Персональний сайт Максима Холявіна

Рубедо

Я примирився з тисячею вір, з мільйонами богів, бо їх списи уже не ранять, їх обіцянки не звисають тягарем з тонкої шиї, а за руками їх вірян уважно наглядаю, зчитуючи наміри, ми всі на рівних в череві Землі, одного поля квіти, одного неба покидьки, наш зір замилений, душа із домішками, змушує тягтись усіх примарне видиво…

Читати далі

Без назви і без фабули

Спочатку вона приходила до тебе хижаком, й кожний рух мав запах крові й насолод нічних, ковтав дитячий погляд білий світ й цукром у темноті серця розчиняв. Тягнувся за рукою перший знак, виводив попіл на камінні перший звив. Плелась і наливалася лоза, на усміх перетворювались ягоди… Вибілюють роки із кучерів руде, і ось вона приходить вже…

Читати далі

Без назви. Інтуїтивна Євангелія

Позбудься янголів, позбудься грубих слів, які приходять під альков уяви, яка не звикла говорити співом, і ти побачиш, як Євангеліє набере такого світла витонченого, заграє й переповнить тіло барвою прозорих одкровень.  

אִיּוֹב

На згарищі власної хати, на трупах домашніх тварин, над тілами своїх коханих звів до неба обличчя Йов, там у хмарах спливало сонце, Йов до сонця тоді загорлав: «Що тобі треба від мене?!..» – тиша Йову відповіла…

Караван

Повзе караван, а пісок танцює, вирує Сонце, мружаться люди, повзуть потихеньку собі верблюди, полощіться вітром тканина одеж.   Повзе караван – довга смужка в морі, в червоному морі вечірньої меси, фіолетові тіні – відьомські чресла, верблюже око за ними стежить.   Повзе караван повз міста та рештки рожевих соборів колись високих, тепер тільки шпилі стирчать…

Читати далі

Великдень [пантеїста]

…як ти мовчиш… і слухаєш… поволі рухаєшся в такт, як виграє, як бавиться, як тане твоя душа шматочком масла на пательні, спеченій цим довгим гуком музиченьки після полудня на Велике свято… Над головою Сонце – жовте, наче хліб, а хліб духмяниться обруч із травним пахом, любов дитини лине на тварину: котика в руках й собачку…

Читати далі

Мадригал

Як люблять – вірують у Воскресіння, бачать мить любимого лиця, та не встигають навіть вимовити слова, як розчиняється в повітрі слід надії. Запаленій свідомості не лишиться нічого, ніж написати все не так – що повернувся, що пальці дав Фомі вложити в рани, що знов чекає всіх на березі, на розігрітому камінні смажить рибу, мандрує поруч…

Читати далі

На чорному березі червоного безумства

1. Рожева вітрова зоря пливе над чорномор’ям вечора, від речей до речей темні води течуть порожнечі, маленькі вогники співають колискові, уособлюючи затишок і спокій. Пливе ландшафт абрисом плавним, весь такий жіночний, далечінь журливо тягне монотонний наспів… 2. Під плівкою тонкою інтелекту вирує безладдя, й немає на кого повісити відповідальність, у точці опори на чолі твоїм…

Читати далі

Метафізична хижість

Із темно-зеленої глибини до світанку сучасного тягнуться корені, наказують коханим їсти плоть і соки одне одного, і того не втамує жодне із християнств. Маленький острах болю тільки втримує від богомолячого прагнення здушити чи загризти, а також холодильне прагнення на завтра безцінне м’ясо залишити. Так світло Аполлона з полювання м’ясоїдного перевернуло любощі тваринництвом молочним, але на…

Читати далі

%d блогерам подобається це: