Персональний сайт Максима Холявіна

μαχία ІІ

І. Коли зібрано врожаї, млосний полудень припікає, з трав задушливі запахи бентежать і охмеляють, підіймаються парубки, на мечі плуги перековують, воювати йдуть у степи за любов. ІІ. Перша кров – зупинись на межі, вогню пристрасті не довіряй, ця любов на твоєму ножі двері холоду прочиняє, жар тримай, біля краю тримай, більше тиску вже буде –…

Читати далі

VI

7 більйонів – покоління за поколінням лягає хвилями, складаючи дорогу кістяну далеко в степ, у невідомість, в пустоту, за літерою літера, доля за долею, кістка за кісткою – пишуть знак, складають довгий вірш, щоб між його пожовклих завитків співали вітри мантру богу невідомому, у снах безумних тільки явленому, в безумних мріях закарбованому, що в нас…

Читати далі

Біологія

М’язи виросли – напружуватися. Тіло виросло – рухатися. Коли виживеш – то тільки вийдеш в нуль, аби штовхнутися сильніше, швидше, вище… Wanderers – a short film by Erik Wernquist from Erik Wernquist on Vimeo.

Instaвірш – Срібний скульптор

Я бачив таїнство народження вовків, де простір тне гілля криве, де ти проходиш наскрізь відчаю бар’єр – і крик зникає, тільки шепіт духів лісових, як із Весною грає Смерть у хованки між стовбурів, як із бурління хробаків нагору сходить парость волі до симфонії, в очах пожирачів жевріє відблиск новий, і той, хто вчора полював на…

Читати далі

Instaвірш Pack #21 – Архетип ІІ

Немає бога – тільки довгобуд без видимого краю і початку – крани, цегла, арматура і пісок, і пустота безколірна над нами. Та око синє бачить небеса, око зелене бачить зелень, а карі очі вірять, що Земля в собі ховає сенсу зерна – над водами трива пурнання мрії, в шумах завад єдино вічний тон, нагадує, за…

Читати далі

ANIMA

(single) Не один у сутінках, в видиху заграви за мною простує худа постава – вона, така безкінечно цікава, мов отвір у космос у даху храму. То клубочки життя у хтонічній безодні колись рогалузилися – надвоє, котились днями, мов рукавами, краплини водню, палали нами в кисневій оргії, й ось прикотились до цього Я, зі світлом зустрілися…

Читати далі

Instaвірш Pack #16 – OVER

Множини ваші – моя аскеза, слова складати, мов класти цеглу, повільно вчуся. *** Світло зі Сходу – пожежі жар, знецінює скорочення руки, забере жорстоке Сонце образ тендітний на Захід, проковтне червоне горло Ахерону, мов подачку, спльовуючи глину. Та Диявол поселив невіру в серці, зло страшне під іменем надії, тож знову я ліплю із тої глини…

Читати далі

Instaвірш Pack #12 – Темний храм

Гері, адже мандрує. Мар’яні, адже запалює маяки. Сакральне To put it in words, To write it down That is walking on hallowed ground Depeche Mode, “Sacred” Вогонь в лабіринті керує крок – під ногою дрижить канат. Мушлі дивні кладе хвиля на пісок, забираючи письмена. Заворожує погляд героя загадкова непрямота. Біля темряви серця солодко дзвенить нитка…

Читати далі

Instaвірш Pack #8 – Vaporwave

Ковтає кожний ранок скрик, поки шукають очі мрії колір між речей, а на подушці – сіль, і ми – суцільний біль, а доля – кулька для Pinball 1973. *** Зачаття – pinball, відтягнув – відпустив, понеслась вірогідність полями можливостей, учора – клітина, сьогодні – хто ти? Між полиць супермаркета незграбна тварина. *** Токіо – перший…

Читати далі

[…]

Цей спалах короткий в душі не побачать ніколи… Надіюся, в серці торкне він поверхню води, і підуть нею хвилі відлуння достатньо широкі, щоб торкнулось тепло через шкіру твоєї руки…

Джомолунгма

Така невимовно прекрасна Смерть з вершини Джомолунгми кличе, й у серці пече тóму, з кого зросте в пустоту – гілля, така в них природа… Лягає тягар добровільно на плечі, жене ураган з потойбіччя свідомості, неначе у товщі породи пожежа пробуджує через сторіччя вулкани, до хмар викидаючи сірі привіти, запеклі бажання палають, і тягнуться змійки пістрявих…

Читати далі

[m(el)an.hole]

З розламу в собі дмуть вітри, під їхнім свавіллям так часто – падаєш. Крізь тріщину видно, як мріють лани суворою сивою вкриті травою, пророслою гнівно крізь мокрий сніг, одвічна холодна весна у тяжінні до літа рушником вогким лупить по вилицях, гуркотить, як розлючений локомотив, стискає лобами літосферні плити – тріщить, і крізь тріщини віє вітер,…

Читати далі

[каже квіт]

Звук серця, що б’ється в деревах, налив мені в очі море, шепоче на вії хвиля, пече і пришвидшує подих, ось-ось затоплю Усесвіт, розірвуся на крик любові – гуркіт червоної крони, голос зеленої волі…

Гра…

Я пролітав на метро повз Гідропарк, і бачив там спортивні майданчики. Згадав, як ми колись підлітками ледь що не щодня ходили на пляж грати в м’яча. Поруч з нами теж був майданчик, і там грали у пляжний волейбол. Були постійні відвідувачі, були гості. Грали завзято, серйозно. І при цьому отримували задоволення… Пролітаючи повз Гідропарк, я…

Читати далі

Аморальні закони Гармонії

Місце, де все ламається й зростає, лежить по той бік від соціального порядку. Соціальний порядок, взагалі соціальність – міцно зав’язані на матеріальному, бо посередником між багатьма виступає саме матеріальний світ. Стійкість соціального визначається раціональним, світлим, аполонічним початком. Ордер – ідеал соціального порядку. Але хіба життя вичерпується соціальним боком? Кожний переживає буття зсередини себе, взаємодія одного…

Читати далі

Порушуючи спокій Пустоти…

Говіркий диявол Інтелект щодня кидає дрова в пічку черепу, збиває з пантелику, хихотить, питається: «А скільки ще ти витримаєш правди?» Ти ходи і розбирайся потім у тумані, де істина, а де її подоба вбрана із ножем у рукаві стоїть, простуючи обійми, шукає поглядом, де ще тобі намалювати шрам. Щодня відкрите горло океану запрошує ходити по…

Читати далі

Без назви. Lichen

Землі проста рима – біль, наче чорна завіса в очах: гуркіт пульсу у ковдрі утроби, розривання зв’язків із тріском. Що веде цей смішний караван? Підганяє в потилицю йти? Тут немає для коней трави, для людини немає води… Тільки сіль у глибинах очей, де змішалися сльози і кров, безнадійність усіх надій і запеклість ятрить кутки губ….

Читати далі

Без назви. Здатність любити

Дива-дива! Розкрийся, серце, назустріч до людини… до людини… Хіба не містика – електрика від шкіри, коли стискаєш трохи руку, усміхнешся, коли на «ти», і обережно, ніжно слово на плече вкладає ковдру, ніхто нікому не належить, в холоднім диханні свободи   [на березі проявленої вічності, між кістяків і зголоднілих чайок ми – декілька самотніх силуетів, ми…

Читати далі

Без назви. Дух Музики

Опаде на душу звук блакитний, привітання хвиль, йодований привіт вітрів, із самої душі – по нервах, нервах, нервах, губами зсудомлено усміх дрижить: обіймає, голову кладе на груди дівчинка Італія, чорноволоса королівна, пахне лавром і південною печаллю. В цю мить прокресне тріщина по сектору секунди, слова палкі з холодного зів’ються мармуру, я заново відчую дивовижний сенс…

Читати далі

1 2 3
%d блогерам подобається це: