.  Під час виступу охорона жорстко “всаджувала” всіх, хто намагався встати з місця. Одна справа, коли всаджували не в міру активних хлопаків посеред залу, що попами заважали дивитися іншим, але чіпали й тих, хто собі спокійно сидів у проході. Не тому що це виправдано, а тому що так треба. Зрештою на фінальних піснях потроху, непевно, але – піднявся весь зал. Весь. Тоді вже нікого не всадиш, хоч би як напружишся. Цей спогад догодливо сплив у пам’яті якраз під час виношування подальшого тексту. Харків і в цьому контексті став першою пташкою на обрії великих, на мою думку, змін… 

 

Розглядати процес соціального відродження треба як мінімум з двох боків – перший: поле дій, проявлень певного роду мислення – і другий: розвиток самого мислення, тобто свідомості. В кожному суспільстві в усі часи була певна передова, фронт суспільної еліти (чи просто відчайдушних), який у концентрованому вигляді являв дух, притаманний народу, але вони не свідчили про розвиток власне суспільства. Були Герої Крут, Нове Козацтво, Герої УПА, а також Герої СРСР, Герої праці, а також Герої Культури – такі як діячі Розстріляного Відродження, Юрій Шевельов, Василь Стус, Василь Симоненко та інші. Доля в них була різною, але цілі схожі – благо народу, благо суспільства. Когось надихав Український націоналізм, когось соціалістична ідеологія, але всі вони були віддані високій меті, хоч би й знаходилися при цьому по різні боки барикад. Такі люди свідчать про потенціал народу, але часто діагностують прямо протилежний стан суспільства. Тому що групи тих людей часто залишаються «одними в полі воїнами» на тлі величезної безмовної маси. Так, народжувати героїв ця маса вміє, але слухати їх і вчитися жити поки що ще – ні. Знову ж таки, неможливо однозначно протрактувати ситуацію в різних місцях і в різний час, але загальні результати історії (воцаріння блочної системи, Холодна війна, гонка озброєнь і екологічні катастрофи) свідчать за себе.

Читати далі »

Шо такоє Мокша?

31.07.2011

Шуба нада!?!?(с) Ромич

 

Людяний одяг

Вже ні для кого не є секретом, що Земля народжує людську культуру. Етніка – мова спілкування між народом і світом. Вона існує всередині людини – і психіки, і тіла. Тобто, це така річ, без якої людина вже не дуже людина. Тому важливо, аби ця штука залишалась живою. Сьогодні Український Ренесанс круто замішаний на спогляданні історії. Воно з одного боку добре, але з іншого – прив’язка до минулого не дає можливості етніці розвиватися. А вона, як і все в житті, може існувати тільки динамічно. Без динаміки, без «свіжої крові» на парному молоці – етніка перетворюється на мертвий і пильний конгломерат нікому нецікавих книжок і потертих шаровар. Хочеться додати, що «шароварщина» – то ще результат поганого відчуття самої історії, позбавлення її життєвості. Але це вже інша історія, вибачте за каламбур.

Читати далі »

Про лінь і технічну інфляцію

24.07.2011

Укотре впевнився в одній простій думці – технічного прогресу не відбувається. Він зупинився, мабуть, роках у 50-х – 60-х минулого століття. З тих пір почалася технічна інфляція. На сьогодні ми маємо надзвичайно роздутий сектор електронної техніки, але при цьому всі останні технології застаріли вже майже на століття. Автомобілі досі їздять на бензині, в металургії не знайдено жодного принципово нового підходу до виплавки металу, зелена енергія кроками черепахи розвивається, та й те – не від великого розуму, а від великої нужди. Ми досі тягнемо руду замість використання скрапу, досі палимо щось, аби їхало, але при цьому фанатично розмахуємо надпотужними персональними комп’ютерами, про які свого часу НАСА могли тільки мріяти. І при цьому ми досі відчуваємо дискомфорт – при гігабайтах оперативної пам’яті комп’ютер може вантажитися хвилинами, програми не пришвидшують свою роботу, тому що нові версії нещадно з’їдають ресурс «заліза». То який же ж це «прогрес»? Це інфляція! Можете сміятися, але я ніяк не можу припинити дивуватися цьому цирку навколо.

Читати далі »

У пошуках громадянського суспільства. Декілька міркувань

11.07.2011

Козаччина - один з найкращих зразків громади

Події навколо Щекавиці змушують вкотре задуматися про головну, мабуть, на даний час проблему нашого суспільства – проблему громади. А точніше – її відсутності. За великим розрахунком, українське суспільство сьогодні активно відроджується з пострадянського попелу. У нас є громадські організації, рухи і просто небайдужі люди, котрі своєю працею прокладають шлях до майбутнього. Це добре, так і має бути. Але треба рухатися далі, треба сягати наступного щабля розвитку – створювати громади.

Читати далі »

Лабіринт у пітьмі

31.05.2011

Насправді все спостережене нами протягом історії – до біса біологічне. Ми гіпертрофований у своїх біологічних рисах вид. Інтелект і дух не мають жодного значення, оскільки всі цілі запрограмовані інстинктами, але тільки інтелектуальний та духовний прогрес можуть контролювати інстинкти, гармонізувати їх, тобто – реалізувати на вищому за базовий рівні. Коли кажуть «ниці інстинкти» – мають на увазі саме нерозвинені, загальмовані у вертикальному русі інстинкти. Вид, який розростається до масштабів людства, не може діяти за тими самими правилами, що й на попередньому еволюційному рівні. Це призводить до саморуйнації, а також руйнування середовища життя. В особі людства життя ризикує зламатися під власною вагою. Тут ми або знайдемо кращий спосіб існування, або загинемо. Та ще й захопимо дуже багато наших сусідів за планетою. Надію дає тільки наявність культурного інстинкту, або ж, як каже професор Denis Dutton, – the art instinct. Тяга до «взірцевого» буття може впорядкувати людину, а точніше, ввести її діонісійську хаотичність в певну тональність, де вона займе належне, гармонійне місце. Зараз же, прихована під завалами аполлонізму, вона роз’їдає свідомість людей та ламає їхнє життя нерозвиненою, неусвідомленою. Людина поводиться, наче дитина з кошеням, що не розуміє його живим, нездатна розраховувати власні сили й усвідомлювати наслідки своїх дій. Винесене за дужки морального закону (як це робить аполонізм) функціонує неконтрольовано. З ним ніхто не працює, його воліють не помічати, а прояви його – караються. Так було з сексуальністю, так є з усіма інстинктами, в яких ми ще не тямимо ані бельмеса. Ми прикрили їх так, наче й нема, й сподіваємося, що все буде добре. Так дитина вірить, що страшне щезне, коли закрити очі. Ні, панове, тут таке не пройде. Ми повинні дивитися правді в вічі, розбиратися з усіма неприємними речами в собі, застосовувати все наше мистецтво, аби «одухотворити» (за терміном Далі) своє єство та його буття, гармонізувати дисонанси.

 

Читати далі »