Персональний сайт Максима Холявіна

Потойслів’я. Жовтень

Безжальний простір жовтня розриває межі моєї свідомості, і я задихаюся перед величчю поля сутностей за відсутності слів, мій мозок сприймає більше, ніж руки можуть дотягнутися, ніж прибори здатні поміряти функції – без літер, функції – без імен…

Instaвірш Pack #51 – Пневматичне

Все, чого не розповіси, що лишиться вигуком, відбитим у нерухомій воді, зависає в невагомості рівноваги з планетарним масштабом, надихає і я розправляюся, мов повітряна куля, мої крила просочуються через пори залізобетонного світу, деформовані, й дихання, що забирає горіння у водню, гріє маленькі секунди під великим куполом холодної безкінечності… The Shameless Years by Rafael Anton Irisarri…

Читати далі

Мій перший поетичний вечір

Свята подарували трішки вільного часу, і несподівано відчув сили для чогось творчого і нетипового у потоці рутини. Наприклад, літературного вечора. Адже дуже давно вже кортіло почитати на публіку, розрядити духовне напруження не тільки віртуальною публікацією, але чимось матеріальним, більш подібним до ритуалу. Це повинен був стати мій перший власноруч організований і формальний захід. Досі я…

Читати далі

Instaвірш Pack #43 – Танатософія

Картина: Іван Марчук – Тут затишно мені, 2005 Карбон “О, не журися за тіло! Ясним, вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, — стане початком тоді мій кінець”. Леся Українка, «Лісова пісня» І. О, не журися за тіло, що – попіл, за…

Читати далі

Карбон

“О, не журися за тіло! Ясним, вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, — стане початком тоді мій кінець”. Леся Українка, «Лісова пісня» І. О, не журися за тіло, що – попіл, за спогади не журися – золу, врешті-решт, чорно-сірий колір нагодує…

Читати далі

Instaвірш Pack #41 – Речовина

Обкладинка: довільна асоціація елементу пам’ятника битві при Kadinjača (Сербія) Нехай правда, що важча за пісню, стікає униз по регістрах і десь невимовно глибоко вдарить потужно і дзвінко, від басу цього відштовхнеться душа до безмежності висі й там повисить розіп’ятим дивом, аж поки розчиниться, і тільки зойк потривожить когось на вулиці, і погляд він скине до…

Читати далі

Instaвірш Pack #40 – Art Nouveau

Обкладинка: Густав Клімт – Портрет Аделі Блох-Бауер І (1907 р., фрагмент) Чому, власне, “нове”? Тому що за внутрішнім відчуттям і формально завершився доволі великий творчий період. Його плодом стала книжка віршів “Тріщина в Пустоті”, котру я подав на конкурс видавництва “Смолоскип”. Цьогорічна осінь немовби закрила чергову внутрішню оболонку, “річне коло” душі, й тепер назовні спливають…

Читати далі

Гра слів

Поезія підводить нас до межі власного існування. Проза (в тому числі візуальна та музична) водить нас шляхом до трансценденції, але по колу, знову і знову повторюючи ті самі міфи під новим кутом зору. Поезія веде нас до краю, де більше не можна зробити «+1», де більше не можна відкласти справи на завтра, де ми постаємо…

Читати далі

[…]

Відштовхують горизонти долоні без страху, розчахнуті шиби дзвенять… Ти бачиш? – Відлітають зграї – і зорі, поля та дерева за ними летять… Хочу подякувати Анастасії Стрелковій, авторці книги “Буддизм: філософія порожнечі” за натхнення.

Брижі

Життя – золотавий відблиск від Сонця на пустоті, караваном йдемо по воді, споглядаючи власну тінь, виграє на поверхні й ховається в глибині світло, що стало нотами, що стали словами й пішли ген за обрій тиші й звідти – анічичирк, тільки брижі… тривожать нас уві сні. (2015) Wisdoom by Mathias Grassow

[…]

Блакитна вуаль о 17.30 лягає на очі, і раптом всередині – нерв – замикає захопленням й болем, і сльози потопом зринають з глибин. Хто ти? Хто ти? – питаю у темного. – Ти… ти… – лунає…

Ш(е)

Коли ми призвичаємося до серйозності й важких рішень, крона наша шумітиме вище, усміх буде міцніше й гостріше. Я за те, щоб жилось цікавіше й умиралося легше, і про те, що матерії атоми майже вічні – пригадували частіше.

Для 雲龍

Струменить уночі по суворих ланах круглий голос туманної флейти, народжений в снах тендітної порожнечі… Un Ryuu 雲龍 на facebook Сякухачі в Україні

Диптих

かたつぶり そろそろ登れ 富士の山 小林一茶 І. В дощ ходи між крапель, по межі тіней ходи, ввечері та вранці, обертайся, вісь на 360, пропускай вітри між пальців, і пісок, у косах місяць, сонце в бороді, стопами хвилі, головне – межи рядків. Не звіряйся зграям літер, не кажи, співай без слів, витягай з повітря голос, з листя –…

Читати далі

Самозцілення

Помолюся відсутності бога, щоб тіло Землі пролило молоко і наповнило жили твої благодатною силою, погляд відкрило в провалля небес, ноги закаляло глиною і чорноземом, стурбоване серце зігріло в долонях, і вийняло шпичаки буремної хвилі хаосу, що довго точить берег кожного живого, змиває любов… …у грудях здригається болісний діамант, одужання робить цукровими сльози, почуття раптом стануть…

Читати далі

Цьому шукати слів прямих – то злочин є, мовчи або кажи неясно, ефемерно, лиш натякай, не промовляй ім’я того чудового ефекту, коли ти втрапив між секунд.

浮世絵

Небо втомлено всміхається, спекотою саме себе замучило, побігло марафоном, сил не зрахувавши, вечір ось уже, а ще не фініш. Я розкину руки, очі й вуха, буде сітка, схожа на радари, всяко фіксуватиму статистику спектрального дрижання між секундами. Остиває листя та доріжки, остиває світло над землею, тихше голос, і слова прозоріші, небо усміхається і в сон…

Читати далі

3 коментарі

…і сотні небес промайнуть над місцем, де я вкоренився, пройдуть каравани, минуть табуни на бігу, розминаючи простори громом, вишиють хитрий орнамент сузір’я, покотиться місяць клубочком услід, закутками ховаючи таємниці, хитатимуть головами тополі в стробоскопах липневих зірниць… …світанки маститимуть око єлеєм, тріщатиме у вогнищі хмиз, тремтітиме серце, аж доки в годинника не спиниться механізм. http://embed.muzebra.com/player?id=hr2s0ztm8by

1 2
%d блогерам подобається це: