Гармонія » Проект "Ноос"

Катерина Білокур. Сила Землі у Людині (відео)

11.12.2011

(з вечора пам’яті до 111-ліття від дня народження художниці)

Катерина Білокур. Привіт урожаю

Народне мистецтво мешканцям міст може здаватися нецікавим, навіть нудним, бо воно розглядає світ з іншого боку, іншими очами. Міщанин розглядає світ ніби відсторонено, як, наприклад, кіно. Людина з села, людина Землі розглядає світ ніби ізсередини, бо сама належить до середовища, є його частиною. Для міста Природа відбувається на екрані, відділена від споглядача невидимою межею цивілізації, міського простору. Людина Землі переживає Природу на собі, вона просякає собою все його життя, для неї всі ці квіти, дерева, колосся, погода – не тло, не кінопоказ, а безпосередні події, те, що його найбільш хвилює. «Земному» життю почали заздрити ще романтики у ХІХ ст. Але вони також не пішли далі від кіна, оскільки були вже дітьми часу міст. Проте багато (коли не більшість) геніїв європейської цивілізації брали своє мистецтво саме від Природи, від первісної творчості – народної. Як казав один з класиків музики, нажаль, не можу згадати вже імені: «Ми нічого не створюємо, все створив народ, а ми тільки обробляємо».

Наталя Мазикіна. Одухотворення глини (+відео)

24.10.2011

Наталя Мазикіна: Посуд – це річ, якою користуються щодня під час прийняття їжі, тому він має безпосередній вплив на здоров’я. Я більше за все люблю робити саме такий посуд, який би приносив радість під час обіду, адже це впливає на настрій, а отже й на здоров’я. Щодо форми, то в майстерні я достатньо тренувалася, зараз уже не дуже замислююся над нею, більше думаю про… духовний аспект виробу. =)

Коли наполегливо шукаєш – обов’язково знаходиш. А інколи цікаві знайомства починаються витягатися, як та нитка з клубочка. Отак із гончаркою Наталею Мазикіною мене познайомив герой попереднього інтерв’ю Сергій Казьмін. Він розповів, що вона навчилася гончарству під час тривалого перебування в Японії, працює в тамтешньому стилі, а тому цікавість подвоїлася. І от якось на Андріївському узвозі ми зустрілися й познайомилися вже особисто. Наталя дійсно довгий час подорожувала Китаєм і Японією, в Японії навчилася гончарству і побувала на багатьох виставках і ярмарках. Знає китайську і японську мови, випускниця Інституту іноземних мов з дипломною роботою з історії китайських ієрогліфів, людина, з дитинства знайома з мистецтвом.

Гончарство, як відомо, мистецтво космічне. Як деміурги ліпили людей із глини, так і гончар перетворює безформну глину на дивовижні вироби, надзвичайно корисні в побуті. У кожної цивілізації свої підходи до гончарства, залежно від рівня розвитку технічної думки, а також світочуття. Східні цивілізації, на відміну від Західних, зберегли тонке почуття Природи в собі, й це позначилося на підходах до різних мистецтв. Японці піклуються більше про внутрішню поверхню своєї кераміки, а зовнішню залишають максимально природною – с камінчиками (японська глина має в собі такі) та нарочито недбало вкритою поливою. Незвиклому українському оку одразу здається – «неохайно». А вже потім за тим проступає вся тонкість задуму. Японська кераміка з рук майстра виходить легенькою, витонченою, сповненою відношення. Вона дуже відрізняється від ширужиткових керамічних наборів у супермаркетах, зроблених шляхом пресування замість «викручування». Її наявність на кухні вже якось впорядковує простір, змушує посуд та інші предмети вишикуватися відносно таких естетично продуманих сусідів.

Читати далі »

Слава труду! Про правду в неморальному контексті

06.10.2011

Какой пульс времени на самом деле, - ответил Бальдр, - никто знать не может, потому что пульса у времени нет. Есть только редакторские колонки про пульс времени. Но если несколько таких колонок скажут, что пульс времени такой-то и такой-то, все начнут это повторять, чтобы идти со временем в ногу. Хотя ног у времени тоже нет. В. Пелевин "Empire "В".

Суспільство заблукало в словах. Важко сказати, чи це через технічний прогрес, чи просто власну нездатність. Але факт лишається фактом – інформаційний простір виливає на нас тисячі слів, але всі вони заплутані в клубок, що з часом усе більш нагадує вузол царя Гордія. Концепції, теорії, змови, викриття, пропаганди, агітації, емоції… Чим більше в те поринаєш, тим більше хочеться закритися і перевести дихання. Страшний біг, але біг по колу, біг без визначеної мети. І ні секунди подумати. Ось і секрет. Треба більше думати, бо справжній плід походить зі справжньої думки.

Ще в ХІХ ст. мислителі помітили, що процес мислення знецінився на користь дії (“You are the man of action, and he is the man of intellect!” © Jeeves and Wooster). Коли ти думаєш, то вважається, що не робиш нічого. Якось так сталося, що продукти стали виникати з нізвідки. Принаймні, таке виходить за сучасною логікою. До процесу проектування продукту причепили обов’язковий ритуал під назвою «сядемо разом». Прошу не плутати з кримінальною темою, тут мається на увазі не в’язниця, а якась конференц-зала. До роботи ж часто висувається ще одна цікава вимога: «Я не хочу, щоб ти працював, хочу, щоб ти утомився». Обидві ці речі відсувають людину в простір ілюзії дії. Як відомо, будувати замки з хмар легше, ніж із цегли, тому замість ефективного напруження мозку й м’язів обирається фіктивне напруження одного та іншого. «Нащо?!» – спитаєте ви. Відповісти можна з різних боків, але найбільш вірогідним варіантом мені здається думка про організацію часу. Людина боїться порожнього часу, а ці хитрощі дозволяють і час заповнити, і не напружуватися задля того.

“Слава труду!” В пошуках Сили

08.09.2011

Сильна людина (за тим же Ніцше) шукає діяльності, шукає можливості проявитися, реалізуватися і не може не шукати. І тільки сильна людина може бути доброю, тому що тільки той, хто має, може дарувати. Тільки справді багатий може бути щедрим. Але на слабкого або лінивого чекає злиденність. Кадр з фільму "Олімпія" Лені Ріфеншталь

Хлопці з руху Zeitgeist малюють метою утопію, де людині взагалі не треба працювати. Мовляв, усе за нас зроблять машини, а нам треба буде тільки відпочивати і займатися мистецтвами. Доречи, ніяких конфліктів, бо всі люди добрі й хороші, розумні та позитивні, просто життя їх робить потім злими і агресивними. Ем… а як щодо підлості? В одній із реплік в фільмі третьому, коли мова йдеться про первісні спільноти без крадіжок, доповідач дивується, як же це ми так опустилися. Ну, відповідь проста: коли людина отримує щось задарма, то рідко цінує. Люди, які отримали цивілізацію, побудовану потом і кров’ю предків з часом забули, якою ціною їм дісталися всі ті зручності та можливості насолоджуватися життям і займатися мистецтвами, тож почали розкрадати державне майно. І це тягар усіх усталених суспільств, бо над ними вже не висить меч природного відбору, який змушував виживати найбільш пристосованих. Доречи, з точки зору Природи «найбільш пристосований» означає «сильний, розумний і вправний», тобто людина, здатна відповісти на виклики життя: вправний мисливець, мудра жінка-організатор дому, сильна мати, сильний батько, люди, здатні накопичувати і аналізувати досвід. Дурний або ледащий сам знаходив свою смерть як не в лісі, так від руки розлютованого одноплемінника. Коротше кажучи, досконале положення людини і суспільства знаходиться на тонкій межі між біологічним і соціальним, і найкраща реалізація приходить з роботою. Згадаймо стару наукову приказку: «Праця зробила із мавпи людину». Робімо висновки.

Укренесанс

24.08.2011

Оксана Мась - Погляд у Вічність. Ключове значення цієї картини - відтворення духовності, ренесанс її у новій формі при незмінній глибині. Фото - Тетяна Котова

Декілька років тому мій Друг запропонував поїхати в Харків на концерт відомої багатьом російської групи “Пікнік”. Під час виступу охорона жорстко “всаджувала” всіх, хто намагався встати з місця. Одна справа, коли всаджували не в міру активних хлопаків посеред залу, що попами заважали дивитися іншим, але чіпали й тих, хто собі спокійно сидів у проході. Не тому що це виправдано, а тому що так треба. Зрештою на фінальних піснях потроху, непевно, але – піднявся весь зал. Весь. Тоді вже нікого не всадиш, хоч би як напружишся. Цей спогад догодливо сплив у пам’яті якраз під час виношування подальшого тексту. Харків і в цьому контексті став першою пташкою на обрії великих, на мою думку, змін…

Розглядати процес соціального відродження треба як мінімум з двох боків – перший: поле дій, проявлень певного роду мислення – і другий: розвиток самого мислення, тобто свідомості. В кожному суспільстві в усі часи була певна передова, фронт суспільної еліти (чи просто відчайдушних), який у концентрованому вигляді являв дух, притаманний народу, але вони не свідчили про розвиток власне суспільства. Були Герої Крут, Нове Козацтво, Герої УПА, а також Герої СРСР, Герої праці, а також Герої Культури – такі як діячі Розстріляного Відродження, Юрій Шевельов, Василь Стус, Василь Симоненко та інші. Доля в них була різною, але цілі схожі – благо народу, благо суспільства. Когось надихав Український націоналізм, когось соціалістична ідеологія, але всі вони були віддані високій меті, хоч би й знаходилися при цьому по різні боки барикад. Такі люди свідчать про потенціал народу, але часто діагностують прямо протилежний стан суспільства. Тому що групи тих людей часто залишаються «одними в полі воїнами» на тлі величезної безмовної маси. Так, народжувати героїв ця маса вміє, але слухати їх і вчитися жити поки що ще – ні. Знову ж таки, неможливо однозначно протрактувати ситуацію в різних місцях і в різний час, але загальні результати історії (воцаріння блочної системи, Холодна війна, гонка озброєнь і екологічні катастрофи) свідчать за себе.