Персональний сайт Максима Холявіна

[…]

Обкладинка: unsplash-logoJanko Seboek Дорога вгору вимащена кров’ю, в тому числі – твоєю, герої покладають черепи свої на схил – достойникам і недостойним – сходи, крокує вільний і той, хто в полоні марнот, спогадами свавілля до божевілля висот, не кожен відчує, не кожен віддячить за дар, та всім потепліє на шкірі й потягнуться квіти з ран…

Читати далі

[…]

Photo by Maarten van den Heuvel on Unsplash Чужа смерть – розтуляє губи відлюдника, що знає ціну кожному звуку, що знає вагу кожного звуку на всесвітньому тілі мовчання, тож не скаже зайвого, тож не зойкне зайве, але смерть чужа розтуляє губи, роздирає губи – і вся любов виривається звідти лементом, щоб летіти услід лелеками –…

Читати далі

[…]

Cover source: CNN Не клянуся, бо по той бік себе немає слів, лише напруга у намаганні не дати болю зламати й відмовити, і тоді, коли ти спромагаєшся стати мучеником – якщо вже не здатен бути переможцем – то мучитель перетворюється на стоматолога, що встромляє залізо у схований в яснах нерв з метою видужання твого духу,…

Читати далі

Без назви

Вогні запалював перед свічадом світу, щоб назбирати світла для цього моменту: прозорий янгол укладе руку тендітно у живіт, вивільнюючи метеликів, буде трохи боляче від захоплення, як вони жаринками в обійми до ґрунтів летітимуть, махнеш рукою на прощання їм, замовкаючи на тлі всього мелодією… Epilogues for the End of the Sky by bvdub

Cover Art: K. Angylus & M. Dragynfly Тіло не вмерло, ні, воно лиш чекає, щоб вибухнути тваринами і рослинами, з удячністю воздаючи Землі за гостинність… ***

Священні гаї

Олені Телізі й усім жертвам Бабиного яру. На благо всіх живих істот. Весна… розпускаються квіти, мов знаки прощення, сльозами вмиваю коріння, хочеться гладити обличчя трупів, щоб зробити їх вічність м’якшою, а загибель – немарною. Ми всі засіваємо землю собою, і кожна хвиля наступного покоління тримає в собі іскру того, хто вернувся в це море –…

Читати далі

Мій перший поетичний вечір

Свята подарували трішки вільного часу, і несподівано відчув сили для чогось творчого і нетипового у потоці рутини. Наприклад, літературного вечора. Адже дуже давно вже кортіло почитати на публіку, розрядити духовне напруження не тільки віртуальною публікацією, але чимось матеріальним, більш подібним до ритуалу. Це повинен був стати мій перший власноруч організований і формальний захід. Досі я…

Читати далі

Instaвірш Pack #43 – Танатософія

Картина: Іван Марчук – Тут затишно мені, 2005 Карбон “О, не журися за тіло! Ясним, вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, — стане початком тоді мій кінець”. Леся Українка, «Лісова пісня» І. О, не журися за тіло, що – попіл, за…

Читати далі

Instaвірш Pack #41 – Речовина

Обкладинка: довільна асоціація елементу пам’ятника битві при Kadinjača (Сербія) Нехай правда, що важча за пісню, стікає униз по регістрах і десь невимовно глибоко вдарить потужно і дзвінко, від басу цього відштовхнеться душа до безмежності висі й там повисить розіп’ятим дивом, аж поки розчиниться, і тільки зойк потривожить когось на вулиці, і погляд він скине до…

Читати далі

Instaвірш Pack #40 – Art Nouveau

Обкладинка: Густав Клімт – Портрет Аделі Блох-Бауер І (1907 р., фрагмент) Чому, власне, “нове”? Тому що за внутрішнім відчуттям і формально завершився доволі великий творчий період. Його плодом стала книжка віршів “Тріщина в Пустоті”, котру я подав на конкурс видавництва “Смолоскип”. Цьогорічна осінь немовби закрила чергову внутрішню оболонку, “річне коло” душі, й тепер назовні спливають…

Читати далі

Instaвірш Pack #39 – Сухоти міжсезоння

Сльози – це піт душі. Не підіймай очей, угору не дивись – ти волі раб, і доля твоя – як у всіх рабів – кайло й кирка, і ярмо на шиї з написом «я – вільний!», доля – лупати граніт, і краще не знати, скільки його ще попереду міцно лежить – монолітом, мов самий символ…

Читати далі

Instaвірш Pack #36 – Like tears in the rain…

Обкладинка: Blade Runner (1982) Крапнемо в воду – станемо морем, факт неминучий і неуникненний, як не шукай іншу точку зору, як не пояснюй і не переконуй себе, вся проблема у тому, якою луною звучатиме в наших кімнатах відсутність твого подиху, як звучатиме море в склепіннях порожніх – тепер, коли в нього упала твоя дрібка солі……

Читати далі

Instaвірш Pack #27 – ПозаЯк

І. Коли попитаються – хто ти? хто ти? – скажу: «Я – повітря». Ледве торкаю долонею трави – вони головами привітно хитають мені. Дихання, пам’ять коротка на склі, порожнина для музики й слів, між літер пробіл, душа мушель і глеків розбитих, що зливаються тихо з праматір’ю глиною, і вічно вертають під сонце зі снів. ІІ….

Читати далі

VI

7 більйонів – покоління за поколінням лягає хвилями, складаючи дорогу кістяну далеко в степ, у невідомість, в пустоту, за літерою літера, доля за долею, кістка за кісткою – пишуть знак, складають довгий вірш, щоб між його пожовклих завитків співали вітри мантру богу невідомому, у снах безумних тільки явленому, в безумних мріях закарбованому, що в нас…

Читати далі

Instaвірш Pack #23 – Aftermath

Споруду забудуть згодом, усе забувається тут, і навіть якщо твоє місто вистоює тисячу років, лишається буква від слова і б’ється луною об цеглу, над нею лишайник царує, стираючи гострий кут. *** Хода крізь тамтешню сутінь – щокроку сумні обійми, в кожнім обрисі – я-колишній, крони пишуть ім’я надії – уже неактуальні ніки, мертвим осадом в…

Читати далі

Instaвірш Pack #14 – Йодована сіль

Вмираючи, останнє видихну тепло, аби зігріти трошки світ химерний цей. *** Я відкриваю рота, звідти – білий шум, слова, мов сніг, зриваються на волю, з подробиць і дрібниць обриси дум ледь видно в заметілі й кучугурах, нападає зимове довге поле, а в полі темним силуетом ти мене побачиш – рух короткий, кущ кривий з гіркими…

Читати далі

Instaвірш Pack #7 – Off…

Я всередині кожного з них – навіть коли повний гніву, я всередині кожного – навіть коли не люблю, кожна нота чужих почуттів, наче вібрис, торкає вії, і я чую приховані в черепах голоси. *** Пісок під ногами змінився склом, знизу піна малює на чорній безодні, я знаю, ця тиша повинна тріснути, пустота довго в спокої…

Читати далі

Instaвірш Pack #6 – Світло і пил

Попереду так безкінечно довго, ми такі безкінечно короткі, що зору не стане докинути стріли до горизонту подій, мій здогад зухвало сміливий, що все ще можливо, бо вічний цей пил… *** Перемазані глиною люди, чия доля записана зморшками, чия доля рясніє сивинами – у століттях лишились невидимі, в хроніках залишились без імені. Споруди тільки бовванять і…

Читати далі

Instaвірш Pack #5 – Світанок серпня

Віщують сутінь року цвіркуни, акомпанує першій скрипці сарана, в зелених стільниках течуть меди в малі долоні сонячних дріад. Смичком по серцю в’ється дивний сум, співає по колоссю рух серпа, збирає в полог літа квіти довга тінь, готуючи вбрання на жовтий бал. Відносить з порога сухі слова вітрами з-за обрію темного завтра, махає руками руда трава,…

Читати далі

[memoria…]

Іноді здається: зараз крізь степи проступлять трилобіти і кістки, і розмальований граніт згадає всіх, кого востаннє прихистив, чия душа розчинена в ґрунтах, чиї діла хранить Земля у снах під ковдрою високої трави, коли пітніє камінь в променях безжальних полуднів липневих.

1 2 3
%d блогерам подобається це: