Персональний сайт Максима Холявіна

LVX

По той бік твого монологу, між речей, тече дивне світло, його видно між слів, ми – немовби портали, щоб вийти у нього – де ми опинимось? – в дзвонах секунд, що лунають повільно і довго, стікають, як мед через промені сонного сонця, там дзюркоче джерело всіх музик, там в’ються над водою бозони Хіґса, там тобі…

Читати далі

Потойслів’я. Жовтень

Безжальний простір жовтня розриває межі моєї свідомості, і я задихаюся перед величчю поля сутностей за відсутності слів, мій мозок сприймає більше, ніж руки можуть дотягнутися, ніж прибори здатні поміряти функції – без літер, функції – без імен…

Instaвірш Pack #52 – Кома жовтня

Важкі кити і кораблі висять в повітрі між вітрів з натертими боками, стогнуть стиха, колихаючись на висхідних потоках, тримаючись за якорі в приборканому морі снів, що в спокої хибкому відбиває зорі, що майже не буває в спокої… *** Чарівність проростає крізь танцюючу безглуздість, знаходячи притулок в змозі насолоди: тріпає вітер відклеєне оголошення – слова відшаровуються…

Читати далі

Холодний вірш

Закутатися в реглан – максимальний захист, якого удасться добитися, будь-які стіни ламаються легше, ніж плоть, а плоть, як відомо, слабка, тому я дрижу з остраху і від захоплення перед видивом хмар, що ковтають увечері сонце, обіцяючи шторм уночі і пониження температури… Пам’ятаєш, як ходять жінки, що малих заганяють у дім на вечерю, в оцих своїх…

Читати далі

LP

Обкладинка: Adrian Korte Високі частоти і швидкості – пролетіли вітри давно, а я тільки-но відчув їх вібрацію в нервах, немов уповільнений запис, very-very long play, поки всі вигорали – я навіть не гнив, кам’янів у ритмі існування дерев’яних стовбурів, уособлюючи пам’ять – останній притулок всього швидкоплинного, скороминущого, сидів і слухав, слухав і сидів, якщо прихилиш голову…

Читати далі

Інтермедія

Reunion by FOG & HTDC І. Турботи круг моєї голови проходять хвилями, бо води – тіло, водень – світ, і «я» порожнім глеком в цьому океані плаває, зринаючи і поринаючи в моментах, тримати рівновагу намагаючись в обставинах відсутності опертя. ІІ. Якщо піднятися достатньо високо, то можна бачити минуле, обігнати час, вхопити мить й відчути, як…

Читати далі

Instaвірш Pack #43 – Танатософія

Картина: Іван Марчук – Тут затишно мені, 2005 Карбон “О, не журися за тіло! Ясним, вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, — стане початком тоді мій кінець”. Леся Українка, «Лісова пісня» І. О, не журися за тіло, що – попіл, за…

Читати далі

Карбон

“О, не журися за тіло! Ясним, вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, — стане початком тоді мій кінець”. Леся Українка, «Лісова пісня» І. О, не журися за тіло, що – попіл, за спогади не журися – золу, врешті-решт, чорно-сірий колір нагодує…

Читати далі

Instaвірш Pack #29 – Зона

Романтика пострадянських індустріальних регіонів – це романтика “Зони” Тарковського, простору, понівеченого втручанням техногенних сил, місце розламу світу, з якого дмуть вітри невідомості. Всі ці “їбеня”, покинуті промзони, довжелезні віти іржавої залізниці в бур’янах, не менш іржаві споруди з арматури, покриті лишайниками камінні рештки – все це є новою, “гібридною” Природою, загадковим перехрестям між однозначності цивілізації…

Читати далі

Instaвірш Pack #28 – Відстань

Слова нікуди не дійдуть, як ти нікуди не дійдеш, мов кола на воді, лише торкнуть самотній берег чийсь розвагою на звивистім шляху, який біжить за обрій тиші. *** Червоношкірий бог перевертає дощовицю – зерен танець коїть світ. Між тих зерен десь одна твоя шу- мить – зірвалася і падає, а ти за нею – слід-…

Читати далі

Instaвірш Pack #22 – Нічна зміна

Що робити, якщо ліг близько 23.00, прокинувся о першій ночі й не можеш заснути? Правильно, прибратися на кухні та зібрати останні віршовані екзерсиси. Давно не було паків, бо не було рясного віршопаду, крапало ото потихеньку. Але дещо, врешті-решт, усе-таки накрапало. Далі – трошки з уже опублікованого в мережах і дещо з нового. Найбезсоромніший жест угору,…

Читати далі

Instaвірш Pack #18 – Хтоніка

Лежить вакханка з чашею і слухає гудіння океану в мушлі голови її чудової, як б’ються хвилі в скло її очей хмільних… *** Строгість іонійської постави порушують куточки губ прихованим шаленством, і Аполлон, твій променистий бог у Муз оточенні теж трохи захмілів… *** Хрещатиком фонить протяжна втома понеділка, з Голгофи дня в блаженну тінь знервовано бляшанки…

Читати далі

Втілення («входження в тіло») ідеї в реальність завжди супроводжується її деформацією. Прагнення жити, що стало деревом, не поступаючись наміром, набирає форми, відповідної до середовища й часу, в яких дерево народилося й виросло. Деформація – ознака живого. Саме тому, мабуть, естетичне почуття вимагає недовершеності або акцентів у мистецтві. Занадто досконале вираження ідеї, наприклад, у скульптурі, викликає…

Читати далі

[memoria…]

Іноді здається: зараз крізь степи проступлять трилобіти і кістки, і розмальований граніт згадає всіх, кого востаннє прихистив, чия душа розчинена в ґрунтах, чиї діла хранить Земля у снах під ковдрою високої трави, коли пітніє камінь в променях безжальних полуднів липневих.

大和調子 (Yamato Chôshi)

Небо велике й пусте над горою, краплина випадкова – я на каменях, туга тремтлива тятива, воно в собі утопить кожний постріл, але це не завадить знов до нього промовляти.

Потойслів’я

Триває велика пожежа, на дух перетворює камінь, з гуркотом рівень моря перевищує берег повіка, змиває з щоки вугілля стерильними білими ріками, на губках присмаком гіркавим осідають сухі слова. Розклади багаття з цінностей, хай горять, і здіймається вище куля твоєї душі повітряна, проминаючи поверхи, чужі проминаючи сповіді, минаючи руки, протягнуті в жестах вітання. З кожним поверхом…

Читати далі

[4]

Зі свинцевої парасолі березня в квітень крапає молоко, матерії ступор замінюючи нетривалим польотом надії… …та енергії її вистачить, щоби трохи іще подихати.

[елюзивність]

Полями висить плутанина днів, розсипаються в сутінь пилком слова, розкриваються межі – за межі я, і мереживом в’ється – гра та пустота. Хліб душі моєї – степовий плин, і на нервах роси – думки і сни. Ноги в’яже ґрунтом любов і сум, з неба в землю корінь, бо так хотів, відлітає в сутінь пахучий дим…

Читати далі

[aftermath]

Коли все врешті стане добре, й закінчиться раунд, лиш кину на море скляний довгий погляд з-під ковдри й спіраллю широкою буду собі – засинати, неначе до вилиць накачаний морфієм. Не роки відраховують старість, а дати, ми за рік проживаємо два, й то – у кращому разі, зморшки глибоко врізались в шкіру – зібралися розірвати, м’язи…

Читати далі

Єбеня в нутрі

Почуття горизонту тривожить з вікна, димну суміш мішає цікавості з острахом, зірка сідає, ховає дива у роз’ятрений холодом простір. Лежимо на дивані, твої розмасовую стопи утомлені я, так рожеве багаття палає потроху, зігріваючи єбеня. У підвалах бетонних ворушиться нове життя, видираються в небо гриби і лишайники стеблами кранів, коханням і смертю душа захлинається, і до…

Читати далі

1 2 3 4
%d блогерам подобається це: