Персональний сайт Максима Холявіна

Штрих-код

тонка лінія між молотом і ковадлом, коротка згадка про того, хто там опинився, чи-то через обставини, чи-то через переконання – його справа – сочитися найсмачнішим на світі соком, котрий питимуть потім нащадки, може, якщо декілька строк із підручника зможуть розкрити прихований в лінії світ…

Instaвірш Pack #46 – Суперструни

Скинувши одяг, скинувши шкіру і тіло, [і біль] вже на самій межі відсутності розтікається щем [твого самого єства, яке розчиняється у чашці з чаєм всесвіту дуже коротко, зойком, значно швидше, ніж усі ці вірші, але] так яскраво, як а-а-а-а-а… *** Чим вище вгору, тим струна тончіш, тим важче тягарі секунд, що крізь роки, подібно до…

Читати далі

Проблеми кубофутуризму

Одна гарна людина спостерегла, що facebook живе «від agenda до agenda», і мало не щотижня в море користувачів падає якась інформаційна каменюка, розбурхуючи хвилі не надто ароматних дискусій. І хоча до певної миті вважав себе імунним до цих «метеоритних дощів», знайшовся триґер і для мене. Для всіх, мабуть, рано чи пізно, знаходиться, вберегтися можна лише…

Читати далі

Мелофілія №07 – Чотиривимірні вініли

Це не нове відео, але воно доводить, що дерева не поступаються за музичністю сучасним академістам, що дерева самі зіткані з музики, мов чотиривимірні вініли вони зростають, несучи в собі мову Сонця. Маленькі, мов прелюди, кривенькі, мов скерцо, величні симфонії лісових велетів, пасторалі садових мудреців… Вони звучать, і все звучить, і все має метамову, в людському…

Читати далі

Спогади без прив’язки до дат

Придбав книгу «Маріуполь. Останній форпост». Це збірка журналістських текстів і фото, присвячених подіям минулого року в Маріуполі. Можна більш-менш точно простежити хронологію подій. І хоча я би провів глибшу аналітичну роботу, спробував би точніше розібратися в мотивації та страхах нашого народу (адже досі нам не вистачало саме відвертої розмови про наболіле, того сумнозвісного «діалогу», про…

Читати далі

Будинок барона Штейнгеля (інтер’єри)

Декілька років тому мені з Дружиною пощастило потрапити всередину будинку барона Штайнгеля. Інтригуючий фасад приховує не менш цікавий інтер’єр, де кожна кімната може розповісти чимало історій. Стіни ввібрали в себе дух декількох епох, у закутках куйовдяться тіні, в повітрі висять спогади… Не знаю, чи досі там усе так, як на цих уже застарілих фото, але…

Читати далі

Вірші з нотатника

Вибірка речей, записаних у “нотатки” на телефоні… Такі штуки завжди пишуться або десь на вулиці, подекуди прямо “на льоту”, або перед самим сном, коли вже вимкнуто ноутбук. Упали планки, і ми побігли туди, де мрії було крило, воно майнуло, у хмарі зникло, і потім лиш дощ пішов. *** Із шуму випала сльоза – бандура, я…

Читати далі

[д.о.н.б.а.с.]

“Донбас”, “Донбас” – порожнє слово, відлуння у тяглості літ, розчинений в симфонії багровій на осад німий із фото, датованих  – 33-ій рік… Не видно Сонця з-під повік залізних, не чутно птаства з гомону машин, повзе журба по перелогах темних лиць, серця забуті в банях на полицях стигнуть… Вугіллям риски на бетоні – зірка, туди на…

Читати далі

Танці на граблях і пам’ять Дідів

У маковому полі досі міни, хоча вони давно не актуальні, і ти забув давно сакральні дати, а все ж іржа працює не так швидко, минуло 70, а все лежать, ховаючи в серцях загибель… Моє «Война без особых причин» загострила прадавні символи та протиріччя, наситивши їх новим життям. І хоча первісне значення символів уже не розрізнити…

Читати далі

[поза пам’яттю]

У маковому полі досі міни, хоча вони давно не актуальні, і ти забув давно сакральні дати, а все ж іржа працює не так швидко, минуло 70, а все лежать, ховаючи в серцях загибель…

[оптимізм із присмаком]

Доля бере червоним, рахунок іде на літри, кінцева ставка невідома, палата стоїть закрита – в полоні одного тіла із Гайдом в обіймах Джекіл, нездатні іще зрозуміти, наскільки заглибиться скальпель, як низько прийдеться спуститись цим обірваним згори кимось ліфтом, аби прокинутись і прозріти, аби віднайти антитіло тарганам своїм тисячолітнім, й обійняти широкі ґрунти, за грабіжницьку взяті…

Читати далі

Боротьба за власність

Наскільки дозволяє судити своя дзвіниця, українці завжди боролися за право вільно жити (по-своєму) і господарювати (по-своєму) на своїй землі. На цій простій заквасці місилися всі подальші ідеї, адаптуючись до мінливих часів. Запорозьке козацтво, Мазепа, культурний рух ХІХ-ХХ ст., Вільне козацтво 10-х років ХХ ст., ОУН-УПА та й навіть українські комуністи, страчені о 30-х роках –…

Читати далі

[reason.s]

Повторюю собі пояснень мантру, перебираю чоток бісеринки язиком, в руках поламана лопата – попереду горою виситься лайно, його наказує фригідний голос долі, ланцем залізним бряцаючи, – розкидати під гімни самовпевнених гармат. Між двох об’єктивних коней висить символ, між двох берегів на мотузці на пальцях танцює заквітчана мрія, винувато усміхнена, бо виходу більше немає… завідомо я…

Читати далі

Без назви. Веселі часи…

Ти міг би сидіти на пагорбі й довго дивитись на степ, відчуваючи, як вітерець твого одягу складки перебирає, мов струни, і в ніздрях крутився би запах терпкий – чебрець, і тіні небесних отар пробігали продубленими щоками. Але воля богів знову б’є у земний барабан, з руки Розору котиться яблуко золоте, розкриваються тріщини, туди крапає злива…

Читати далі

Без назви. По той бік історії

Наївно думали: це все, а далі вже якось пом’якше, наївно вірили в можливість еволюції через одну лиш її необхідність. Одначе нові постають кольори прапорам, нові виникають палітри на контури старих драм, і нишпорить зима нова дворами, прекрасні девальвуючи думки на біржі виживання. Монета крутиться (годину за годиною), збирають ставки, коні долі б’ють копитами, історія лишила…

Читати далі

Без назви. Робітники сцени

За завісою на табуретках сидять художник та електрик, п’ють гіркий перекріплений чай і приховують стан душі. Подяка залишилася беззвучною, подія залишилася невидною, виставу скінчено, рубильники опущено, декорації прибрано. Так навряд чи тепер згадають ті масиви кісток під ногами, так триває недовго пам’ять, а для нас взагалі не триває. То потиснемо втомлені руки хоча б один…

Читати далі

Без назви. Біо-графі-я

На аркуші цьому так довго писали… букви лізли на букви, поки чорним не став. Можна взяти чорнила, такі білі, як ярість, можна просто зібгати – наодинці зостатись… дивитися диво: розкидалось колом, розправило крила, торкнувши долоні, наївно, як діти верблюдиць і тигриць, із оновленим серцем із твéрдої криці. Усміхнешся до вуха, за стопою вже в’ється пунктир…

Читати далі

1900 – 1940

На вулицях цегляних, у сірих та чорних строях заручники пустоти вози з папером тягнуть у майбутнє. В очах лиск далеких надій, на шкірі плями від тутешнього страждання, пил минулих віків на долонях, в лабіринті вух відгуки їх. Збудували проспекти і храми, вежі з ліфтами до небес – пускові установки і смуги злітні душі бігти у…

Читати далі

Полинові думки…

Возвеличу Малих отих рабов німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово. Т. Шевченко, “Подражаніє 11 псалму” Ніхто не помітить, яка то велика радість була, коли йшли в степах і з’їдали очима навколо все. (Народилися в Пустоті: без культури, історії, спадку, доля нам із розбитих корит майструвати червоні човни. Як то важко, між ґвалту та…

Читати далі

Малювали мрії на плакатах, звісно, брехали, зганяли в загони, вели на війну, і вони не могли споглядати життя, приречені на біду, і вони не могли кохати жінок, любити братів, летіли покосом за ґрати, хто відмовився йти.   Нам сьогодні лише фотографії й пара легенд, нудні літери в кепських підручниках і погані вірші-епітафії на дешевий шкільний…

Читати далі

1 2
%d блогерам подобається це: